Рішення № 44670394, 02.06.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/2777/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1062/2015

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Пнівчук О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 02 квітня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька.

Позов обґрунтовувала тим, що з 08.12.2007 року по 13.04.2012 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому народився син ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1), який після розлучення проживає з матір'ю.

Син навчається у першому класі Івано-Франківської загальноосвітньої школи №3 з поглибленим вивченням англійської та польської мов. В школі протягом навчального року для закріплення мовних навичок, а також з метою оздоровлення дітей систематично організовуються поїздки за кордон.

У 2012, 2013, 2014 роках відповідач надавав дозвіл на виїзд дитини за кордон. Дія останнього дозволу закінчується у березні 2015 року. Однак, в подальшому відповідач відмовився надавати такий дозвіл.

З цих підстав ОСОБА_2 просила суд надати їй дозвіл на виїзд до Болгарії, Туреччини, Єгипту, Польщі, Греції, Італії, Угорщини, Іспанії, Великобританії, Австрії, Чехії, Словаччини, Словенії, Хорватії, Чорногорії, Іспанії, Великобританії, Австрії, Чехії, Словаччини, Словенії, Ховатії, Чорногорії, Румунії, Франції, Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Португалії, Кіпру з 01.05.2015 року по 01.10.2016 року неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_3.

Також ОСОБА_2 просила надати дозвіл їй або її офіційному представникові, без згоди батька ОСОБА_3 оформлювати документи для тимчасового виїзду (паспорт громадянина України для виїзду за кордон або проїзного документа дитини тощо) або супроводу неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до досягнення ним повноліття.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02 квітня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Надано дозвіл ОСОБА_2 на виїзд до Болгарії, Туреччини, Єгипту, Польщі, Греції, Італії, Угорщини, Іспанії, Великобританії, Австрії, Чехії, Словаччини, Словенії, Хорватії, Чорногорії, Іспанії, Великобританії, Австрії, Чехії, Словаччини, Словенії, Ховатії, Чорногорії, Румунії, Франції, Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Португалії, Кіпру з 01.05.2015 року по 01.09.2016 року неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_3.

Надано дозвіл ОСОБА_2 або її офіційному представникові, без згоди батька ОСОБА_3 оформлювати документи для тимчасового виїзду (паспорт громадянина України для виїзду за кордон або проїзного документа дитини тощо) або супроводу неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України.

В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.

Представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на дане рішення подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права.

Вказав, що позивачем не доведено обставин, на які вона посилається як на підставу позову.

Зокрема, позивач не представила суду доказів звернення до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд дитини за кордон. Крім того, не довела доцільності виїзду дитини за кордон. Посилання ОСОБА_2 на те, що в школі №3, де навчається дитини, організовують поїздки дітей за кордон спростовується довідкою шкоди №3, згідно якої першокласників, як правило, за кордон не відправляють.

Апелянт вважає, що позивач ОСОБА_2 має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання, оскільки перебуває у пошуках роботи за кордоном.

Рішенням суду першої інстанції надано право позивачці на виїзд до 22 країн світу. Судом не визначено, в яку саме країну світу позивач виїде з дитиною. В такому випадку будуть порушені права батька у спілкуванні з дитиною у період з травня 2015 року по вересень 2016 року, а дитина буде позбавлена можливості навчатися в школі.

Позивач не навела доказів, в яких умовах буде проживати дитина, в якому саме закладі відпочинку буде проживати та оздоровлятись.

Суд першої інстанції не взяв до уваги наведених обставин справи та ухвалив помилкове рішення, яке апелянт просив скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги з наведених в ній мотивів.

Позивач ОСОБА_2 та представник третьої особи - ОСОБА_6 заперечили доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Конституцією України від 28 червня 1996 року, а саме статтею 33, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Особа, яка не досягла шістнадцяти років, у відповідності до ч.2 ст. 313 ЦК України, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини може провадитися за відсутності згоди одного з батьків на підставі рішення суду.

