Рішення № 44664603, 04.06.2015, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.06.2015 Справа №607/4985/15-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Сташків Н.М.,

за участі секретаря судового засідання Рихліцької О.А.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 пред'явив до суду позов до відповідача ОСОБА_4 про стягнення заборгованості (залишку боргу) за договором позики в розмірі 719,64 доларів США та 1 % пені прострочення виконання грошового зобов'язання. Обґрунтовує позов тим, що 21 лютого 2014 року між ними укладено у формі розписки договір позики, за умовами якого позивач позичив відповідачу 1150 доларів США, що за курсом Національного банку України на день укладення договору становило 10000 гривень, на строк до 30 червня 2014 року. Однак у зазначений строк відповідач позичених коштів не повернув, у зв'язку з чим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2014 року з відповідача стягнуто 306 доларів США, що еквівалентно 3833,79 гривень, та 1% пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за період до 09 вересня 2014 року. Однак рішення суду відповідач не виконує, боргу за договором позики по даний час не сплатив. Оскільки станом на день пред'явлення позову офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України, складає 2319,0613 гривень за 100 доларів США, то основна сума боргу за договором позики становить 26668,50 гривень (1150 доларів США х 13,19 гривень). 19 червня 2014 року відповідач повернув йому 10000 доларів США, тому просить стягнути різницю в розмірі 16688,5 гривень, що складає 719,64 доларів США, а також 1 % пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 09 вересня 2014 року по день пред'явлення позову (186 днів прострочення) від зазначеної суми, що складає 31039,68 гривень.

В подальшому представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, просив стягнути інфляційні втрати у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань у розмірі 8250,14 гривень. Також, з урахуванням офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України станом на 19 травня 2015 року - 2211,8662 гривень за 100 доларів США, просить стягнути залишок боргу в розмірі 697,71 доларів США, що еквівалентно 15426,5 гривень та 1% пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 09 вересня 2014 року по 19 травня 2015 року в розмірі 38103,45 гривень.

У судовому засіданні представник позивача позовні та уточнені позовні вимоги підтримав частково, в частині стягнення залишку боргу в розмірі 697,71 доларів США, що еквівалентно 15426,5 гривень та 1% пені в розмірі 38103,45 гривень. Вимог про стягнення інфляційних втрат не підтримав, просив їх не розглядати. В обґрунтування позову зіслався на обставини, що викладені в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача позову не визнав, зіславшись на обставини, які викладені в письмовому запереченні на позов.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

Рішенням Тернопільського Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2014 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_4 стягнуто в користь ОСОБА_3 залишок боргу за договором позики, який становить 306 доларів США, що еквівалентно 3833,79 гривень.

Як слідує з зазначеного рішення суду, відповідно до письмової розписки від 21 лютого 2014 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_3 1150 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 21 лютого 2014 року становило 10000 гривень, які зобов'язався повернути до 30 червня 2014 року. У випадку прострочення заборгованості зобов'язався сплачувати пеню в розмірі 1% за кожен день прострочення. Однак зобов'язань за вказаними договорами позики належним чином не виконав, 19 червня 2014 року повернув у рахунок погашення боргу 10000 гривень, хоч станом на зазначену дату офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України, складав 1184,9777 гривень за 100 доларів США, тому ним мала бути повернута сума в розмірі 13627,24 гривень. З цих підстав судом установлено, що розмір неповернутої ОСОБА_4 позики становить 306 доларів США, що еквівалентно 3833,79 гривень, та стягнуто з відповідача зазначену суму, а також 1% пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за період до 09 вересня 2014 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З цих підстав суд відхиляє доводи представника відповідача про безпідставність позову з огляду на відсутність у матеріалах справи оригіналу розписки, оскільки факт укладення договору позики, який підтверджується розпискою від 21 лютого 2014 року, встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили.

Щодо доводів представника відповідача про відсутність самого договору позики в письмовій формі, то суд зазначає, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Судом установлено, що рішення Тернопільського Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2014 року відповідач не виконував.

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про розстрочку його виконання.

Як слідує з ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 квітня 2015 року, заяву задоволено частково, відстрочено виконання рішення на один рік - з травня 2015 року до квітня 2016 року, з графіком виконання: у травні 2015 року - 621,1 гривень, з червня 2015 року по квітень 2015 року - по 600 гривень, щомісячно.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Беручи до уваги, що судом не здобуто доказів про те, що відповідач ОСОБА_4 не виконав у повному обсязі зобов'язання щодо повернення коштів, отриманих на підставі розписки від 21 лютого 2014 року, зобов'язання між сторонами існують, та їх змістом є обов'язок ОСОБА_4 повернути залишок позичених коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних (чи інший розмір процентів) входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

З цих підстав суд вважає необгрунтованими доводи представника відповідача про те, що зобов'язання між сторонами припинилися.

За вказаних обставин, беручи до уваги, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2014 року, з ОСОБА_4 стягнуто в користь ОСОБА_3 пеню в розмірі 1% річних від простроченої суми, починаючи з дня прострочення виконання грошових зобов'язань по 09 вересня 2014 року, а залишок коштів за договором позики відповідачем не сплачений, то позивач набув права на отримання від відповідача пені в розмірі 1% річних від простроченої суми, починаючи з 10 вересня 2014 року.

Суд не може погодитись із доводами представника відповідача про відсутність підстав для стягнення 1% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з огляду на наявність ухвали суду про розстрочку виконання рішення, оскільки до її постановлення судом рішення відповідачем не виконувалось, хоч набрало законної сили, відповідач його не оскаржував.

Разом із тим, при визначенні періоду прострочення виконання грошового зобов'язання суд враховує, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 квітня 2015 року частково задоволено заяву ОСОБА_4 про розстрочку виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2014 року, тому вважає, що період прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання слід рахувати з 10 вересня 2014 року до набрання цією ухвалою законної сили.

Враховуючи методику розрахунку пені в розмірі 1% річних від простроченої суми, який проводиться шляхом добутку суми заборгованості і кількості днів прострочення, поділеного на 365 і на 100, судом установлено, що розмір пені за період з 10 вересня 2014 року по 08 квітня 2015 року, виходячи з розміру залишку боргу, становить 15140 гривень 35 копійок.

Разом із тим суд вважає позовні вимоги позивача про перерахунок коштів, які були отримані 21 лютого 2014 року в доларах США, за офіційним курсом Національного банку України станом на 19 травня 2015 року, з урахуванням курсової різниці, та стягнення з відповідача 697,71 доларів США, що еквівалентно 15426,5 гривень, необгрунтованими, оскільки такий спосіб захисту прав не передбачено законом.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання про порушення прав позивача ОСОБА_3, які підлягають захисту шляхом часткового задоволення його позовних вимог - в частині стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 15140 гривень 35 копійок.

Крім цього, відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню 243 гривні 60 копійок понесених позивачем і документально підтверджених судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 526, 527, 530, 625 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213, 215, 223, ч.1 ст. 294, ч. 1 ст. 296 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 15140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 35 копійок пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 243 гривні 60 копійок понесеного судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення суду виготовлено 05 червня 2015 року.

Головуючий суддяН. М. Сташків