Ухвала суду № 44660789, 12.08.2010, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2010 р.справа № 13/534/08-АП

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:Католікяна М.О.

суддів: Мірошниченка М.В. Юхименка О.В.

при секретарі судового засідання:Красоті А.О. ,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя на постанову Господарського суду Запорізької області від 14 квітня 2010 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Сервіс»до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення,

у с т а н о в и л а:

15 липня 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002442302/0 від 08.07.2008 р. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у період з 05.05.2008 р. по 12.06.2008 р. у позивача відповідачем було проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2007 р. За результатами проведеної перевірки 20.06.2008 р. було складено акт та згодом видано податкове повідомлення-рішення, у якому було визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 7 690,50 грн. Вказане рішення є незаконним, оскільки відповідач застосував закон у редакції, яка не діяла на час виникнення спірних правовідносин. Крім того, згідно з актом позивач припустився порушень при сплаті податку при придбанні аудиторських послуг, проте ці послуги були прямо повязані з веденням та організацією виробництва. Вказані обставини явилися причиною звернення позивача до суду з позовом про скасування прийнятого відповідачем рішення (т. 1 а.с.а.с. 2 8).

14 квітня 2010 року Господарським судом Запорізької області було ухвалено постанову, якою суд задовольнив позов. Постанова мотивована тим, що відповідач під час прийняття оспорюваного рішення дійсно застосував Закон України «Про податок на додану вартість»у редакції, яка не діяла на час виникнення спірних правовідносин. Порушень при сплаті податку на додану вартість при придбанні аудиторських послуг не було, оскільки вказані послуги, безумовно, повязані з веденням та організацією виробництва і безпосередньо впливають на результати господарської діяльності позивача (т. 2 а.с.а.с. 52 55).

11 травня 2010 року відповідач, не погодившись з ухваленою постановою, звернувся до суду з апеляційною скаргою. У скарзі відповідач послався на те, що рішення судом першої інстанції було ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, позивач зайво включив вартість оприбуткованого товару до складу балансової вартості запасів на суму 31 460,00 грн. Позивачем також неправомірно віднесено до складу валових витрат звітного періоду 22 458,33 грн. (витрати на ІV квартал 2006 року за договором підряду, укладеним з ТОВ «Стандартсервіс Плюс»). Крім того, позивач безпідставно включив до складу валових витрат витрати по наданню аудиторських послуг від ТОВ «Аудиторська фірма «Професіонал аудит». Вказані обставини явилися причиною звернення відповідача до суду з апеляційною скаргою, якою він просив постанову суду першої інстанції скасувати та відмовити у позові (т. 2 а.с.а.с. 62, 63, 65).

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити ухвалене рішення без змін.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про поштове відправлення; до початку судового засідання не надав документи, які підтверджують поважність причин неявки, та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи. У справі є достатньо доказів для її вирішення, що у сукупності зі вказаною вище обставиною дає судові підстави для застосування положень ч. 4 ст. 196 КАС України.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду у межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та знайшло своє підтвердження у суді апеляційної інстанції, що у період з 05.05.2008 р. по 12.06.2008 р. у позивача відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2007 р.

За результатами проведеної перевірки 20.06.2008 р. було складено акт

№ 79/23-2/31415475 (т. 1 а.с.а.с. 12 50), у якому було встановлено порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, абзацу 5 пункту 5.9, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.2 пункту 5.3, підпункту 5.4.8 пункту 5.4, абзацу 4 пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(занижено податок на прибуток за 2006 рік на 21 983,00 грн., зменшене відємне значення з податку на прибуток за 2007 рік на 276 369,00 грн.), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(занижено податок на додану вартість на 5 127,00 грн. за 2006, 227 роки), пункту 1.15 статті 1, підпунктів «г», «е»підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 4 820,06 грн.).

На підставі складеного акту було прийнято податкове повідомлення-рішення

№ 0002442302/0 від 08.07.2008 р., яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 7 690,50 грн. (основний платіж 5 127,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 2 563,50 грн.) (т. 1 а.с. 11).

Вказані вище спірні правовідносини регулюються Законом України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», Законом України від 16.07.1999 р. № 996-ІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Господарським кодексом України, Законом України від 22.04.1993 р. № 3125-ХІІ «Про аудиторську діяльність».

При прийнятті оспорюваного рішення відповідач користувався редакцією підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, яка діяла до набрання чинності Законом

№ 2505-ІV від 25.03.2005 р., яким було внесено відповідні зміни до Закону № 168/97-ВР.

Відповідач зазначив, що факт порушення положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР виник внаслідок порушення підприємством вимог пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР, отже пов'язує право платника на податковий кредит із валовими витратами, що є неприпустимим.

Предметом донарахування є суми податкового кредиту за 2006 рік. У свою чергу з 31.03.2005р. підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачає, що відповідні суми податку на додану вартість можна включати до складу кредиту, якщо дані суми пов'язані з господарською діяльністю платника.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач помилково застосував нечинну норму, спираючись на залежність права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту від права на валові витрати.

