Постанова № 44664417, 25.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р. Справа № 922/26/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Крупа О.О.

за участю прокурора та представників:

прокурор - не з'явився.

позивача - Степанишена А.В., Повелиця Г.В.

відповідача - Зуєв В.П. (директор); Яблонська Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Харківського гарнізону (вх. № 1878 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 23.02.15 р. у справі № 922/26/15

за позовом Державного підприємства "Завод ім. Малишева", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Килими України", м. Харків

про стягнення 396606,00 грн. та розірвання договору про встановлення сервітуту № 892дп від 22.11.2007 р.

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство "Завод ім. Малишева" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Килими України" 396606,00 грн. заборгованості, розірвати договір про встановлення сервітуту № 892дп від 22.11.2007 р., який укладений між Державним підприємством "Завод ім. Малишева" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Килими України", а також стягнути витрати зі сплати судового збору у сумі 9150,12 грн. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, передбачені укладеним договором про встановлення сервітуту № 892дп від 22.11.2007 р. щодо своєчасної оплати за користування майном.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.02.2015 р. у справі № 922/26/15 в позові відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позивачем не надано належних доказів в обґрунтування позовних вимог, не доведений факт порушення його права, а саме в матеріалах справи відсутні докази користування сервітутом з 2009 р., відповідачем надані до матеріалів справи судове рішення у справі № 922/5386/13, яким встановлений факт знаходження частини спірного майна в користуванні іншої особи - ПП "Юнісофт", суд також зазначив про відсутність підстав для застосування позовної давності в даному випадку, оскільки позовна давність застосовується лише у випадку порушення права. У клопотанні відповідача про залишення позову без розгляду судом відмовлено з посиланням на те, що залишення позову без розгляду є правом господарського суду наданим господарським процесуальним кодексом України та не передбачено такої процесуальної дії, як залишення позову без розгляду за клопотанням сторін, та ін.

Заступник військового прокурора Харківського гарнізону з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм чинного законодавства, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2015 р. у даній справі, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає про те, що у зв'язку з порушенням договірних зобов'язань відповідачем завдана істотна шкода позивачу у вигляді порушення його економічних інтересів та недоотримання відповідних грошових коштів, які використовуються на зміцнення обороноздатності держави по загальнодержавним програмам оборонного значення, та ін..

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, з мотивів викладених у відзиві та ін.

10.04.2015 р. відповідач звернувся до суду з клопотанням про повернення апеляційної скарги заступнику військового прокурора Харківського гарнізону на підставі п. 1 ст. 97 ГПК України.

Розпорядженням секретаря третьої судової палати від 14.04.2015 р. у зв'язку з відпусткою судді Плужника О.В. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Могилєвкіна Ю.О., судді Пушай В.І., судді Істоміної О.А.

Колегія суддів, розглянувши заявлене клопотання відповідача про повернення апеляційної скарги заступнику військового прокурора Харківського гарнізону на підставі п. 1 ст. 97 ГПК України вирішила залишити його без задоволення у зв'язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 22.11.2007 р. між Державним підприємством "Завод ім. Малишева" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Килими України" укладений договір про встановлення сервітуту № 892-дп, у відповідності до умов якого позивач надав відповідачу право на користування майном (сервітут), що знаходиться на балансі ДП "Завод ім. Малишева" в обсязі та на умовах, що викладені в даному договорі.

Відповідно до п. 3.2., 3.3. договору, ДП "Завод ім. Малишева" надає ТОВ "Килими України" право користування майном безстроково та на платній основі.

Згідно з п. 4.1. договору, сума оплати по даному договору становить 5586,00 грн. в тому числі ПДВ на місяць.

