Ухвала суду № 44660615, 05.08.2010, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2010 р.справа № 23/493/08-АП

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:Католікяна М.О.

суддів: Мірошниченка М.В. Юхименка О.В.

при секретарі судового засідання:Красоті А.О. ,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»на постанову Господарського суду Запорізької області від 09 грудня 2008 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

у с т а н о в и л а:

21 жовтня 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000200805/0 від 19.06.2008 р. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідачем при прийнятті рішення не було враховано те, що відносно позивача порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, отже не нараховуються неустойка та інші фінансові санкції. Зокрема це стосується нарахування санкцій у розмірі 5 %, передбачених пунктом 17.2 статті 17 Закону № 2181. Вказані обставини явилися причиною звернення позивача до суду із цим позовом (а.с.а.с. 4 7).

09 грудня 2008 року Господарським судом Запорізької області було ухвалено постанову, якою суд відхилив позов. Постанова суду полягає у тім, що введення мораторію не зупиняє виконання боржником грошових зобовязань, які виникли після введення мораторію, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Крім того, застосовані до позивача штрафні санкції не є адміністративно-господарськими у розумінні ГК України (стаття 250) (а.с.а.с. 116 119).

08 січня 2009 року позивач, не погодившись з ухваленою постановою, звернувся до суду з апеляційною скаргою. У скарзі позивач послався на те, що рішення судом першої інстанції було ухвалене з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи таз порушенням матеріального і процесуального закону. Позивач вважає, що визначена податковим повідомленням-рішенням сума не є податковим зобовязанням. Крім того, відповідач застосовуючи штрафні санкції по суті нарахував штраф на штраф, що залишилося поза увагою суду першої інстанції. Протягом дії мораторію відповідач не мав законних підстав для нарахування будь-яких санкцій. Позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції і задовольнити поданий позов (а.с.а.с. 125 129).

У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином, до початку судового засідання не надав документи, які підтверджують поважність причин неявки, та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи. У справі є достатньо доказів для її вирішення, що у сукупності зі вказаною вище обставиною дає судові підстави для застосування положень ч. 4 ст. 196 КАС України.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду у межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та знайшло своє підтвердження у суді апеляційної інстанції, що 23.05.2008 р. у позивача відповідачем було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової звітності з податку на додану вартість за лютий, квітень грудень 2007 року, січень 2008 року.

За результатами проведеної перевірки 06.06.2008 р. було складено акт

№ 126/08-05-03345716 (а.с.а.с. 12 17), у якому було встановлено порушення позивачем пунктів 17.1, 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(не сплачено штрафні санкції (штраф) у розмірі 5 % суми недоплати податкового зобовязання минулих податкових періодів при самостійно виявлених фактах заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість на 48 228,00 грн.).

На підставі складеного акту було прийнято податкове повідомлення-рішення

№ 0000200805/0 від 19.06.2008 р., яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 50 639,40 грн. (48 228,00 грн. за основним платежем, 2 411,40 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 11).

Вказані вище спірні правовідносини регулюються Законом України від 21.12.2000 р.

№ 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законом України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», Законом України від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським кодексом України, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р.

№ 166 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку її заповнення».

В силу абзацу 2 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.

Відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону № 2181-ІІІ платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Згідно з пунктом 10.6 статті 10 Закону № 168/97-ВР форми декларації та податкових розрахунків з цього податку встановлюються відповідно до закону.

У відповідності з пунктом 4.4 статті 4 Наказу № 166, якщо платник самостійно виявив помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, то такий платник зобов'язаний подати в порядку, установленому для подання декларацій з податку на додану вартість (без урахування граничного терміну подання, але з урахуванням строків давності, встановлених статтею 15 Закону N 2181), уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок. Одним уточнюючим розрахунком може бути виправлено помилки лише однієї раніше поданої декларації. Платник податку має право не подавати вказаний розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі декларації за будь-який наступний звітний (податковий) період (з урахуванням зазначених у першому абзаці строків давності та положень пункту 17.2 Закону N 2181), протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Такий спосіб самостійного виправлення платником помилки може бути застосований у разі виправлення у декларації звітного (податкового) періоду помилок лише однієї раніше поданої декларації.

Так, у податковій декларації для уточнення розрахунку податкових зобовязань у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок передбачено рядок 9 («Сума штрафу, нарахована платником самостійно у звязку з виправленням помилки») з чітко визначеною формулою: р. 8 * 0,05.

Крім того, податковою декларацією також передбачено можливість самостійного нарахування штрафної санкції у розмірі 5 % суми недоплати податкового зобовязання в разі виправлення помилки (28 та 9 рядки).

При обґрунтуванні відсутності у податкових деклараціях відповідного розрахунку штрафних санкцій у розмірі 5 % позивач стверджує, що це прямо суперечить положенням Закону № 2343-ХІІ (уведення мораторію).

За змістом абзацу 24 статті 1 Закону № 2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 4 статті 12 Закону № 2343-ХІІ передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Системний аналіз приведених норм дає можливість дійти висновку про наявність безпосереднього звязку між статтею 12 та статтею 1, яка є загальною до останньої. Так, заборона нарахування неустойки (штрафу, пені) тощо, безумовно, підпадає під дію статті 1 Закону № 2343-ХІІ у контексті поняття «мораторій на задоволення вимог кредиторів», а тому зобовязання, які виникли після введення мораторію, не можуть бути зупинені.

Судом першої інстанції встановлено, що провадження у справі про банкрутство і введення мораторію мало місце 12.12.2001 р., а усі податкові зобовязання, про які йдеться в акті перевірки, виникли згодом, отже дія мораторію на їх виконання не розповсюджується.

В силу пункту 1.2 статті 1 Закону № 2181-ІІІ податкове зобов'язання це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до підпункту «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-ІІІ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Ураховуючи встановлені обставини та факти, суд доходить висновку про те, що при виявленні факту заниження податкового зобовязання позивач мав надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати або відповідно відкоригувати податкову декларацію та сплатити штраф у розмірі 5 % недоплати, і цей штраф, у розумінні Закону № 2181-ІІІ, є податковим зобовязанням, яке позивачем у перевіряємий період не було виконано.

Згідно зі статтею 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності з частиною 1 статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

За змістом статей 1, 2 ГК України кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Частина 1 статті 4 ГК України передбачає, що не є предметом регулювання кодексу адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Із субєктного складу спірних правовідносин вбачається, що відповідач не є субєктом, до компетенції якого входить господарська діяльність та діяльність із здійснення організаційно-господарських повноважень щодо господарюючих субєктів.

Зважаючи на диспозиції приведених норм ГК України, суд доходить висновку про те, що позивач неправильно тлумачить зміст закону, помилково кваліфікуючи санкції, застосовані до нього як адміністративно-господарські, хоча їх нарахування та стягнення регулюється Законом № 2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який має застосовуватись до спірних правовідносин.

Зясувавши у достатньо повному обсязі права та обовязки сторін, обставини справи, перевіривши доводи сторін і давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив постанову, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними у матеріалах справи письмовими доказами.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки.

В силу частини 1 статті 86 КАС України виключне право оцінки доказів належить суду, який здійснює таку оцінку за своїм внутрішнім переконанням, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши їх.

Таким чином, перевіривши справу у повному обсязі, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції та безпідставність приведених в апеляційній скарзі доводів.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 09 грудня 2008 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її виготовлення у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги.

Повний текст ухвали виготовлено 17 серпня 2010 року.

Головуючий суддя М.О. Католікян

Суддя: М.В. Мірошниченко

Суддя: О.В. Юхименко