Рішення № 44617780, 02.06.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 712/2-4112/2011

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 червня 2015 року м. Ужгород

Судова колегія палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.

суддів - Готри Т.Ю., Ігнатюка Б.Ю.

при секретарі - Марчишак Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 квітня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк „Укргазбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и л а :

ПАТ АБ „Укргазбанк" (далі - Банк) 06.05.2011 звернувся до суду із позовом, та, уточнивши в подальшому позовні вимоги, остаточно просив суд:

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором в сумі - 36 401.06 дол. США та 11610.35 грн., з яких: - 2457.53 дол. США - простроченого кредиту, 29 604.29 дол. США - залишку кредиту, 4339.24 дол. США - нарахованих та несплачених процентів, 5258.11 грн. - пені за порушення строків повернення кредиту, 6352.24 грн. пені за порушення строків сплати процентів;

- стягнути з ОСОБА_2 штраф у сумі 14 850 грн. за невиконання умов договору іпотеки (без оформлення заставної) №42/08-01 від 18.03.2008 стосовно щорічного страхування предмета іпотеки;

- стягнути з ОСОБА_4 пеню за невиконання договору поруки №48/08-02 від 18.03.2008 у сумі 3 302.10 грн.;

- звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на праві приватної спільної сумісної власності, та встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження передбаченої Законом Украйни «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог Закону України „Про іпотеку";

- стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 18 березня 2008 року Банк уклав з ОСОБА_1 кредитний договір №42/08 на суму 35000 дол. CША на строк по 17 березня 2028 року. За користування кредитом відповідач повинен був сплачувати 13.3% річних. В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 18.03.2008 між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 42/08-01 (без оформлення заставної), предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Також даний кредитний договір забезпечено договором поруки №42/08-02 від 18.03.2008, укладеним між Банком та ОСОБА_4, у якому, зокрема, передбачено відповідальність поручителя за невиконання умов договору поруки - поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочки виконання зобов'язання, обчислену від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочки виконання зобов'язань.

Позивач зазначав, що згідно умов договору іпотеки (без оформлення заставної) №42/08-01 від 18.03.2008 іпотекодавець зобов'язаний був, зокрема, на період дії дійсного договору страхувати предмет іпотеки на його повну вартість за власний рахунок від всіх ризиків по даному виду страхування та життя і виконувати всі умови кредитного договору при здійсненні страхування. Оскільки позичальником ОСОБА_1, іпотекодавцем ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_4 були порушені умови вищезазначених договорів Банк звернувся до суду із даним позовом.

В листопаді 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися із зустрічним позовом до ПАТ АКБ „Укргазбанк", в якому просили визнати недійсним та таким, що укладений під впливом обману:

- кредитний договір №42/08 від 18.03.2008, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ АБ „Укргазбанк";

- договір іпотеки (без оформлення заставної) № 42/08-1 від 18.03.2008, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ АБ „Укргазбанк";

- договір поруки № 42/08-2 від 18.03.2008, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ АБ „Укргазбанк";

- кредитний договір №109/08 від 13.05.2008, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ АБ „Укргазбанк";

- договір іпотеки (без оформлення заставної) № 109/08-1 від 13.05.2008, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ АБ „Укргазбанк";

- договір поруки № 109/08-2 від 13.05.2008, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ АБ „Укргазбанк".

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 04.12.2012 дані позови були об'єднані в одне провадження (т. 1 а.с.116).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 29.04.2013 зустрічну позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за клопотанням представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6, було залишено без розгляду (т. 1 а.с.159).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 29 квітня 2013 року позов ПАТ АБ „Укргазбанк" задоволено в повному обсязі.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на таке рішення суду подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник Банку просив рішення суду залишити без змін.

Ухвалою апеляційного суду від 4 жовтня 2013 року провадження у даній справі зупинялося до набрання законної сили судовим рішенням по справі №308/15562/13-ц за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПАТ АКБ „Укргазбанк" про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитних договорів, договорів поруки та іпотеки, що розглядалась Ужгородським міськрайонним судом. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 квітня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПАТ АКБ „Укргазбанк" про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитних договорів, іпотечних договорів та договорів поруки - відмовлено (т. 2 а.с.11-13). Провадження у справі відновлено ухвалою апеляційного суду від 24.04.2015.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання у визначений час не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення судових повісток (т. 2 а.с. 31-35). Зважаючи на те, що доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі, представником позивача подано заперечення на апеляційну скаргу, а отже, позиція сторін апеляційному суду відома, судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглянула справу за відсутності осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до положень ст. 197, ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши відповідні матеріали справи, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ЦПК України).

За змістом ст.ст. 11, 509, 526, 611, 614, 623, 625, 1049, 1054 ЦК України, цивільно-правові зобов'язання виникають з договорів і повинні виконуватися належним чином; позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором; в разі прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів; особа відповідальна за порушення зобов'язання, позичальник, який уклав і не виконує кредитний договір, повинен відшкодувати кредитору збитки в повному обсязі. Правовими наслідками порушення основного зобов'язання, забезпеченого порукою, є солідарна відповідальність боржника та поручителя (ст. 554 ЦК України). Виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, заставою (іпотекою) (ст. 572, 575 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 18.03.2008 між ВАТ АБ „Укргазбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №42/08, згідно якого ОСОБА_1 отримав споживчий кредит у розмірі 35000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,3% з кінцевим терміном повернення 17.03.2028 (т. 1 а.с.15-19).

В забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором, 18.03.2008 було укладено договір іпотеки (без оформлення заставної) №42/08-01 (т. 1 а.с.25-31). Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 та належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1 а.с.34). На час укладення Договору іпотеки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, була неповнолітньою. Договір укладено за згодою батька малолітньої ОСОБА_1 та органу опіки і піклування. Загальна площа квартири становить 52,1 кв. м.

Також кредитний договір №42/08 забезпечено договором поруки №42/08-02 від 18.03.2008, укладений між Банком та ОСОБА_4 (т. 1 а.с.48-50).

Своїх зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 не виконував належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно розрахунку Банку станом на 05.05.2011 складала 36401.06 доларів США та 11610.35 грн., з яких: - 2457.53 дол. США - простроченого кредиту за період з 11.12.2009 по 05.05.2011, 29 604.29 дол. США - залишку кредиту, 4339.24 дол. США - нарахованих та несплачених процентів за період з 11.06.2010 по 05.05.2011, 5258.11 грн. - пені за порушення строків повернення кредиту за період з 13.07.2009 по 05.05.2011, 6532.24 грн. пені за порушення строків сплати процентів за період з 13.07.2009 по 05.05.2011 (т. 1 а.с.10-11).

З матеріалів справи також вбачається, що позивачем 18 березня 2010 року та 28 лютого 2011 року направлялись письмові вимоги позичальнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_4 про наявну заборгованість та необхідність її сплати (а.с. 56, 58). Такі вимоги ОСОБА_1 отримував особисто, а отримання вимог ОСОБА_4 стверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень (т. 1 а.с.57, 59).

Така заборгованість погашена не була, і позивачем надано відповідний розрахунок пені за невиконання договору поруки (а.с.10 (зворот)).

Рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом та відсотками апелянтами не оскаржується.

Щодо стягнення з поручителя пені за невиконання договору поруки висновок суду є правильним, оскільки договором поруки передбачено обов'язок поручителя не пізніше двох днів з дати письмової вимоги Кредитора перерахувати суму заборгованості Позичальника на відповідні рахунки (п. 2.2. договору поруки). Відповідно до п 3.1. договору поруки за невиконання або неналежне виконання умов п. 2.2 цього договору - поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочки виконання зобов'язання, обчислену від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочки виконання зобов'язань. Як зазначалось вище, вимоги про необхідність сплати заборгованості ОСОБА_4 отримував, що стверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень (т. 1 а.с.57,59), та належними та допустимими доказами апелянтами не спростовано.

Також судова колегія погоджується з висновком суду щодо стягнення з ОСОБА_2 штрафу в сумі 14850 грн. за невиконання вимоги договору іпотеки стосовно щорічного страхування предмета іпотеки, оскільки згідно Договору іпотеки, укладеного між Банком та ОСОБА_2, іпотекодавець зобов'язаний був на період дії дійсного договору страхувати предмет іпотеки на його повну вартість за власний рахунок від всіх ризиків по даному виду страхування та життя і виконувати всі умови кредитного договору при здійсненні страхування (п.3.3.4 договору), а у випадку порушення цього зобов'язання договором передбачено відповідальність іпотекодавця - штраф на користь іпотекодержателя у розмірі 5 % від вартості предмета іпотеки (п. 4.2 договору).

В апеляційній скарзі зазначено, що відповідач ОСОБА_1 не згоден з нарахуванням пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків, оскільки така, в порушення положень ст. 258 ЦК України, нарахована більше як за півтора роки. Проте, відповідно до п. 5.8 Кредитного договору, строк давності за цим договором, в тому числі вимогам по сплаті пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, встановлюється сторонами в три роки.

Посилання апелянтів на світову фінансову кризу не є підставою для зменшення обсягу відповідальності за невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань. Зважаючи на розмір пені, немає підстав і для затосування положень ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Колегія зазначає, що судом першої інстанції стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Банку 6352.24 грн. пені за порушення сплати процентів, як і просив Банк в своїй позовній заяві (а.с.8). Згідно розрахунку, наданого Банком, пеня за порушення строків сплати процентів склала 6532.24 (т. 1 а.с.10). Зауважень з цього приводу сторонами не заявлено.

Відповідно до умов Договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки, зокрема, в разі порушення іпотекодавцями або позичальником обов'язків за цим та/або кредитним договором та невиконання вимоги іпотекодержателя про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором (п.6.1 Договору іпотеки).

Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснене іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін (пункт 6.3. Договору іпотеки).

Задовольняючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд дійшов правильного висновку про правомірність вимог Банку. П

роте, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог (т. 1 а.с.92), резолютивна частина рішення суду не в повній мірі відповідає вимогам ст.39 Закону України „Про іпотеку".

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема: - загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; - опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; - спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; - початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних відносин» суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки та порядок проведення такого продажу. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється, зокрема, за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Згідно договору Іпотеки загальна вартість квартири визначено в сумі 297 000 грн. (а.с.26). Проте, оскільки питання початкової ціни продажу предмета іпотеки під час розгляду справи судом сторонами не погоджувалось, вона може бути визначена на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Причому позивач у позовній заві просив суд передбачити можливість продати предмет іпотеки за ціною, визначено уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, проте суд в своєму рішенні цього не зазначив.

При вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки кількість осіб, які зареєстровані у будинку, та їх вік значення не мають.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції слід змінити через неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України), виклавши його резолютивну частину відповідно до вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

В той же час, судова колегія враховує, що 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII). Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону № 1304-VII не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.

Кредит, отриманий ОСОБА_1, є споживчим та отриманий в іноземній валюті; загальна площа квартири, яка є предметом іпотеки, становить 52,1 кв. м. ОСОБА_4., ОСОБА_2 та їх донька ОСОБА_3 зареєстровані в цій квартирі, даних про наявність іншого житла - немає.

Таким чином, на час дії Закону № 1304-VII предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1, не може бути примусово відчужена без згоди власника, оскільки відповідає усім сукупним вимогам вищевказаного Закону та підпадає під дію мораторію.

Виходячи з положень ст. 3 Закону № 1304-VII, цей Закон має тимчасовий характер та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону.

При цьому судова колегія, відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує відповідні правові позиції, викладені в Постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 у справі № 6-44цс15 та від 15.04.2015 у справі № 6-46цс15.

Відповідно до статті 217 ЦПК України слід надати відстрочку у виконанні цього судового рішення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії мораторію, встановленого Законом України „Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Керуючись ст. ст. 217, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 квітня 2013 року - змінити.

П'ятий абзац резолютивної частини рішення викласти в такій редакції:

в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №42/08, укладеним між ВАТ АБ „Укргазбанк" та ОСОБА_1 18 березня 2008 року в сумі 36401,06 доларів США (2457,53 доларів США - прострочений кредит, 29604,29 доларів США - залишок кредиту, 4339,24 доларів США - несплачені відсотки) та 11610,35 грн. (5258,11 грн. - пеня за порушення строків повернення кредиту та 6352,24 грн. - пеня за порушення строків сплати процентів) - звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В решті рішення суду залишити без змін.

Відповідно до статті 217 ЦПК України надати відстрочку у виконанні цього судового рішення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії мораторію, встановленого Законом України „Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча

Судді