Ухвала суду № 44639835, 25.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2015 року Справа № 11830/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Запотічний І.І.

судді Ліщинський А.М.

секретар судового засідання Корнієнко О.А.

за участю представників сторін:

від позивача Глод І.В., Тяллєва Т.А.

від відповідача Кельбас Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 року у справі № 813/3039/13-а за позовом ПАТ «АВІКОС» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «АВІКОС» звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002411520 від 04.04.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце недотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 року у справі № 813/3039/13-а адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 04.04.2013 року №0002411520.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції податковим органом подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права просить постанову суду скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечує.

Представник відповідача просить апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував до спірних правовідносин відповідні правові норми, не допустивши при цьому порушення норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до наказу ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС від 27.02.2013 року №172 «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПрАТ «АВІКОС» та повідомлення від 27.02.2013 року за №42/15-20, виданого ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС, головним державним податковим інспектором відділу адміністрування податку на додану вартість та акцизного податку управління оподаткування юридичних осіб ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС Калимон Лідією Романівною 13.03.2013 року було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПрАТ «АВІКОС» з питань підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ТзОВ «Іртас» за період з 01.04.2010 року по 30.04.2010 року, по взаємовідносинах із ТзОВ «Віктор Ко» за період з 01.07.2010 року по 31.07.2010 року.

За наслідками перевірки відповідачем складено акт від 15.03.2013 року №629/15-20/14308405. Податковим органом встановлено порушення позивачем ведення податкового обліку; - не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ТзОВ «Іртас» за період з 01.04.2010 року по 30.04.2010 року, ТзОВ «Віктор Ко» за період з 01.07.2010 року по 31.07.2010 року, у зв'язку із порушенням п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР із змінами та доповненнями, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями), Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 року №88; - завищення суми податкового кредиту в Деклараціях з ПДВ за звітні (податкові) періоди з 01.04.2010 року по 30.04.2010 року, за період з 01.07.2010 року по 31.07.2010 року в сумі 18 018,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на загальну суму 18 018,00 грн., у тому числі: за квітень 2010 року на суму 5 653,00 грн., липень 2010 року на суму 12 365,00 грн., у зв'язку із порушенням п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР із змінами та доповненнями, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями), Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 року №88.

На підставі зазначеного відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2013 року № 0002411520, згідно із яким ПрАТ «АВІКОС» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 22522,50 грн.

Податковий орган, до висновку про заниження грошових зобов'язань позивачем, дійшов за результатами актів інших органів державної податкової служби.

Згідно акта перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова №117/23-2/34419121 від 17.02.2011 року «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Іртас» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 04.11.2010 року» та акта перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова №3282/23-2/20799703 від 30.12.2010 року «Про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Віктор КО» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 04.11.2010 року», які, на його, вказують те, що дані контрагенти не мають матеріально-технічної бази та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, тому всі укладені з ними правочини не мали на меті настання правових наслідків та спрямовані на надання податкової вигоди третім особам.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТзОВ «Іртас» і ТзОВ «Віктор Ко» укладались договори на виконання ремонтно-будівельних робіт балконів і внутрішнього двору приміщення ЗАТ СКБ «АВІКОС», а останній у свою чергу зобов'язується надати Підрядникові будівельний майданчик, прийняти закінчені будівельні роботи та оплатити їх. По факту виконання робіт сторони підписали довідку про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (кошторис) на суму 33920,40 грн.; акт здачі-приймання робіт від 30.04.2010 року. На виконання умов договору від 23.03.2010 року позивач отримав від ТзОВ «Іртас» податкову накладну №0603 від 30.04.2010 року на загальну суму 33920,40 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 5653,40 грн.

28 червня 2010 року ТзОВ «Віктор Ко» (Підрядник) уклав з ПрАТ «АВІКОС» (Замовник) Договір підряду №2010-07, на підставі якого Підрядник зобов'язується виконати ремонт даху приміщення ЗАТ СКБ «АВІКОС», а Замовним зобов'язується надати Підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), прийняти закінчені будівельні роботи та оплатити їх. На виконання умов договору сторонами підписано кошторис на виконання ремонту даху приміщення ЗАТ СКБ «АВІКОС» на суму 53763,00 грн.; акт здачі-приймання робіт від 30.07.2010 року. На виконання умов договору позивач отримав від ТзОВ «Віктор Ко» податкові накладні: №0715 від 30.07.2010 року на загальну суму 20425,09 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 3 404,18 грн., №716 від 30.07.2010 року на загальну суму 53763,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 8 960,50 грн.

Позивач оплату за виконані роботи підприємствам оплачено в повному обсязі.

Надані позивачу податкові накладі відображено у Розділі ІІ Реєстру виданих та отриманих податкових накладних за звітний (податковий) період квітень 2010 року, а також липень 2010 року, що міститься в базі даних АРМ «Бест-Звіт» ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС. Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п.п 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1. ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачені вимоги до податкової накладної, яку платник податку зобов'язаний надати покупцю.

Відповідно до вимог п.п 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтва платників податку на додану вартість були чинними і вказані суб'єкти господарювання мали право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (робіт, послуг). Крім того, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим п.п 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037 та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року №969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за №1401/18696 стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Виходячи з аналізу наведених норм в їх сукупності, встановлено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996-ХІV та вказаного Положення, що не заперечив у судовому засіданні сам представник відповідача. Господарські операції позивача з контрагентами мали місце, тому помилковим є висновок відповідача про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит.

В підтвердження обставин реальності господарських операцій суд приймає до уваги і посилання ПрАТ «АВІКОС» на висновок експертизи з питань охорони праці та промислової безпеки (Технічне обстеження) №7037.08.46./10820 ДП «Західний експертно-технічний центр національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці», що супроводжується фотокопіями, як на доказ необхідності проведення капітальних ремонтних робіт.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Посилання відповідача на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 29.12.2011 року у кримінальній справі №1-104/11, колегія суддів спростовує наступним.

Згідно ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок. Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу. Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Доводи апелянта в іншій частині апеляційної скарги на правомірність прийнятої постанови не впливають, та висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Колегія суддів зазначає, що наведена постанова не містить посилання на розглядувані господарські операції між позивачем та ТзОВ «Віктор і Ко», ТзОВ «Іртас». Будь-яких доказів, які б свідчили про необґрунтованість формування ПрАТ «АВІКОС» податкового кредиту за охоплений перевіркою період по відносинах з контрагентами відповідач не надав і не назвав.

Судом при винесенні рішення також взято до уваги, що на момент укладення договорів позивача з контрагентами останні були зареєстровані платниками ПДВ.

Чинним, на момент виникнення спірних відносин, податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акти перевірки інших платників податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого, що мало місце в даному випадку всупереч положенням чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст.9 Конституції України.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто, один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства. Щодо інших допущених позивачем порушень вимог податкового законодавства, на які маються посилання відповідача, то вони спростовуються вищезазначеними обставинами. Таким чином, твердження представника відповідача в обґрунтування висновків акта перевірки не можуть бути прийняті судом до уваги та підтверджувати відповідні обставини.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення. Оскільки судом не встановлено порушень позивачем податкового законодавства, то відсутні підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 року у справі № 813/3039/13-а без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Запотічний І.І.

Ліщинський А.М.