Ухвала суду № 44660387, 05.08.2010, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2010 р.справа № 2а-11222/09/0470

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:Католікяна М.О.

суддів: Мірошниченка М.В. Юхименка О.В.

при секретарі судового засідання:Красоті А.О. ,

за участю:

- представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

- представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2010 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Повного товариства ОСОБА_1 та ОСОБА_6 «Фараон»- ломбард до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень,

у с т а н о в и л а:

31 серпня 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до Лівобережної МДПІ

м. Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001021701/0 від 03.06.2009 р., № 0000192307/0 від 04.06.2009 р., № 0000192307/1 від 19.06.2009 р.,

№ 0001021701/1 від 24.06.2009 р., № 0001021701/2 від 27.08.2009 р., № 0000192307/2 від 27.08.2009 р. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 26.05.2009 р. відповідачем за результатами перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства було складено акт та прийняті податкові повідомлення-рішення. Згідно з актом позивач всупереч закону сформував страховий резерв понад 15 % суми боргових вимог (ІІ ІV квартали 2008 року), не утримав та не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 76 192,90 грн. (2007, 2008 роки). Вказані обставини явилися причиною звернення позивача до суду з позовом про скасування прийнятих податковим органом рішень. Згодом позивач уточнював заявлені позовні вимоги (т. 1 а.с.а.с. 2 8, 71 76).

15 березня 2010 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом було ухвалено постанову, якою суд задовольнив позов, скасувавши податкові повідомлення-рішення № 0001021701/0 від 03.06.2009 р., № 0000192307/0 від 04.06.2009 р., № 0000192307/1 від 19.06.2009 р., № 0001021701/1 від 24.06.2009 р., № 0001021701/2 від 27.08.2009 р.,

№ 0000192307/2 від 27.08.2009 р. Постанова суду полягає у тім, що позивач, формуючи страховий резерв згідно з відповідною методикою, насправді не перевищив встановлений граничний розмір. Крім того, за позиковими операціями під час видачі позик ломбард не є податковим агентом, оскільки не нараховує, не утримує та не сплачує податків від імені та за рахунок платника податків (під час видачі позики вона не є доходом позичальника). Згодом в разі звернення стягнення на заставлене майно на ломбард також не покладається обовязок нарахування, утримання, сплати податку з доходів фізичних осіб, оскільки такий обовязок покладається на податкового агента до або під час виплати саме доходу, а не суми позики на користь платника податку (т. 2 а.с.а.с. 38 43).

14 квітня 2010 року відповідач, не погодившись з ухваленою постановою, звернувся до суду з апеляційною скаргою. У скарзі відповідач зазначив, що рішення судом першої інстанції було ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку відповідача, позивач не здійснював оцінки фінансового стану клієнтів при здійсненні фінансових операцій і щомісячну інвентаризацію прострочених та сумнівних заборгованостей, тому при розрахунку страхового резерву позивач використовував загальну суму дебіторської заборгованості, яка фактично є сукупними зобовязаннями за виданими кредитами. Крім того, протягом 2007 2008 років позивач проводив реалізацію майна фізичних осіб у випадках невиконання ними обовязків по договорам позики та при отримання коштів мав утримати та перерахувати податок з доходів фізичних осіб в сумі 76 008,15 грн. Суд також не мав приймати до уваги інвентаризаційні акти, які не були надані відповідачу під час проведення перевірки. Відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції і відмовити у задоволенні поданого позову (т. 2 а.с.а.с. 48 50).

У судовому засіданні представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Представники відповідача підтримали апеляційну скаргу.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду у межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та знайшло своє підтвердження у суді апеляційної інстанції, що у період з 25.03.2009 р. по 19.05.2009 р. у позивача відповідачем було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2008 р.

За результатами проведеної перевірки 26.05.2009 р. було складено акт

№ 3534/220/30938862 (т. 1 а.с.а.с. 9 50), у якому було встановлено порушення позивачем підпункту 12.2.3 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 8.1 статті 8, пункту 17.2 статті 17, пункту 19.2 статті 19, підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: сформовано страховий резерв понад 15 % суми боргових вимог (ІІ ІV квартали 2008 року), не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 76 192,90 грн. (2007, 2008 роки).

На підставі складеного акту були прийняті податкове повідомлення-рішення

№ 0001021701/0 від 03.06.2009 р., яким визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 228 613,99 грн., № 0000192307/0 від 04.06.2009 р., яким визначено податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 35 682,60 грн. (т. 1 а.с.а.с. 51, 52).

Вказані повідомлення-рішення у межах процедури апеляційного узгодження визначених відповідачем сум податкових зобовязань були оскаржені до відповідача та ДПА у Дніпропетровській області і залишені без змін (податкові повідомлення-рішення № 0000192307/1 від 19.06.2009 р., № 0001021701/1 від 24.06.2009 р., № 0001021701/2 від 27.08.2009 р.,

№ 0000192307/2 від 27.08.2009 р.) (т. 1 а.с.а.с. 53, 54, 77, 78).

Вказані вище спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Законом України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України від 02.10.1992 р. № 2654-ХІІ «Про заставу», Законом України від 22.05.2003 р. № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб», Методикою формування небанківськими фінансовими установами резерву для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними, затвердженою розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 04.06.2004 р. № 912.

В силу підпункту 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону № 334/94-ВР будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом).

Відповідно до підпункту 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 вказаного Закону створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Згідно з пунктом 1.5 розділу 1 Методики формування небанківськими фінансовими установами резерву для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність клієнтів оцінка ризиків здійснюється фінансовою установою за всіма фінансовими операціями.

У відповідності з абзацом 3 частини 1, частиною 2 підпункту 12.2.3 пункту 12.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, для небанківських фінансових установ не може перевищувати розміру, що встановлюється відповідними законами про відповідну небанківську фінансову установу, але не більше 15 % суми боргових вимог, а саме сукупних зобов'язань дебіторів такої небанківської фінансової установи на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ.

За змістом підпункту 12.2.4 пункту 12.2 статті 12 Закону № 334/94-ВР у разі коли за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3 цієї статті, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3 цього пункту, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду.

На виконання приведених норм позивач під час створення страхового резерву та оцінки фінансового стану позичальників використовував як базову заборгованість за договорами, за якими найбільш ймовірним було неповернення кредитів. Страховий резерв за чотири квартали 2008 року згідно з матеріалами справи склав 512 459,00 грн. (9,27 % сукупної дебіторської заборгованості) відповідно до вимог підпункту 12.2.3 пункту 12.2 статті 12 Закону № 334/94-ВР.

Крім того, колегія суддів критично ставиться до тверджень відповідача щодо неправомірності прийняття судом до уваги інвентаризаційних актів (т. 1 а.с.а.с. 125 259, т. 2 а.с.а.с. 1 29) через те, що вони не були предметом дослідження під час перевірки, оскільки відхилення доказу лише з тієї підстави, що його надано несвоєчасно, є ознакою формалістичності підходу до його оцінки. Водночас суд першої інстанції, як і апеляційний суд мають дослідити усі докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідним чином, і таке право є виключною компетенцією суду.

В силу пункту 1.14 стаття 1 Закону № 334/94-ВР ломбардна операція операція фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей. Ломбардні операції є різновидом кредиту під заставу.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус фінансової установи (ломбард), займався діяльністю, повязаною з ломбардними операціями, та керувався у цій діяльності Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Параграф 6 глави 49 ЦК України в якості одного із способів забезпечення зобовязань за договором позики передбачає заставу.

Згідно зі статтею 19 Закону № 2654-ХІІ за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

У відповідності з частиною 1 пункту 1.2 статті 1 Закону № 889-ІV дохід сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Ураховуючи зміст приведених норм, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дохід у спірних правовідносинах виникає лише після звернення ломбардом стягнення на предмет застави в разі його невикупу у встановлені договором строки і залишення позичених коштів у позичальника.

Зясувавши у достатньо повному обсязі права та обовязки сторін, обставини справи, перевіривши доводи сторін і давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив постанову, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними у матеріалах справи письмовими доказами.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки.

За змістом частини 1 статті 86 КАС України виключне право оцінки доказів належить суду, який здійснює таку оцінку за своїм внутрішнім переконанням, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши їх.

Таким чином, перевіривши справу у повному обсязі, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції та безпідставність приведених в апеляційній скарзі доводів.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2010 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Повного товариства ОСОБА_1 та ОСОБА_6 «Фараон»- ломбард до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її виготовлення у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги.

Повний текст ухвали виготовлено 09 серпня 2010 року.

Головуючий суддя М.О. Католікян

Суддя: М.В. Мірошниченко

Суддя: О.В. Юхименко