Суд першої інстанції також вірно зазначив, що отримання аудиторських послуг дійсно не могло принести позивачу доход, але такі витрати є необхідною складовою при підготовці, організації та ведення виробництва, продажу продукції, виконання робіт та надання послуг.

В силу абзаців 2 6 статті 3 Закону № 3125-ХІІ аудит це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів. Суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитися з ініціативи суб'єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит). Аудитори (аудиторські фірми) можуть надавати інші аудиторські послуги, пов'язані з їх професійною діяльністю, зокрема, по веденню та відновленню бухгалтерського обліку, у формі консультацій з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності, експертизи і оцінки стану фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Ураховуючи зміст приведених норм, можна дійти висновку про те, що прийняття рішення про необхідність проведення аудиторської перевірки або придбання постійних аудиторських послуг у вигляді консультацій може здійснюватись суб'єктом господарювання за власною ініціативою. Метою придбання таких послуг закон визначає перевірку достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності, які безпосередньо впливають на економічні рішення користувачів. Таким чином, придбання аудиторських послуг прямо пов'язано з веденням та організацією виробництва та безпосередньо впливає на економічні результати господарської діяльності підприємства.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 996-ІV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Зважаючи на це, правильність ведення бухгалтерського обліку безпосередньо впливає на показники податкової звітності підприємства, тому під час придбання аудиторських послуг здійснюється також перевірка обґрунтованості показників податкової звітності підприємства, помилка в яких може призвести до накладення на платника податків фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно з частиною 1 статті 363 ГК України аудит це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності законодавству та встановленим нормативам.

У відповідності з абзацом 2 підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються, зокрема, витрати на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку.

За змістом пункту 5.1 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, законодавець передбачив пов'язаність витрат на проведення аудиторських послуг з господарською діяльністю платника податків. При цьому, закон не встановлює будь-яких додаткових ознак або умов, при наявності яких треба розрізняти, які аудиторські послуги можна відносити до складу валових витрат, а які ні.

Між позивачем та ТОВ «Аудиторська фірма «Професіонал аудит»були укладені договір від 30.03.2006р. (перевірка правильності нарахування комунального податку, податку на прибуток, утримання податку на доходи фізичних осіб) та договір від 04.01.2007р. (надання консультацій з питань економіко-правового забезпечення господарської діяльності підприємства).

Відповідачем під час проведення перевірки було встановлено, що за укладеними договорами було сплачено 18 600,00 грн., у тому числі 3 100,00 грн. податку на додану вартість. У свою чергу відсторнований податковий кредит за наданими аудиторськими послугами склав 3 580,00 грн.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що в акті перевірки, на підставі якого було прийнято оспорюване рішення, було відображено недостовірну і неповну інформацію. Так, при зазначенні відомостей про включення позивачем до складу валових витрат витрат на аудиторські послуги по ІІ кварталу 2007 року включено вартість послуг за договором, який не знайшов свого відображення в акті перевірки.

Так, між позивачем та ТОВ «Аудиторська фірма «Професіонал аудит»був укладений договір від 22.12.2006 р., предметом якого було надання послуг у формі консультації з питань порядку складання первинних документів щодо операцій суборенди приміщень, порядку оподаткування операцій по договорах, що укладені з приватними підприємцями-платниками єдиного податку. Сума 2 880,00 грн. з податком на додану вартість була сплачена платіжним доручення 03.05.2007 р.

Факт надання послуг за цим договором підтверджується актом виконаних робі від 05.01.2007 р., проте відповідач виключив цю суму із складу валових витрат, а суму податку на додану вартість із складу податкового кредиту.

Акт перевірки, зокрема, містить положення про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат витрат за договором на надання маркетингових послуг, укладеним з ВАТ «ОСОБА_1 капітал», оскільки ці витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача та не підтверджені відповідними документами.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість цього твердження відповідача.

Так, під час перевірки позивачем було надано документи, які свідчили про отримання від ВАТ «ОСОБА_1 капітал» маркетингових послуг (договір від 03.10.2006 р., акт виконаних робіт від 30.12.2006 р., податкова накладна від 30.12.2006 р., рахунок-фактура від 26.04.2007 р., банківська виписка за 26.04.2007 р.), отже у відповідача не було жодних підстав для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту.

Зясувавши у достатньо повному обсязі права та обовязки сторін, обставини справи, перевіривши доводи сторін і давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив постанову, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними у матеріалах справи письмовими доказами.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки.

Частина 1 статті 86 КАС України передбачає, що право оцінки доказів належить суду, який здійснює таку оцінку за своїм внутрішнім переконанням, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши їх.

Таким чином, перевіривши справу у повному обсязі, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції та безпідставність приведених в апеляційній скарзі доводів.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 14 квітня 2010 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Сервіс»до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її виготовлення у повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлено 30 серпня 2010 року.

Головуючий суддя М.О. Католікян

Суддя: М.В. Мірошниченко

Суддя: О.В. Юхименко