ДП "Завод ім. Малишева" зазначає, що ТОВ "Килими України" здійснило оплату не в повному обсязі, заборгованість на момент подання позову складає 396606 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивачем не надано належних доказів в обґрунтування позовних вимог, не доведений факт порушення його права, а саме в матеріалах справи відсутні докази користування відповідача сервітутом з 2009 р., відповідачем надані до матеріалів справи судове рішення по справі № 922/5386/13, яким встановлений факт знаходження частини спірного майна в користуванні іншої особи - ПП "Юнісофт", суд також зазначив про відсутність підстав для застосування позовної давності в даному випадку, оскільки позовна давність застосовується лише у випадку порушення права. У клопотанні відповідача про залишення позову без розгляду судом відмовлено з посиланням на те, що залишення позову без розгляду є правом господарського суду наданим господарським процесуальним кодексом України та не передбачено такої процесуальної дії, як залишення позову без розгляду за клопотанням сторін, та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 403 ЦК України, особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В підтвердження своїх позовних вимог позивачем до суду першої інстанції до матеріалів позовної заяви у вигляді письмових доказів надана ксерокопія договору про встановлення сервітуту № 892-дп від 22.11.2007 р. (а. с. 19-21), яка не є ані оригіналом, ані засвідченою належним чином копією.

Відповідно до ст. 36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи наявна ксерокопія договору про встановлення сервітуту № 892-дп від 22.11.2007 р., яка не є належним доказом, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналах або належним чином засвідчених копіях.

Згідно з ч. 1 ст. 38 ГПК України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.02.2015 р. зобов'язано позивача надати суду у вигляді оригіналу договір про встановлення сервітуту № 892-дп від 22.11.2007 р. разом з додатками до нього (а. с. 88-89).

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги ухвали від 04.02.2015 р. щодо надання оригіналу договору про встановлення сервітуту № 892-дп від 22.11.2007 р. разом з додатками до нього позивачем не виконані, не повідомлено про поважність причин їх ненадання.

Згідно з ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до п. 7.3 спірного договору, у разі нездійснення оплати за договором, позивач має право надіслати відповідачу письмову вимогу про розірвання договору. При ненаданні відповіді у 10-ти денний строк з дня отримання зазначеної вимоги, договір вважається розірваним, а відповідач втрачає право на користування майном.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 159/15 від 10.10.2008 р., в якому просив погасити існуючу заборгованість та попередив, що у разі несплати - договір буде розірвано.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 406 ЦК України, сервітут припиняється у разі невикористання сервітуту протягом трьох років підряд.

При цьому, позивачем не надані первинні документи, які б свідчили про користування відповідача сервітутом протягом трьох років підряд.

Відповідачем, в свою чергу, до матеріалів справи надано акти виконаних робіт за період березень-червень 2008 р., акти з 2009 р. відсутні.

Як свідчать додані до матеріалів справи судові рішення у справі № 922/5386/13 встановлено, що майно, зазначене в спірному договорі, а саме майданчик складування обладнання інв. № 0001342 та залізничні колії інв. № 000128 знаходились в користуванні іншої особи - ПП "Юнісофт". Так, залізничні колії були передані ПП "Юнісофт" згідно з договором про обмежене користування майном № 587 від 29.07.2009 р., а майданчик складування обладнання збудований належним ПП "Юнісофт" майном - нежитловою будівлею літ. "АИ-1" загальною площею 2321,9 кв.м., що було самовільно збудоване на місці зруйнованої площадки складування обладнання у 2010 р. та на яке визнано право власності за забудовником згідно з рішенням Комінтернівського суду м. Харкова у справі № 641/450/-ц.

Отже, вищезазначене свідчить про користування частиною зазначеного в спірному договорі майна іншою особою з 2009 р.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене, суд вважає спірний договір сервітуту припиненим з 02 грудня 2011 року.

Відповідно до п. 4.2 спірного договору передбачений, порядок розрахунків - 100% передплата, не пізніше ніж за 5 календарних днів до початку відповідного місяця на підставі відповідного рахунку.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, з 01.12.2008 р. рахунки відповідачу не виставлялись, перший рахунок за цей період № ДП-0002157 від 10.12.2014 р. на суму 396606 грн. направлений відповідачу листом № 3596/16 лише 10.12.2014 р., що передує поданню позову.

В акті звірки взаєморозрахунків (а. с. 26) станом на 01.11.2009 р. зазначена сума заборгованості відповідача перед позивачем, яка складає 29581,80 грн.

А отже, позивачем не доведено суду в обґрунтування заявленої вимоги щодо стягнення з відповідача 396606,00 грн. боргу.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про відмову у задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 23.02.15 р. у справі № 922/26/15 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 23.02.15 р. у справі № 922/26/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 02.06.2015 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Істоміна О.А.