Постанова № 44664341, 02.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2015 р. Справа№ 910/20634/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Баранов О.В.

від відповідача - Мостовий А.М.

від третьої особи - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" на рішення Господарського суду м. Києва від 12.02.2015 (головуючий суддя: Любченко М.О., судді: Сташків Р.Б., Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехвоса"

про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти

Постанова прийнята 02.06.2015 в зв`язку із оголошенням перерви в судовому засіданні 19.05.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ "Фінростбанк" звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ПАТ "Банк "Київська Русь" про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти та стягнення коштів в розмірі 30000000 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.02.2015 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 12.02.2015 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2015 апелянту відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 07.04.2015 в складі колегії суддів: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою суду від 07.04.2015 розгляд скарги був відкладений на підставі ст. 77 ГПК України до 28.04.2015.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду Верховця А.А. від 28.04.2015 у зв`язку з перебуванням судді Андрієнко В.В. на лікарняному, для розгляду скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 прийнято до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Фінростбанк" у складі головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Жук Г.А. та призначено до розгляду на 28.04.2015.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у зв`язку з виходом з лікарняного судді Андрієнко В.В., а також формування постійного складу судової колегії для розгляду скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 прийнято до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Фінростбанк" у складі головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Представник позивача та відповідача в судове засідання з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

10.10.2013 між Публічним акціонерним товариством «Банк "Київська Русь" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехвоса" (позичальник) був укладений кредитний договір №89044-20/13-1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії під заставу майнових прав за договором банківського вкладу.

Відповідно до п.1.1 договору банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі.

Кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: ліміт кредитної лінії - 30000 000 грн., кінцевий термін повернення кредиту - 09.10.2015, процентна ставка за користування кредитом - 6,5% процентів річних.

Пунктом 3.1 договору №89044-20/13-1 від 10.10.2013 передбачено, що виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується заставою майнових прав за договором банківського вкладу.

Банк має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій, а позичальник зобов'язаний протягом 5 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги, або в іншій строк, встановлений у відповідній вимозі банку, повернути суму заборгованості за кредитом, інші платежі по договору, в тому числі у випадку, якщо інформація та документи, що підлягають поданню позичальником банку у відповідності або в зв'язку з договором, надані позичальником несвоєчасно, в неповному обсязі, або якщо така інформація та документи або їх частина не відповідає дійсності (п. 9.2 кредитного договору).

Відповідно до меморіального ордера № 7295 від 10.10.2013 банком були перераховані кошти в розмірі 30000000 грн. в якості кредиту на виконання умов відповідного договору.

10.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Фінростбанк" (вкладник) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (банк) був укладений договір про надання міжбанківського депозиту №634DPHi/2013 (договір депозиту), згідно умов якого вкладник надає банку в порядку і на умовах, що передбачені цим договором, депозит у сумі 30000000 грн. на строк з 10.10.2013 по 12.10.2015 під 5,5% відсотків річних.

В забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору перед банком, 10.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Фінростбанк" (заставодавець) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (заставодержатель) укладено договір №89208-20/13-6 застави майнових прав.

За умовами п.1.1 договору заставою забезпечуються вимоги заставодержателя за кредитним договором №89044/20/13-1 від 10.10.2013 (а також будь-якими доповненнями, змінами до нього, в тому числі, стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту).

Предметом застави за договором №89208-20/13-6 від 10.10.2013 є майнові права за договором №634DPHi/2013, що полягають у праві вимагати від банку повернення грошових коштів в сумі 30000000 грн.

Вартість предмета застави становить 30000000 грн. (п.п.1.2,1.3 договору № 89208-20/13-6 від 10.10.2013).

Відповідно до п.4.1 договору №89208-20/13-6 від 10.10.2013 право звернення стягнення на предмет застави для задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням за цим договором виникає у заставодержателя у випадках, обумовлених кредитним договором, цим договором та нормами чинного законодавства України.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідачем в порушення умов укладених договорів, на його думку, неправомірно здійснено списання коштів в розмірі 30000000 грн. в рахунок погашення заборгованості.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, зазначає, що списання депозитних коштів було проведено у відповідності до вимог договору застави майнових прав №89208-20/13-6 від 10.10.2013.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України та ст.1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до п.4.1 договору №89208-20/13-6 від 10.10.2013 право звернення стягнення на предмет застави для задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням за цим договором виникає у заставодержателя у випадках, обумовлених кредитним договором, цим договором та нормами чинного законодавства України.

