Рішення № 44622713, 29.05.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/1851/14 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/783/2989/15 Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.

Категорія:19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.

суддів: Мусіної Т.Г., Савуляка Р.В.

за участі секретаря: Брикайло М.В.

без участі сторін

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Віктар» на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2014 року за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ТзОВ «Віктар», третя особа ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, -

встановила:

8 липня 2014 року ПАТ "Альфа -Банк" подав позов до ОСОБА_2, ТзОВ "Віктар" про визнання договору недійсним.

Просив визнати недійсним договір поруки від 03.09. 2007 року, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Віктар" та ОСОБА_2 і судові витрати покласти на відповідача. У процесі судового розгляду справи судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів був залучений директор ТзОВ «Віктар» ОСОБА_4.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 03.09.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, згідно якого останньому було передано у власність грошові кошти в сумі 1 000 000 грн. на строк 48 місяців, які він зобов'язувався повернути не пізніше сьомого календарного дня після закінчення строку. В забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, 03.09.2007р. між позивачем та відповідачем ТзОВ «Компанія «Віктар» було укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_4 зобов'язань в повному обсязі, а у випадку порушення таких - відповідати разом з ним як солідарні боржники.

12.10.2007 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали додаткову угоду до договору позики від 03.09.2007р., згідно якої п.2.1 договору позики викладено в наступній редакції: «2.1. Розмір позики становить 10 000 000 грн. 00 коп.» За рахунок збільшення суму наданої позики за основним договором. 12.10.2007р. між ОСОБА_2 та ТзОВ «Компанія «Віктар» було укладено додаткову угоду до договору поруки від 03.09.2007р. з відповідними змінами.

22.11.2007р. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали додаткову угоду до договору позики від 03.09.2007р., яким було збільшено загальну суму наданої позики до 25 000 000 грн. та відповідно зазначеного змінено зміст п.2.І договору. В свою чергу, з метою забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань за основним договором позики та укладеними до нього додатковими угодами, 22.11.2007р. між ОСОБА_2 та ТзОВ «Компанія «Віктар» було укладено додаткову угоду до договору поруки від 03.09. 2007 року.

Позивач зазначав, що договір позики, свідчить лише про наявність домовленості між позивачем та ОСОБА_4 про надання грошових коштів. Будь-яких розписок про отримання грошових коштів ОСОБА_4 немає. ОСОБА_2 не міг надати позику в розмірі 25 000 000,00 гривень, оскільки таких коштів у нього ніколи не було.

03 вересня 2007 року з метою забезпечення зобов'язань ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 за договором позики від 03.09.2007 року, між ОСОБА_2 та ТзОВ «Віктар» ніби - то було укладено договір поруки.

Листом ТзОВ «Віктар» від 02.03.2010 року № 58, наданим на адресу ПАТ «Альфа- Банк», товариство повідомило, що «будь-якими кредитами ми не користуємось, позабалансових зобов'язань ТзОВ «Компанія «Віктар» не має». Особливої уваги заслуговує та обставина, що від імені ТзОВ «Компанія «Віктар» зазначений лист підписаний його директором - ОСОБА_4 та головним бухгалтером ОСОБА_5 ПАТ «Альфа-Банк» є кредитором боржника з вимогами у розмірі 19 908 104,01 грн. (станом на 17.05.2012 року) згідно Виконавчого напису № 2708. З наведеного вбачається, що ОСОБА_2 та ТзОВ «Компанія «Віктар» навмисно вдавали, що між ними укладено договір поруки, щоб створити велику заборгованість ТзОВ «Компанія «Віктар» перед особою з метою перешкоджання кредиторам у справі про банкрутство задовольнити свої вимоги.

На підставі наведеного позивач просив суд задовольнити позовні вимоги.

Оскарженим заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2014 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір поруки від 03.09.2007 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Віктар» (Львівська область, Пустомитівський район, с.Бережани, вул. Долинівка,23 код ЄДРПОУ 30790761) та громадянином РФ Кузіним ОСОБА_6 (АДРЕСА_1).

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржено Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_4».

В апеляційній скарзі зазначає, що суд неповно з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, а також допустив порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт звертає увагу, що при розгляді справи в суді першої інстанції позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, з якими положеннями ст.ст.203,215 ЦК України пов'язують можливість визнання договору недійсним; матеріали даної цивільної справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір поруки від 03.09.2007 року (зі змінами до доповненнями), укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог із зазначених в позові мотивів.

Крім того зазначає, що у суду не було правових підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки неявка представника ТзОВ «Компанія «Віктар» в судове засідання не була повторною. Вказує, що судом також не було належним чином повідомлено про дату та час судового розгляду відповідача ОСОБА_8, який є громадянином Російської Федерації.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштою судових повісток, тому відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити у відсутності сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами згідно ч.2 ст. 197 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідно до виконавчого напису Войтовського В.С. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 17.05. 2012 року, зареєстровано в реєстрі за № 2708 (а.с. 16 - 17) слідує, що нотаріус запропонував звернути стягнення на майно ТзОВ «Компанія «Віктар», чим задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк" у розмірі 9 908 104,01 грн., що виникли за договорами про надання траншів 5МЕ0009526 від 06.03.2008 року, № 8МЕ0009929 від 13.03.2008 року. № ЗМЕ0010І08 від 18.03.2008 року, № 8МЕ0010890 від 3 1.03.2008 року. № 8МЕ001323 1 від 22.05.2008 року. Строк, за який провадиться стягнення, - з 06.03.2008 року по 16.05.2012 року.

Суд також вказав, що ОСОБА_10 та ОСОБА_4, діючи від імені ТзОВ «Компанія «Віктар» за рахунок укладення фіктивного оспорюваного правочину вивели кошти із балансів ТзОВ «Компанія «Віктар» з метою невиконання боргових зобов'язань та наведене свідчить про існування підстав для сумнівів у дійсності договору позики від 03.09.2007 року укладений між ОСОБА_11 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) та додаткових угод до нього.

Таким чином суд в основу рішення про визнання недійсним договору поруки від 03.09.2007 року поклав свій висновок про існування підстав для сумнівів у дійсності договору позики від 03.09.2007 року.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апелянт вказує, що матеріали даної цивільної справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір поруки від 03.09.2007 року (зі змінами до доповненнями), укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені.

Судова колегія прийшла до висновку про підставність цих посилання апелянта з врахуванням наступного.

За змістом ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У фіктивному правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Таким чином, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості.

За змістом зазначених вимог у даному випадку потребує доведення та обставина, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину, тобто як ОСОБА_2, так і ТзОВ «Компанія «Віктар».

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Судовою колегією установлено, що посилання суду щодо сумнівів у дійсності договору позики від 03.09.2007 року укладений між ОСОБА_10 (позикодавець) та ОСОБА_4 ґрунтується лише на припущеннях, оскільки судові рішення щодо цього договору вступили в законну силу.

Так, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22.05.2012р. по справі №1319/1774/12, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16.06.2014р., постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_4 (боржника) та ТзОВ «Компанія «Віктар» (поручителя) на користь громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 03.09.2007 року (зі змінами від 12.10.2007р. та 22.11.2007р.).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.10.2014р. касаційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій по цій справі без змін.

При цьому, розглядаючи цивільну справу №1319/1774/12 судами встановлено, що «... згідно п.1.1 договору від 03.09.2007 року Позикодавець ОСОБА_2 передає у власність Позичальнику ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору, а Позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим Договором строк. Розмір позики згідно п.2.1. цього договору становить 1 000 000 грн. ( в кінцевому згідно додаткових угод становить 25 000 000 грн.). Сторони погодили, що позика за цим Договором є безпроцентною. Договір укладений у простій письмовій формі.

Таким чином вказаними судовими рішеннями встановлено реальний характер правовідносин громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 та громадянина ОСОБА_4, як сторін за договором позики, виконання якого забезпечувалося договором поруки від 03.09.2007р. (зі змінами та доповненнями) між громадянином Російської Федерації ОСОБА_2 та ТзОВ «Компанія «Віктар», а також встановлено валютний (грошовий) характер цих правовідносин.

Та обставина, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.12.2012 року порушено провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Компанія «Віктар» та є дані про те, що банк є кредитором цього боржника з вимогами у розмірі 9 908 104, 01 грн.

( станом на 17.05.2012 року) згідно виконавчого напису № 2798, не може бути підставою для задоволення позову, так як вона була розглянута при розгляді вказаної попередньої справи та у вказаній ухвалі апеляційного суду Львівської області від 16.06.2014 року при розгляді апеляційної скарги ПАТ «Альфа-Банк» зазначено, що це не спростовує правильності висновків суду в рішенні Сихівського районного суду м. Львова від 22.05.2012 року.

Тому висновок суду щодо недійсності договору позики від 03.09.2007 року, який ґрунтується на необґрунтованих припущеннях, відповідно до вимог ч.4 ст.60 ЦПК України не може бути підставою для задоволення позову про визнання недійсним договору поруки від 03.09.2007 року.

Судова колегія враховує і те, що ПАТ «Альфа-Банк» є кредитором боржника ТзОВ «Компанія «Віктар» з вимогами у розмірі 9 908 104, 01 грн. за договорами про надання траншів 5МЕ0009526 від 06.03.2008 року, № 8МЕ0009929 від 13.03.2008 року. № ЗМЕ0010І08 від 18.03.2008 року, № 8МЕ0010890 від 3 1.03.2008 року. № 8МЕ001323 1 від 22.05.2008 року, які були укладені після укладення оспорюваного договору поруки 03.09.2007р. із зазначеними доповненнями, а отже це спростовує посилання позивача на те, що сторони оспорюваного договору мали на меті перешкоди кредитору у справі про банкрутство.

Не представлено доказів про те, що при укладенні договору поруки 03.09.2007р. в ОСОБА_2 та ТзОВ «Компанія «Віктар» були наміри уникнути відповідальності перед ПАТ «Альфа-Банк» по договорах, які в послідуючому укладались в 2008 році.

Не може бути підставою для задоволення позову і те, що ТзОВ «Компанія «Віктар» листом від 02.03.2010 року № 58, наданим на адресу ПАТ «Альфа- Банк», повідомило, що будь-якими кредитами не користується, позабалансових зобов'язань не має, оскільки по стану на той час при виконанні ОСОБА_4 умов договору позики від 03.09.2007 року в ТзОВ «Компанія «Віктар» не було підстав вважати себе боржником по договору поруки перед ОСОБА_2

Отже позивач не представив та судом не здобуто доказів про фіктивность вказаного договору поруки.

При таких обставинах рішення суду слід скасувати і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, стягнувши з позивача на користь відповідача 121,80 грн. судового збору (а.с.128).

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.2-4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Віктар» - задовольнити.

Заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ТзОВ «Віктар», третя особа ОСОБА_4 про визнання договору недійсним - відмовити.

Стягнути з ПАТ «Альфа-Банк» в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Віктар» судовий збір в розмірі 121,80 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Бермес І.В.

Судді: Мусіна Т.Г.

Савуляк Р.В.