Рішення № 44675103, 03.06.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 червня 2015 р. Справа № 902/581/15

за позовом: Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М"

до: Військової частини А 2656

про стягнення боргу 32496,54 грн.

Господарський суд Вінницької області у складі

Головуючого судді Говор Н.Д.

Cекретар судового засідання Мовчан Г.М.

Представники

позивача : Максименко Ю. Ф. (директор)

відповідача : Кукуруза Р. В. (довіреність № 1091 від 12.01.15р.)

ВСТАНОВИВ :

До Господарського суду Вінницької області подана позовна заява про стягнення з Військової частини А 2656 на користь Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" 32496,54 грн., в т. р. 26069,25 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2014р. по 28.02.2015р., 1212,31 грн. 3% річних за період з 01.04.2014р. по 28.02.2015р., 5214,98 грн. пені за період з 01.04.2014р. по 28.02.2015р.

Позивач 20.05.15р. подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 61262,14 грн., в т. р. 54613,43 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р., 1433,73 грн. 3% річних за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р., 7396,94 грн. пені за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р.

Дана заява приймається судом на підставі ст. 22 ГПК України.

Відповідач у запереченні на господарський позов № 1382 від 19.05.2015р. проти позову заперечив з тих підстав, що згідно п. 1.4 Наказу Міністра оборони України №625 від 28.10.2006 року "Про затвердження Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України" командири військових частин, установ, організацій, начальники військових навчальних закладів; військові комісари Автономної Республіки Крим, обласних військових комісаріатів та Київського міського військового комісаріату являються розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України третього ступеня, тому заборгованість за отримані послуги зв'язку виникла не з вини військової частини А2656.

Бюджетом Міністерства оборони України на 2015 рік передбачено кошти для оплати послуг зв'язку в достатньому обсязі з урахуванням кредиторської заборгованості.

Крім того, заявки на кошти військовою частиною А2656 подавалися вчасно, що свідчить про те, що Відповідачем вжито всіх встановлених і залежних від нього заходів для проведення розрахунків із Позивачем, не відмовляючись та не уникаючи від їх виконання. Тому твердження про неналежне виконання військовою частиною А2656 своїх зобов'язань є хибним, воно виявилося неможливим внаслідок незалежних від Відповідача обставин.

Після отримання рішення від 28.05.2014 позивач звернувся до центрального органу виконавчої влади Замостянського відділу ДВС, на що отримав постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження. Надалі постанова оскаржувалася в апеляційній та касаційній інстанції. Вважає, що позивач свідомо затягує процес стягнення коштів не звертаючись до органу Казначейства.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 03.06.2015р.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши в сукупності надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку суд встановив наступне.

17.05.2007р. сторони уклали Мирову угоду № 36 згідно якої відповідач зобов'язується погасити заборгованість позивачу, визнану у відповіді № 9/41011/4 від 07.05.2007р. на претензію № 9/4 від 30.04.2007р. в сумі 44282,14 грн. за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку в/в А 1459 в терміни та на умовах, визначених мировою угодою.

Згідно п. 2.1 Мирової угоди №36 від 17.05.2007р. відповідач самостійно без пред'явлення рахунку від позивача перераховує на поточний рахунок позивача суму боргу, вказану вище, не пізніше 30.10.2007р. з урахуванням індексу інфляції за період з 01.04.2007р. до дня перерахування, якщо на цей період індекс інфляції перевищує 100% згідно п. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п. 4.1 Мирової угоди при порушенні строків платежів відповідач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст. 534, 549 та п. 3 ст. 611 ЦК України.

05.09.2007р. між в/ч А2656 та МПП Фірма "Альфа-М" був укладений Додаток №1 до Мирової угоди №36 про заміну згідно Директиви МО України від 29.12.2006р. боржника в/ч А1459 на в/ч А2656 (правонаступника).

04.10.2010р. між сторонами був укладений Додаток №2 про внесення змін до Мирової угоди №36 за яким був визначений новий строк погашення зобов'язань до 31.03.2011р.

У 2014р. позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до відповідача про стягнення 92431,31 грн., з яких: 82461,75 грн. - сума основного зобов'язання за Мировою угодою №36 від 17.05.2007р. з урахуванням індексу інфляції, з яких: 44282,14 грн. - сума основного первісного зобов'язання без урахування індексу інфляції, 38179,61 грн. - сума збільшення основного первісного зобов'язання за рахунок індексу інфляції, 3978,13 грн. - сума 3% річних, 3054,25 грн. - сума пені, 2937,18 грн. - сума збитків від неодержаного доходу нарахованих за період з 23.09.2011р. по 31.03.2012р.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014р. по справі № 902/391/14 позов задоволено частково, вирішено стягнути з Військової частини А 2656 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 44282,14 грн. - суму основного первісного зобов'язання без урахування індексу інфляції, 38179,61 грн. - суму збільшення основного первісного зобов'язання за рахунок індексу інфляції, 3978,13 грн. - сума 3% річних, 3054,25 грн. - сума пені, 1827,00 грн. витрати зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.