Заставодержатель набуває право звернути стягнення та реалізувати предмет застави у наступних випадках, в тому числі, якщо у момент настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредитних коштів (чергового платежу по сплаті кредитних коштів), несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті комісій та штрафних санкцій у строки, встановлені кредитним договором; порушення заставодавцем та/або позичальником обов'язків за цим договором та/або кредитним договором та невиконання вимоги заставодержателя про дострокове виконання основного зобов'язання (п.4.1.1 договору від 10.10.2013).

Відповідно до п.п.5.1, 5.2 договору №89208-20/13-6 від 10.10.2013 керуючись вимогами Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" сторони встановили приватне забезпечувальне обтяження, яким є право заставодержателя- обтяжувача на рухоме майно заставодавця - боржника, що становить предмет обтяження за цим договором, предметом обтяження є гроші, розміщені на вкладному рахунку заставодавця на підставі договору банківського вкладу.

В п.5.4 договору застави зазначено, що шляхом підписання цього договору заставодавець надає заставодержателю право здійснювати договірне списання відповідно до умов кредитного договору та цього договору грошових коштів, які є предметом обтяження за цим договором, у сумах, необхідних для повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, позичальника за кредитним договором, але не більше суми, зазначеної в п.п.1.2., 5.3. цього договору.

У відповідності до п.5.6 договору №89208-20/13-6 від 10.10.2013 звернення стягнення на предмет обтяження здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень" шляхом переказу на користь заставодержателя - обтяжувача грошової суми у порядку договірного списання.

Як вбачається із пояснень, наданих представником відповідача в судах першої та апеляційної інстанції, підставою для здійснення списання грошових коштів, шляхом звернення на предмет застави, стало порушення боржником умов кредитного договору, п. 6.1.5, не подання певних документів, визначених кредитним договором.

Твердження апелянта про те, що відповідачем не був доведений факт не направлення певних, визначених умовами договору, документів на адресу банку не приймається до уваги колегією суддів, оскільки даний факт спростовується наявними в матеріалах справи листами відповідача на адресу боржника, в яких зазначено про таке порушення, і в той час не отриманням відповіді на даний лист від боржника.

Крім того, боржником не було надано ані банку ані в суді першої інстанції контраргументів та доказів на спростування доводів та вимог відповідача щодо порушення боржником умов договору кредитування та відсутності у банку підстав для припинення кредитування та списання грошових коштів в погашення існуючої заборгованості.

Матеріалами справи підтверджується факт направлення відповідачем позичальнику листа № 4309/20-23565 від 04.07.2014 про зупинення подальшого кредитування та вимагав достроково повернути кредит, сплатити відсотки протягом 5 календарних днів з дати надсилання банком відповідної вимоги. На означеному листі зазначено: оригінал листа отримав генеральний директор Котляров О.М., підпис, який скріплений печаткою позичальника, дата - 04.07.2014.

Однак, кредит позичальник достроково не повернув. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Керуючись правами, що передбачені п.4.1.1 договору №89208-20/13-6 від 10.10.2013 та приписами чинного законодавства України, 15.07.2014 меморіальним ордером № 4711 відповідачем здійснено списання коштів, що знаходились на депозитному рахунку позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Зауваження апелянта стосовно того, що лист від 04.07.2014 не є належним та допустимим доказом по справі, оскільки підписи генерального директора на даному листі та на кредитному договорі суттєво різняться, не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки це лише припущення сторони по справі, яке не підтверджено відповідними доказами, які мають значення при вирішенні такого спірного питання.

21.07.2014 позивач отримав повідомлення відповідача № 4627/20-24654 від 17.07.2014 про списання грошових коштів позивача в сумі 30000000 грн., які були розміщені в Публічному акціонерному товаристві "Банк "Київська Русь" згідно договору про надання міжбанківського депозиту № 634DPHi/2013 від 10.10.2013, майнові права за яким були передані в забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору згідно договору застави майнових прав №89208-20/13-6 від 10.10.2013.

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення, прийшов до висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх порушених прав, шляхом подання позову про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти.

Апелянт заперечуючи проти таких висновків Господарського суду міста Києва, зазначає проте, що нормами чинного законодавства України передбачений такий спосіб захисту порушеного права, як заявлений позивачем

Проте, колегія суддів в даному випадку погоджується із позицією місцевого суду, виходячи з наступного.