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, згодою другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, діючим законодавством не встановлені обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлюється певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано в судовому порядку 13.04.2012 року (а.с.4). Від цього шлюбу 12.06.2008 року у них народився син - ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.5). Після розірвання шлюбу, згідно рішення суду місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_7 визначено з матір'ю (а.с.4).

ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що виїзд дитини за кордон має на меті оздоровлення та відпочинок з пізнавальною метою. Син ОСОБА_7 навчається у школі з поглибленим вивченням іноземних мов. З метою закріплення мовних навичок школою організовуються поїздки за кордон.

Аналізуючи докази та встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо безпідставності відмови відповідача у наданні дозволу на виїзд дитини за кордон.

Так, згідно з довідки загальноосвітньої школи №3 м. Івано-Франківська від 17.02.2015 року №86, школа періодично організовує поїздки дітей за кордон з метою оздоровлення та відпочинку (а.с.10).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 неодноразово надавав згоду синові ОСОБА_5 на поїздки за кордон (до країн Шенгенської угоди) в супроводі його матері ОСОБА_2, зокрема у періоди: з 01.06.2012 року по 01.06.2013 року; з 10.06.2013 року по 10.06.2014 року; з 01.03.2014 року по 01.03.2015 року (а.с.7-9).

Згідно відміток у закордонному паспорті, ОСОБА_5 неодноразово виїжджав за кордон у супроводі матері і представником апелянта не надано доказів про те, що такі поїздки нанесли шкоду інтересам дитини чи суперечать їм. (а.с.29-36).

Посилання представника апелянта на довідку від 30.03.2015 року №170, про те що загальноосвітня школа №3, організовуючи поїздки для дітей за кордон, як правило першокласників туди не відправляє, колегія суддів розцінює критично, адже у 2015 році ОСОБА_5 закінчив навчання у першому класі та перейшов навчатись у другий клас.

Не підтверджені жодними належними доказами доводи апелянта про те, що позивач має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання, оскільки ОСОБА_2 пред»явила вимогу про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон, а не на постійне місце проживання.

Посилання апелянта на те, що рішенням суду неправомірно надано дозвіл на виїзд дитини в цілий ряд країн не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_3 тричі в нотаріально засвідчених заявах надавав згоду на поїздки за кордон його малолітньому сину ОСОБА_7 у супроводі матері ОСОБА_2 до країн Європейського Союзу (країн Шенгенської угоди), такі заяви були використані для поїздок за кордон дитини у супроводі матері з метою оздоровлення та відпочинку, апелянтом не представлено жодних доказів щодо наявності у нього зауважень з приводу неналежного забезпечення позивачем належних умов проживання, відпочинку та оздоровлення дитини.

Натомість зібраними доказами по справі встановлено, що ОСОБА_2 неодноразово разом із сином ОСОБА_7 виїжджала за межі України для відпочинку та оздоровлення.

Водночас, колегія суддів бере до уваги вимоги ст.141 СК України, якою встановлено рівність прав і обов'язків батьків у здійсненні батьківських прав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції надав ОСОБА_2 дозвіл на виїзд за кордон неповнолітнього сина ОСОБА_5, без згоди та супроводу батька строком з 01.05.2015 року по 01.09.2016 року.

Із врахуванням положень ст.141 СК України, колегія суддів вважає вказаний термін необґрунтованим, як таким, що може порушити права батька на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні, а тому приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визначення строку надання дозволу ОСОБА_2 на виїзд за межі України неповнолітнього сина ОСОБА_5 без згоди батька ОСОБА_3 підлягає зміні шляхом визначення такого строку з 01.05.2015 року по 31 грудня 2015 року.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314,316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 02 квітня 2015 року в частині визначення строку надання дозволу ОСОБА_2 на виїзд за межі України неповнолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 без згоди батька ОСОБА_3 змінити - визначивши строк з 01.05.2015 року по 31 грудня 2015 року.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Пнівчук О.В.

Судді: Беркій О.Ю.

Соколовський В.М.