Ухвала суду № 44640056, 03.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 490/7549/14-а

Категорія: 10 Головуючий в 1 інстанції: Чулуп О.С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання неправомірними дій, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання дій відповідача неправомірними, стягнення вихідної допомоги в розмірі 6479,55 грн., середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15118,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 44, 117 КЗпП України. Позивач вказує на те, що працював у відповідача інженером з нагляду за будівництвом в період з квітня 2012р. по жовтень 2013р. та 25.10.2013р. був звільнений з роботи з підстав, передбачених п.1ст.36 КЗпП України, тобто за згодою сторін. Позивач вказує, що при звільненні з роботи йому не виплатили компенсацію за невикористану відпустку та компенсацію коштів на відрядження, тому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, та оскільки при його звільненні, на його думку, було допущено порушення законодавства про працю, то згідно ст.44 КЗпП України йому слід виплатити вихідну допомогу в розмірі не менше ніж трьохмісячного заробітку. В судовому засіданні позивач вимоги підтримав, наполягав на задоволенні своїх вимог.

Відповідач позов визнав не визнав з підстав, вказаних в письмовому запереченні. Представник відповідача в судовому засіданні вказав, що оскільки підставою виплати звільненому працівникові вихідної допомоги є саме підстава звільнення працівника з роботи, яка зазначена в нормі ст.44 КЗпПУ, а позивач звільнений за п.1ст.36 КЗпПУ і такої підстави в даній нормі не зазначено, то вимоги позивача задоволені бути не можуть. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то представник відповідача вказав, що відповідач діяв у спосіб визначений законом, оскільки відповідач є бюджетною установою, готівкових котів відповідач не має, каси у відповідача не має і розрахунки по заробітній платі відповідач здійснює зі своїми працівниками шляхом перерахування коштів на їх карткові рахунки в банківських установах.

Представник відповідача вказував, що відповідач як бюджетна установа здійснює свої розрахунки через установи Казначейської служби України. Представник відповідача вказує, що належні до виплати позивачу суми були вчасно нараховані бухгалтерською службою відповідача та відповідні бухгалтерські документи були вчасно передані установам казначейської служби, проте профінансовані були такі виплати пізніше. Представник відповідача посилався на те, що вини відповідача у затримці виплати належних позивачу при звільнені сум не має, а тому на них не може бути покладено відповідальність за таку затримку.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішення ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Згідно до вимог до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Положеннями ст.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1, виданої на ім'я ОСОБА_2, останній прийнятий на роботу до відповідача 17.10.2011р., а звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України 25.10.2013р.

Наказом по Управлінню капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації № 127-к від 25.10.2013р. позивача звільнено з посади інженера з нагляду за будівництвом з 25.10.2013р. за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

В зазначеному Наказі міститься вказівка на виплату компенсації за невикористану відпустку тривалістю 38 календарних днів.

Відповідно до договору №115 від 03.01.2012р. Головне управління Державної казначейської служби України в м. Миколаїв та відповідач уклали договір про здійснення розрахунково-касового обслуговування, зокрема про здійснення операцій щодо відкриття/закриття рахунків, перерахування платежів.

Згідно відомості для зарахування на платіжні картки від 28.10.2013р. та договору про розрахунково-касове обслуговування по зарахуванню та виплаті заробітної плати між відповідачем та Миколаївського РУ «Приватбанк» м. Миколаїв згідно якої вказані до зарахування позивачу грошові кошти в сумі 3 479,87грн. значаться у даній відомості, а загальна сума по відомості складає 47 319,31 грн. Як вбачається з платіжного доручення №580 від 28.10.2013р., згідно якого відповідач перераховує 47 319,31 грн. Миколаївському РУ «Приватбанк» м. Миколаїв, вказані кошти для зарахування їх на карткові рахунки для виплати заробітної плати для УКБ ОДА, відомість від 28.10.2013р.

Згідно листа-роз'яснення ГУ ДКСУ від 24.11.2014 р. дата подання платіжного доручення казначейству - 28.10.2013р, при цьому ОСОБА_2 було звільнено 25.10.2013 р., тобто затримка розрахунку з позивачем з боку відповідача мала місце на 1 робочий день.