Стаття 15 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а стаття 16 встановлює способи захисту цивільних прав та інтересів. Ними можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

В свою чергу, статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Отже, чинним законодавством не передбачає такого способу захисту порушеного права як визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти, така вимога не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі, а може бути лише елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

У світлі наведених положень суд вважає, що обраний позивачем спосіб судового захисту за своєю сутністю може опосередковувати лише встановлення відповідного юридичного факту як елемент складової частини предмету доказування при висуванні інших вимог, пов'язаних із договором (спонукання до приписного виконання спірного зобов'язання тощо) -який (елемент) може відображатися лише у мотивувальній частині рішення при розгляді належних позовних вимог.

Неналежність обраного способу судового захисту з огляду на правову позицію Верховного Суду України, згаданій в п.3 Інформаційного листа №01-8/482 від 13.08.2008 Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року", зумовлює відмову у задоволені означених позовних.

Таким чином, господарський суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним звернення стягнення Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" на грошові кошти у суми 30000000 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача безпідставно списаних грошових коштів в розмірі 30000000 грн., колегія суддів зазначає таке.

В договорі застави майнових прав №89208-20/13-6 від 10.10.2013 сторони зазначили, що предметом застави є майнові права за депозитним договором, що полягають у праві вимагати від відповідача повернення грошових коштів.

При цьому, звернення стягнення на предмет застави здійснюється відповідно до ст.23 Закону України "Про заставу" шляхом відступлення заставодавцем заставодержателю прав вимоги, що випливають із заставлених майнових прав або переводу на заставодавця заставлених прав в судовому порядку (п.п.1.2, 4.2 договору застави).

При цьому, в договорі застави в розділі 5 вказано, що керуючись вимогами Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", сторони встановили приватне забезпечувальне обтяження, яким є право заставодержателя - обтяжувача на рухоме майно заставодавця - боржника, що становить предмет обтяження за цим договором, предметом обтяження є гроші, розміщені на вкладному рахунку 3аставодавця на підставі договору банківського вкладу.

Тобто, в договорі застави сторони одночасно зазначили, що предметом договору є і майнові права за депозитним договором і гроші, що не суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом (ст.23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

Оскільки в кредитному договорі сторони передбачили право банка зупинити подальше кредитування позичальника та вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій у випадку неподання позичальником фінансових документів, та, відповідно, обов'язок позичальника протягом 5 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги, повернути всю суму заборгованості за кредитним договором, що відповідає ст.212 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло право вимоги повернення кредиту та право на звернення стягнення на предмет застави.

Згідно із ч.1 ст.590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Згідно зі ст.33 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", вимоги статті 27 цього Закону не застосовуються при зверненні стягнення на предмет забезпечувального обтяження, яким є гроші, боргові цінні папери, строк платежу за якими настав або які підлягають сплаті на вимогу. Обтяжувач, який звертає стягнення на такий предмет обтяження, зобов'язаний надіслати повідомлення про це боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна. У разі якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, задоволення забезпеченої обтяженням вимоги обтяжувача здійснюється шляхом переказу йому грошової суми, достатньої для повного задоволення цієї вимоги. Такий переказ може здійснюватися банком у порядку договірного списання.

Відповідно до ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

На підставі Постанови № 409 від 15.07.2014 правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.07.2014 прийнято рішення № 55 про запровадження з 16.07.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Фінростбанк". Тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Фінростбанк" запроваджено строком на 3 місяці з 16.07.2014 по 16.10.2014

Отже, в Публічному акціонерному товаристві "Фінростбанк" призначена тимчасова адміністрація з 16.07.2014, в той час як списання коштів з депозитного рахунку відповідача було проведено 15.07.2014.

Таким чином посилання позивача на порушення відповідачем норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є помилковим.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано суду обгрунтованих та допустимих доказів на підтвердження законності своїх дій та вмотивованого невиконання умов договору, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведені обставини, які свідчать про відсутність порушення прав позивача під час реалізації обтяження, предметом якого були грошові кошти у заявленому розмірі, підстави для стягнення вказаних коштів з відповідача відсутні.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти та стягнення безпідставно списаних грошових коштів у розмірі 30000000 грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк", а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 у справі № 910/20634/14- без змін.

Матеріали справи № 910/20634/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов