Ухвала суду № 44549388, 25.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2015 року м. Київ К/800/50810/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року

у справі № 826/4362/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Кредит Колекшн Груп» з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Скипер» та ПП «Кримспецтехнолоджі» за період з 01.01.2009 року по 31.02.2012 року, відповідачем складено акт від 31.10.2012 року № 932/22-8/34045919, яким встановлено порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в березні 2010 року, листопаді-грудні 2011 року на загальну суму 4 482, 84 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2012 року №0012902208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 5 604, 00 грн., в тому числі 4 483, 00 грн. за основним платежем та 1 121, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки надані позивачем як платником податку документи не підтверджують фактичного надання послуг.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою подальшого їх використання у господарській діяльності, що підтверджений належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність здійснення господарської операції.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Однак наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування такого за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Кримспецтехнолоджі» укладено договір про створення сайту, на підтвердження виконання якого в матеріалах справи наявні податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних послуг та проміжні акти прийняття-здачі виконаних робіт.

Для доопрацювання сайту позивач залучив ПП «Скипер», про що складено акт приймання-передачі наданих послуг та податкову накладну.

З приводу наявної у матеріалах справи копії постанови про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва, і яка взята судами до уваги, колегія суддів зазначає, що порушення кримінальної справи відносно інших осіб не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

Акт про результати зустрічної звірки контрагентів позивача не є безумовною підставою для висновку щодо порушення податкового законодавства позивачем.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій, що позивач, як замовник послуг, не спростував доводів податкового органу нереальності їх надання, оскільки в актах здачі-прийняття послуг відсутні дані про те, які саме роботи були виконані.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до вірного висновку про те, що позивач не надав належним чином оформлених первинних документів, які б свідчили про здійснення позивачем та його контрагентами відповідних господарських операцій, направлених на настання певних наслідків, пов'язаних з господарською діяльністю.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року у справі № 826/4362/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.І.Бившева

Н.Г.Пилипчук