Дане рішення набрало законної сили 30.07.2014р.

У вказаному рішенні судом встановлено обставини виникнення заборгованості за мировою угодою № 36 від 17.05.2007р., в т. р. досліджено Договір № 261 від 06.08.2004р., укладений між МПП Фірма "Альфа-М" та військовою частиною А 1459, акти виконаних робіт № 4/10 від 11.10.2005р., № 3/9 від 29.09.2006р.

Згідно приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В зв'язку із тим, що рішення господарського суду Вінницької області у справі № 902/391/14 від 28.05.2014р. до теперішнього часу не виконано, позивач донарахував за період який тривав після прийняття судового рішення суму 63444,10 грн., в т. р. 54613,43 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р., 1433,73 грн. 3% річних за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р., 7396,94 грн. пені за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р.

Відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 7396,94 грн. нарахованої на суму основної заборгованості за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р. суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже було зазначено, умовами п. 4.1 Мирової угоди передбачено нарахування пені за порушення строків оплати у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст. 534, 549 та п. 3 ст. 611 ЦК України.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Твердження позивача про те, що строк нарахування пені збільшено умовами договору, оскільки у ньому зазначено право нарахування пені до повного виконання зобов'язання, спростовується також тим, що ст. 251 ЦК України визначено поняття строку як певного періоду у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

За таких обставин сторонами у мировій угоді не встановлено іншого строку (тривалості періоду) упродовж якого можливе нарахування пені.

Право на нарахування пені виникло у позивача 01.04.2011р. і припинилось 01.10.2011р.

Враховуючи, що позивачем нараховано пеню в розмірі 5214,98 грн. за період з 01.04.2014р. по 28.02.2015р., позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають на підставі ч. 6 ст. 232 ГК України.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування на прострочену заборгованість за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р. у сумі 54613,43 грн.

При цьому з розрахунку вказаної суми вбачається, що інфляційні нарахування здійснені позивачем на суму основного боргу з урахуванням інфляції за період з 01.04.2007р. по 31.03.2014р. тобто на суму основного боргу 44282,14 грн. збільшену за рахунок індексації до 82497,68 грн.

З таким розрахунком інфляційних нарахувань суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Обов'язок сплатити інфляційні нарахування на прострочену суму за весь час прострочення не є зобов'язанням у розумінні ст. 509 ЦК України.

Рішення суду про стягнення інфляційних втрат не перетворює останні у грошове зобов'язання, а тому до відповідних правовідносин не можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних стверджуються рішенням суду у справі № 902/391/14 від 28.05.2014р., мировою угодою № 36 від 17.05.2007р., іншими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню частково в сумі 29321,67 грн. інфляційних втрат, розрахованих на суму грошового зобов'язання, визначеного умовами договору, за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р. відповідно до розрахунку здійсненого судом в системі «Ліга Закон», та в межах заявлених позовних вимог в сумі 1433,73 грн. 3% річних за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р. на підставі ст. 625 ЦК України.

З урахуванням викладеного, оцінивши подані представниками сторін докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню відповідно до чинного законодавства в сумі 30755,40 грн., з яких:

інфляційні втрати - 29321,67 грн.;

3 % річних - 1433,73 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача судові витрати у сумі 3066,35 грн., які складаються з судового збору в сумі 1827 грн., добових в сумі 120 грн., витрат на проїзд в сумі 407,35 грн., витрат на найм житла в сумі 100 грн., витрат на середню заробітну плату в сумі 612 грн.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України до судових витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Судові витрати позивача, пов'язані із явкою представника у судове засідання, яка була визнана судом обов'язковою, підтверджується проїзними документами № 219364, 219365, 023163, 023164, фіскальними чеками № 0008 від 20.05.2015р., № 0009 від 03.06.2015р., витягами з наказів № 1/5-в від 18.05.2015р., № 7/6-в від 01.06.2015р., довідками № 24/5 від 18.05.2015р., № 5/6 від 02.06.2015р. та підлягають покладенню на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-84, 115 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково в сумі 30755,40 грн.

2. Стягнути з Військової частини А 2656 (м. Вінниця,7, 21007, ідентифікаційний код 07937980) на користь Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" (вул. Героїв Дніпра, 5, кв. 45, м. Київ-209, 04209; вул. Артема, 59а, к. 37, м. Київ-53, 04053, ідентифікаційний код 30726900) 29321,67 грн. інфляційних втрат, 1433,73 грн. 3% річних, 917,21 грн. судового збору, 622,19 грн. судових витрат, пов'язаних із витратами на участь представника у судових засіданнях.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 7396,94 грн., інфляційних втрат в сумі 25291,76 грн. відмовити.

5. Копію рішення направити позивачу рекомендованим листом.

Повне рішення складено 08 червня 2015 р.

Суддя Говор Н.Д.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Артема, 59а, к. 37, м. Київ-53, 04053)