Рішення № 44555110, 27.05.2015, Селидівський міський суд Донецької області

Справа №242/7/15-ц

Провадження №2/242/99/15

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 року Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Пирогової Л.В., при секретарі Ніколенко Д. М., за участю позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 приміщення Селидівського міського суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» про стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з заявою до Приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» про стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 01.09.2009 року по 21.09.2012 року вона працювала на посаді ректора Приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти». На підставі наказу ПВНЗ «ДІСО» № 142-к від 01.12.2009 року їй було дозволено суміщення ректора з посадою професора кафедри дошкільної та початкової освіти з 01.12.2009 року. Вважає даний наказ оформлений не належним чином, оскільки фактично мало місце не суміщення посад ректора і професора, а виконання нею роботи ректора та окремо виконання науково-педагогічної роботи як професора, за фактичне виконання якої відповідач повинен був виплатити їй заробітну плату у розмірі 57449 грн. 14 коп. Працюючи в ПВНЗ «ДІСО», з урахуванням навчального навантаження вона мала право на відпустку як ректор, а також мала право на щорічну відпустку тривалістю 56 календарних днів як науково-педагогічний працівник. Вважає, що сума грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, яка повинна була їй виплачена за 2009 -2012 р.р. складає 10535 грн. Крім того, відповідно до п. 3.4 Контракту № 1 від 01.09.2009 року до щорічної відпустки повинна була нарахована й виплачена за 2009-2010 р.р. матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 19898,15 грн. та за 2010-2011 р.р. матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 21686,11 грн.

Просить суд стягнути з відповідача на її користь за період з 01.09.2009 року по 21.09.2012 року не донараховану та невиплачену заробітну плату, грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток та матеріальну допомогу для оздоровлення у розмірі 109568, 40 коп.

У судовому засіданні позивач підтримала позов у повному обсязі та не заперечувала проти винесення заочного рішення по справі.

Відповідно положень ст. 224 ЦПК України, зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

Судом встановлено, що згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01.09.2009 року по 21.09.2012 року працювала ректором Приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти». (а.с. 74)

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що даний позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

За правилами ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні контракту.

Судом встановлено, що 01.09.2009 року між Приватним вищим навчальним закладом «Донецький інститут соціальної освіти» та ОСОБА_1 укладено контракт, за умовами якого позивача прийнято на посаду ректора ПВНЗ «ДІСО». Строк дії контракту до 31.08.2014 року. Пунктом 2.2.22 Розділу 2 контракту передбачено, що ректор самостійно визначає свій трудовий розпорядок. (а. с.54-62)

Пред'являючи позов до суду даний позов, ОСОБА_1 мотивувала свої вимоги тим, що за період її роботи фактично мало місце не суміщення посад ректора і професора, а виконання нею роботи ректора та окремо виконання науково-педагогічної роботи як професора, тому за фактичне виконання науково-педагогічної роботи відповідач повинен був виплатити їй заробітну плату у розмірі 57449 грн. 14 коп.

Проте з цим не може погодитися суд, виходячи з наступного.

У відповідності до положень ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при розгляді справ про оплату праці осіб, які працюють за трудовим договором, судам слід відмежовувати сферу державного регулювання оплати праці від сфери її договірного регулювання. Державне регулювання оплати праці полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету (статті 8, 12 Закону "Про оплату праці").

За цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону "Про колективні договори і угоди".

Згідно зі ст. 21 КЗпП України, ст. 20 Закону "Про оплату праці" оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.

Розділом 3 Контракту між ПВНЗ «ДІСО» та ОСОБА_1 сторонами визначено умови оплати праці та соціально - побутового забезпечення ректора. Так, за положеннями пунктів 3.1, 3.2, 3.3., 3.4 контракту норма тривалості робочого часу встановлюється Колективним договором ДІСО згідно з чинним законодавством. За навантаження і роботу у час в режимі ненормованого робочого дня надається додаткова відпустка - 5 днів, але не більше 56 календарних днів, з урахуванням додаткової відпустки, встановленої цим контрактом за умов виконання норм навчального навантаження (240 годин на рік). Ректору ОСОБА_1 за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, виплачується щомісячно за рахунок коштів ДІСО: посадовий оклад у розмірі 10000 грн., встановлений оклад може бути збільшений за згодою сторін, оформленою доповненням до контракту; заробітна плата за науково-педагогічну роботу в розмірі, передбаченому діючим законодавством; надбавка за вислугу років відповідно до чинного законодавства; до посадового окладу встановлюється доплата за науковий ступінь, вчене звання, знання та використання в роботі іноземної мови, почесне або спортивне звання в розмірі згідно до чинного законодавства; ОСОБА_1 надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 36 календарних днів; якщо річне навантаження становить 240 годин, відпустка збільшується до 56 календарних днів. Час і порядок використання відпустки погоджується з Радою; до щорічної відпустки виплачується матеріальна допомога для оздоровлення в розмірі середньомісячного заробітку.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п. 8.1 наказу ПВНЗ «ДІСО» № 106-к від 31.08.2009 року дозволено суміщення ОСОБА_1, ректору у посаді в.о. завідувача кафедри дошкільної і початкової освіти з 01.09.2009 року за окладом відповідно до штатного розпису. Підстава:рішення Ради засновників. (а.с. 90)

Згідно п. 2 наказу ПВНЗ «ДІСО» № 142-к від 01.12.2009 року дозволено ОСОБА_1 ректору «ДІСО» суміщення посади ректора з посадою професора кафедри дошкільної та початкової освіти з 01.12.2009 року. Підстава: заява ОСОБА_1 (а.с.77)

Судом встановлено, що ОСОБА_1 робота на посаді в.о. завідувача кафедри дошкільної і початкової освіти з 01.09.2009 року та професора з 01.12.2009 року по 21.09.2012 р. у відповідача проводилася за одним трудовим договором, на одному підприємстві - ПВНЗ «ДІСО» поряд з основною роботою - ректора в межах установленої тривалості робочого дня, тобто мало місце суміщення вищевказаних посад.

Суд вважає неспроможними доводи позивача з приводу того, що доказом виконання роботи за сумісництвом є реєстри професорсько-викладацького складу, звіти кафедри початкової освіти, де її зазначено як внутрішній сумісник, оскільки з матеріалів справи вбачається, що суміщення вищевказаних посад оформлено відповідними наказами із зазначенням посад, що суміщуються та розміру доплати за суміщення.

Ствердження позивача про те, що наказ № 142-к від 01.12.2009 року оформлений не належним чином, суд вважає неспроможними, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за 2009-2012 р.р. у розмірі 10535 грн. та матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 41584 грн. 26 коп. за 2009-2010 р.р.. та за 2010-2011 р. р. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки робота на умовах суміщення не впливає на право позивача на відпустку, адже робота за суміщенням виконується одночасно з основною роботою.

На підставі ст. ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що позивачем у справі не виконано вимоги чинного цивільно-процесуального законодавства щодо надання суду доказів на підтвердження обставин, на які він послався як на підставу своїх вимог.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які послався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ПВНЗ «Донецький інститут соціальної освіти» про стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України позивача звільнено від сплати судового збору, тому у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне судові витрати віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212-215, 218, 226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» про стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Селидівський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 29.05.2015 року.

Суддя