Проте, згідно Наказу №37 від 22.04.2014 р. відповідача та довідки-виписки від 07.08.2014р. № 019651 ПАТ «Приват Банк» позивачу виплачено кошти в сумі 102,85грн. як компенсацію за один день затримки по виплаті належних працівникові при звільненні сум.

Зі звіту про використання коштів на відрядження вбачається, що позивач здав такий відповідачу 26.09.2013р. на суму 104,00 грн. Відповідно реєстру авансових звітів за вересень №18 від 26.09.2013р. відповідача, вказані до зарахування позивачу грошові кошти в сумі 104,00грн. значаться в даній відомості, а загальна сума по реєстру складає 587,67грн.

Судом досліджено платіжне доручення № 525 від 26.09.2013р. згідно якого відповідач перераховує 587,67грн. Миколаївському РУ «Приватбанк» м. Миколаїв вказані кошти для зарахування їх на карткові рахунки для виплати на відрядження для УКБ ОДА за реєстром авансових звітів №18 від 26.09.2013 р. Відповідно до платіжного доручення №30 від 27.01.2014р., зданого до казначейства 30.01.2014р., відповідач перерахував 587,67 грн. Миколаївському РУ «Приватбанк» м. Миколаїв вказані кошти для зарахування їх на карткові рахунки для виплати на відрядження для УКБ ОДА, реєстр авансових звітів №18 від 26.09.2013 р. Крім того, судом досліджено звіт про використання коштів на відрядження згідно якого позивач здав такий відповідачу 22.08.2013р. на суму 90,00грн.

Згідно реєстру авансових звітів відповідача за серпень №16 від 28.08.2013р., згідно якого вказані до зарахування позивачу грошові кошти в сумі 90,00 грн. значаться у відомості, загальна сума за реєстром складає 610,00 грн.

З платіжного доручення №478 від 28.08.2013р. вбачається, що відповідач перерахував 610,00 грн. Миколаївському РУ «Приватбанк» м. Миколаїв вказані кошти для зарахування їх на карткові рахунки для виплати на відрядження для УКБ ОДА за реєстром авансових звітів №16 від 28.08.2013р. Судом було досліджено платіжне доручення №29 від 27.01.2014р., здане до казначейства 30.01.2014р., згідно якого відповідач перерахував 610,00 грн. Миколаївському РУ «Приватбанк» м. Миколаїв зазначені кошти для зарахування їх на карткові рахунки для виплати на відрядження для УКБ ОДА, реєстр авансових звітів №16 від 28.08.2013р.

Відповідно до листа №09.2-08/13636 від 31.12.2013р. Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, згідно якого казначейська служба повернула відповідачу у зв'язку із закінченням бюджетного періоду платіжні доручення за 2013р. у кількості 70 штук.

Згідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки. Зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тобто, трудовим законодавством передбачено, що роботодавець може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, лише за наявності його вини. Враховуючи наведені факти і обставини, колегія суддів приходить до висновку, що вини роботодавця у затримці виплати належних звільненому працівникові сум у строки, визначені законом, немає.

Управління капітального будівництва, яке є органом державної влади, здійснює розрахунки через Державну казначейську службу України, зокрема, через ГУДКСУ у Миколаївській області. Роботодавцем було своєчасно подано документи про здійснення виплат до казначейства (реєстр бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 29.10.2013 р. № 131). Однак профінансовані ці виплати казначейством були лише 07.11.2013 року.

Стосовно виплати витрат на відрядження відповідачем було своєчасно надано належні документи до казначейства, але профінансовані ці виплати були лише 05.03.2014 року.

Таким чином, вини відповідача у затримці виплати належних ОСОБА_2 сум у строки, передбачені КЗпП України, немає, тому і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Крім того, судом першої інстанції було вірно зазначено про те, що оскільки вихідна допомога згідно ст.44 КЗпП України може бути виплачена працівникові у випадку його звільнення з підстав визначених нормою статті 44 КЗпП України, і оскільки позивач звільнений з роботи з підстав визначених п.1 ст.36 КЗпП України - за згодою сторін, яка не є такою, що встановлена нормою ст.44 КЗпП України, то підстав для виплати позивачу вихідної допомоги в даному випадку немає, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині позову слід відмовити.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2014 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 05.06.2015 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький