Ухвала суду № 4457113, 09.06.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2009 р.Справа № 22-а-5390/09 Колегія суддів у складі: Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.

при секретарі Баглаєнко Я.В.

за участю:

представника позивача –Залуцька Л.Г.

представника відповідача –П’яташ М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ізюмської ОДПІ Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2008 року по справі № 2-а-5320/08

за позовом           ВАТ «Ізюмське автотранспортне підприємство –16307»

до           Ізюмської ОДПІ Харківської області

про визнання недійсними актів індивідуальної дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ВАТ «Ізюмське автотранспортне підприємство - 16307», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Ізюмської ОДПІ у Харківській області від 23.11.07 р. № 0000432320/0 та № 0000422320/0, від 21.02.08 р. № 0000432320/1, № 0000422320/1 та № 0000092320/1, від 31.03.08 р. № 0000432320/2 та № 0000422320/2 та стягнути судові витрати.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.08 р. по справі № 2а-5320/08 позовні вимоги були задоволенні в повному обсязі і оскаржені податкові повідомлення Ізюмської ОДПІ у Харківській області від 23.11.07 р. № 0000432320/0 та № 0000422320/0, від 21.02.08 р. № 0000432320/1, № 0000422320/1 та № 0000092320/1, від 31.03.08 р. № 0000432320/2 та № 0000422320/2 визнані недійсними.

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, винесення рішення без належної оцінки доводів та аргументів відповідача та фактичних обставин.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що позивач не є комунальним підприємством, а тому тарифи на перевезення пасажирів органом місцевого самоврядування йому не встановлювалися, а тільки погоджувалися, що не є підставою для користування пільгами при оподаткування цих операцій.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подавав, але його представник в судовому засіданні наполягав на законності та обґрунтованості судового рішення, а тому просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 3771/2320/03115123 від 13.11.07 р. виїзної планової перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.06 р. по 30.06.07 р.

За висновками перевіряючих підприємство порушило вимоги п. 4.2.1 ст. 4, п. 5.3.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 3.1.1 ст. 3, п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», що стало підставою для визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток 40256,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 15475,3 грн. податковим повідомленням-рішення № 0000432320/0 від 23.11.07 р. та по ПДВ в сумі 102196,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 52575,5 грн. податковим повідомленням-рішення № 000422320/0 від 23.11.07 р.

Слід відмітити, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Як свідчать надані до справи документи, позивач скористався своїм правом на адміністративне оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень і звернувся до відповідача з первинною скаргою від 30.11.07 р., за результатами розгляду якої було прийняте рішення від 19.12.07 р. Текст даного рішення сторонами до матеріалів справи не наданий, але з пояснень представників сторін випливає, що скарга підприємства була залишена без задоволення.

Проте, відповідачем було прийняте рішення від 20.02.08 р. про внесення змін до рішення про результати розгляду первинної скарги, яким було скасоване податкове повідомлення-рішення № 0000432320/0 від 23.11.07 р. в частині донарахування податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 10614,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 3781,55 грн. (в іншій частині було залишено без змін), був збільшений розмір донарахованого податкового зобов’язання по ПДВ на суму 121486,3 грн. та додатково застосовані штрафні санкції в розмірі 59265,15 грн., а податкове повідомлення-рішення № 000422320/0 від 23.11.07 р. залишено без змін.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що відповідно положенням п. 5.2.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

З урахуванням положень пункту 16.2 статті 16 цього Закону керівник відповідного контролюючого органу (або його заступник) може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені в абзаці першому цього підпункту, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.

З аналізу наведеної норми випливає, що законодавець не передбачив право органі ДПС приймати рішення про внесення змін до рішень про результати розгляду скарг платників податків. Також не надано право приймати будь-які рішення про результати розгляду скарг платників податків за межами встановленого наведеною нормою строку.

Відсутні підстави для прийняття таких рішень і в Положенні «Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби», затвердженому наказом ДПА України № 29 від 11.12.96 р. (в редакції, що діє на теперішній час).

Таким чином, у відповідача не було законних підстав для донарахування податкових зобов’язань, штрафних санкцій рішенням від 20.02.08 р.

Проте відповідачем з урахуванням внесених змін до рішення про результати розгляду первинної скарги були прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 21.02.08 р. № 0000432320/1 про визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 29642,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 11693,75 грн., № 0000422320/1 про визначення податкового зобов’язання по ПДВ в сумі 102196,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 52575,5 грн. та № 0000092320/1 про визначення податкового зобов’язання по ПДВ в сумі 121486,3 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 59265,15 грн.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що підстави та порядок прийняття нового податкового повідомлення-рішення визначені в ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»і в цій нормі також встановлено коли оскаржене податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним.

З урахуванням приписів ст. 6 даного Закону у відповідача не було законного права приймати нове податкове повідомлення-рішення № 0000422320/1 про визначення податкового зобов’язання по ПДВ в сумі 102196,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 52575,5 грн., оскільки оскаржене податкове повідомлення-рішення № 000422320/0 від 23.11.07 р. не є відкликаним і фактично відбулося повторне донарахування податкового зобов’язання по ПДВ та застосування фінансових санкцій, що суперечить чинному законодавству.

Також слід відмітити, що податкові повідомлення-рішення від 21.02.08 р. № 0000432320/1 про визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 29642,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 11693,75 грн. та № 0000092320/1 про визначення податкового зобов’язання по ПДВ в сумі 121486,3 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 59265,15 грн. були прийняті відповідачем без належних підстав та за межами повноважень, оскільки рішення про внесення змін до рішення про результати розгляду первинної скарги не може бути підставою для їх прийняття.

Надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що позивач оскаржив до Ізюмської ОДПІ у Харківській області податкове повідомлення-рішення № 0000092320/1 від 21.02.08 р. Відповідачем було прийняте рішення від 21.03.08 р. про результати розгляду первинної скарги, яким оскаржене податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарга без задоволення.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що відповідно приписів п. 5.2.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

Оскільки повідомлення-рішення № 0000092320/1 від 21.02.08 р. відповідачем було прийняте за результатами розгляду первинної скарги на податкове повідомлення-рішення № 000422320/0 від 23.11.07 р., то у Ізюмської ОДПІ у Харківській області не було законних підстав вважати скаргу первинною та виносити за результатами її розгляду рішення. Таким чином, при прийнятті даного рішення відповідач діяв за межами наданих йому повноважень та не у спосіб, передбачений Законом.

З пояснень представників сторін в судовому засіданні випливає, що позивач подавав до ДПА Харківської області повторну скаргу, яка була залишена без задоволення, а відповідачем з урахуванням результатів розгляду скарги були прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 31.03.08 р. № 0000432320/2 та № 0000422320/2, які є автентичними оскарженим.

Як вказувалося вище, ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не передбачає прийняття нового податкового повідомлення-рішення без донарахування або зменшення податкових зобов’язань та/або штрафних санкцій за результатами адміністративного оскарження, а тому податкові повідомлення-рішення від 31.03.08 р. № 0000432320/2 та № 0000422320/2 прийняті відповідачем всупереч положенням чинного законодавства.

Як вказано в податковому повідомленні-рішенні № 0000432320/0 від 23.11.07 р., донарахування податкового зобов’язання по податку на прибуток здійснено у зв’язку з порушенням підприємством вимог п. 5.3.3 та п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В акті перевірки перевіряючими було зазначено, що порушення вимог п. 5.9 ст. 5 Закону пов’язано з тим, що підприємство при перерахунку балансової вартості ТМЦ були завищені залишки на кінець звітного періоду на загальну суму 126513,0 грн., що призвело до завищення валового доходу.

За даними перевіряючих порушення вимог п. 5.3.3 ст. 5 вказаного Закону пов’язано з тим, що підприємством до складу валових витрат були включені суми ПДВ, сплачені у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг) на загальну суму 288440,0 грн.

Проте, ні в самому акті перевірки, ні в апеляційній скарзі та поясненнях представника в судовому засіданні відповідачем не вказано яким чином були встановлені дані порушення, які документи первинного бухгалтерського та податкового обліку містить ці дані. В поясненнях в судовому засіданні представник відповідача наполягав на тому, що порушення вимог наведеної норми були встановлені при дослідження Головної книги підприємства, але при цьому не визначив по яким операціям сума сплаченого ПДВ відносилася до валових витрат, які документи ці факти підтверджують, чи відносилися суми ПДВ до податкового кредиту відповідного звітного періоду, чи були продавці товарів (робіт, послуг) платниками цього податку, чи видавали позивачу податкові накладні по цим операціям та інші відомості, які є обов’язковими та передбачені Законом України «Про ПДВ».

Таким чином, висновки акту перевірки про порушення підприємством вимог п. 5.3.3 ст. 5 вказаного Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не доведені належними доказами, що свідчить про невиконання відповідачем приписів п. 2 ст. 71 КАС України і необґрунтованість оскарженого податкового повідомлення-рішення № 0000432320/0 від 23.11.07 р., а тому висновки суду першої інстанції про визнання його недійсним є правомірними і з ними погоджується колегія суддів.

В оскарженому податковому повідомленні-рішенні № 0000422320/0 від 23.11.07 р. записано, що визначення податкового зобов’язання по ПДВ пов’язано з порушенням підприємством вимог п. 3.1.1 ст. 3, п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

При проведенні перевірки перевіряючими було встановлено, що у період, що перевірявся, підприємство користувалося пільгою по ПДВ відповідно п. 5.1.13 ст. 5 Закону України «Про ПДВ», який визначає, що звільняються від оподаткування операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом.

Оскільки підприємство позивача не є комунальним підприємством, то відповідачем був зроблений висновок про те, що позивач у 2006-2007 р. р. порушив вимоги ст. 28 Закону України „Про місцеве самоврядування", постанови КМУ № 1548 від 25.12.96 р. «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», що призвело до неправомірного користування пільгою з податку на додану вартість при наданні послуг при перевезенні пасажирів в 2006-2007 р. та не нарахування податку на прибуток.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що ст. 28 Закону України „Про місцеве самоврядування" встановлює повноваження органів місцевого самоврядування в галузі бюджету, фінансів і цін і закріплює положення стосовно того, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади та погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

В свою чергу в п. 12 та п. 13 постанови КМУ № 1548 від 25.12.96 р. «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)»визначено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють) тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи Львівської і Криворізької міських рад регулюють (встановлюють) тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті - метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі (який працює в звичайному режимі руху).

Слід відмітити, що ні наведені норми, ні вказані нормативні акти взагалі не містять будь-яких положень, які б зобов’язували суб’єкта господарювання, в т.ч. позивача по даній справі, здійснювати певні дії або приймати відповідні рішення, і за невиконання яких встановлювалася відповідальність.

За таких обставин висновки відповідача стосовно порушення позивачем вимог наведених нормативних актів є помилковими і зроблені при довільному тлумаченні норм чинного законодавства.

З пояснень представника відповідача в судовому засіданні випливає, що висновки про наявність порушення вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що при наданні послуг по перевезенню пасажирів підприємство повинно було застосовувати тарифи з нарахуванням ПДВ за ставкою 20%, оскільки ці тарифи не встановлені органом місцевого самоврядування і не підлягають такому регулюванню цим органом.

При цьому представник відповідача в судовому засіданні, а перевіряючі в акті перевірки, наполягали на тому, що вищевказаний порядок закріплений в листі ДПА України № 9237/7/16-1417 від 08.05.07 р. і ці рекомендації є обов’язковими для виконання.

Слід зауважити, що відповідно приписам п. 4.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податковим роз'ясненням є роз'яснення окремих положень податкового законодавства, які надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України "Про систему оподаткування", та економічного змісту податку, збору (обов'язкового платежу), який розглядається, та є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування.

Проте законодавець зробив застереження стосовно того, що при оцінці судом доказів, наданих органом стягнення, податкові роз'яснення не мають пріоритету над іншими доказами або іншими експертними оцінками.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що відповідно п. 5.1.13 ст. 5 Закону України «Про ПДВ»звільняються від оподаткування операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом.

У вищенаведеній ст. 28 Закону України „Про місцеве самоврядування" визначені повноваження органів самоврядування щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади. При цьому законодавець також передбачив, що встановлені тарифи погоджуються в установленому порядку з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

З аналізу наведених норм випливає, що в будь-якому випадку при наданні послуг і комунальні підприємства, і підприємства іншої форми власності повинні застосовувати встановлені органами місцевого самоврядування тарифи на ці послуги, тобто такі тарифи є регульованими.

Надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що погодження тарифів на перевезення пасажирів з підприємством позивача, засновником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України в Харківській області, здійснено при укладанні договору № 4 від 03.01.06 р., що передбачено ст. 42 Закону України "Про автомобільний транспорт", з терміном дії з 01.01.05 р. до 31.12.09 р.

Відповідно до умов договору Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради надане позивачу право на надання послуг населенню автомобільним транспортом, а позивач зобов'язується надавати ці послуги на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 2.1.2. Договору замовник узгоджує та затверджує тарифи на перевезення пасажирів в установленому законодавством порядку, що свідчить про те, що позивачу забороно самостійно змінювати та застосовувати тарифи на проїзд пасажирів в автобусах та мікроавтобусах.

Рішенням Виконавчого комітету Ізюмської міської ради № 0476 від 24.05.06 р. був погоджений тариф в розмірі 1,0 грн., який повинен використовувати перевізник, в т.ч. позивач по даній справі.

Відповідач не спростовував того, що саме регульований в такій спосіб тариф на перевезення пасажирів використовував позивач, а тому на нього в повній мірі розповсюджується положення п. 5.1.13 ст. 5 Закону України «Про ПДВ»і у відповідача не було законного права здійснювати донарахування податкового зобов’язання по ПДВ, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенні правомірно.

Колегія суддів, погоджуючись із загальним висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, не виявила підстав для скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.08 р. по справі № 2а-5320/08.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ізюмської ОДПІ Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2008 року по справі № 2-а-5320/08 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2008 року по справі № 2-а-5320/08 за позовом ВАТ «Ізюмське автотранспортне підприємство –16307»до Ізюмської ОДПІ Харківської області про визнання недійсними актів індивідуальної дії –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом одного місяця з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий                                         Ю.М. Філатов

Судді                                                                                           Н.С. Водолажська

                                                                                                     М.І. Гуцал

Повний текст ухвали виготовлений 15.06.2009 р.