Ухвала суду № 44548491, 28.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 р. Справа № 876/8487/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 р. по справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Шляхіндустрія" до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

03.06.2014 року позивач - Товариство з додатковою відповідальністю "Шляхіндустрія" звернулось до суду із адміністративним позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000312210 від 20.02.2014 року.

В обґрунтування вимог позовної заяви позивач зазначає, що висновки органу державної податкової служби, щодо заниження податку на додану вартість за грудень 2010 року та щодо нереальності взаємовідносин між позивачем та його контрагентом викладені в Акті перевірки № 21/22-10/03443790 від 24.01.2014 року не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки всі операції позивача з ТОВ "Компанія Бриз Україна" є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Позивач вказує, що основою для висновку податкового органу щодо порушення Товариством з додатковою відповідальністю "Шляхіндустрія" норм податкового законодавства був Акт перевірки від 01.03.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Компанія Бриз Україна" з питань взаємовідносин з ТОВ "Сварімпекс", ТОВ "Брокер Класік". ПП "Сапсан" за період листопад, грудень 2010 року, січень 2011 року. Позивач вважає таку позицію недопустимою, оскільки зустрічні звірки відповідно до ст.73 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є перевірками і проводяться в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Отже, є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби.

На переконання позивача, податковий орган не надав належної правової оцінки його правовідносинам з контрагентом, не дослідив первинних документів за наслідками господарської діяльності і дійшов до нічим не обґрунтованих висновків про завищення податкового кредиту. На підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ "Компанія Бриз Україна" у позивача наявні усі первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи. Також зазначає, що за результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення про заниження податку на прибуток щодо безтоварних операцій по взаєморозрахунках із ТзОВ "Компанія Бриз Україна" за 4 кв. 2010 року скасоване. Відтак, позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення теж підлягає скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 р. адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000312210 від 20.02.2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що реальність операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги податковий орган зазначає, що під час проведення перевірки встановлено заниження позивачем податку на додану вартість. Відповідач звертає увагу, що у позивача відсутні усі необхідні первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій із контрагентом ТзОВ "Компанія Бриз Україна", а подані до перевірки первинні документи не містять даних, необхідних для ідентифікації господарської операції.

Апелянт стверджує, що наявність у Товариства з додатковою відповідальністю "Шляхіндустрія" лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Апелянт вважає, що позивач не вживав заходів, щодо перевірки повноважень осіб, які діяли від імені контрагента, не долучив інформації щодо діяльності товариства контрагента, зазначає відсутність у правочині самостійної ділової мети, а відтак, правочин економічно не вигідний позивачу.

У судовому засіданні 23.04.2015 року представник Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області заявив клопотання в порядку ст.55 КАС України та просив суд апеляційної інстанції замінити відповідача у справі Державну податкову інспекцію у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на Державну податкову інспекцію у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області.

Так, відповідно до ст.55 КАС України - у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне замінити сторону відповідача Державну податкову інспекцію у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що у апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що у період з 11.11.2013 року по 15.11.2013 року Державною податковою інспекцією у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю "Шляхіндустрія" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби при взаєморозрахунках з ТзОВ "Компанія Бриз Україна" за грудень 2010 року за результатами якої складено Акт № 21/22-10/03443790 від 24.01.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.1., п.п.7.4.4, п. 7.4 ст.7 Закону України в редакції від 03.04.1997 р. "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 27125 грн. та п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3.ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого занижено податок на прибуток по безтоварних операціях всього на суму 33906 грн.

Відповідачем на підставі Акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000322210 від 20.02.2014 року з податку на прибуток на суму 42382,50 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000312210 від 20.02.2014р. про заниження податку на додану вартість в сумі 27125 грн.

В процесі адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у Львівській області податкове повідомлення-рішення щодо заниження податку на прибуток скасовано. Податкове повідомлення-рішення №0000312210 від 20.02.2014р. про заниження податку на додану вартість залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками податкового органу та прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, колегія суддів виходить з наступного.

Так, згідно з п. 1.7. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на момент господарських відносин позивача з його контрагентом, далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 Закону № 168/97-ВР, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

В силу п. п. 6.1.1. п. 6.2. ст. 6 Закону № 168/97-ВР, податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Враховуючи вищенаведені норми закону слід зазначити, що необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Так, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Із положень ч. 1, 2, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як наслідок, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Так, Товариством з додатковою відповідальністю "Шляхіндустрія" в обґрунтування реальності (фактичності) здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ "Компанія Бриз Україна" надано суду копії первинних документів, які відповідають вимогам, що встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема :

- договір №1201-1 від 01.12.20010р., укладений ТзОВ "Компанія Бриз Україна" із ВАТ "Шляхіндустрія" (покупець) про купівлю профілю гнутого 312/83/4 на загальну суму 162747,53 грн.;

- податкові накладні №031201 від 03.12.10р., № 021206 від 02.12.10р.;

- видаткова накладна №356 від 02.12.2010р.;

- прибуткова накладна № ПН-245 від 02.12.2010р.;

- картку складського обліку;

- банківська виписка за 06.12.2010р.

Як вбачається з істотних умов Договору, продавець передає продукцію покупцеві у м. Жовква Львівської області. Підтвердженням поставки є належно оформлена видаткова накладна. Відповідальною за поставку товару є та сторона, яка бере на себе такий обов'язок за попередньою домовленістю обох сторін. Разом з партією товару постачальник зобов'язаний надати покупцеві наступні документи - податкову накладну, видаткову накладну. Згідно даного договору відповідальним за поставку товару є постачальник (продавець).

У даному випадку, позивачем надано всі податкові та видаткові накладні належним чином оформлені.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що основними доводами податкового органу про порушення позивача, є те, що для перевірки не надано документи по яких відбувався рух товару від продавця до покупця, зокрема товарно-транспортні накладні, які б свідчили про транспортування отриманих товарно-матеріальних цінностей (далі- ТМЦ) від контрагента з посиланням на наказ Мінтрансу/Мінстатистики № 488/346 від 29.12.1995 року "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", наказ Мінтрансу № 363 від 14.10.1997 року "Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", якими передбачається обов'язкове використання товарно-транспортної накладної під час приймання - передачі ТМЦ.

Однак, згідно з вищевказаними нормативно-правовими актами, використання товарно-транспортної накладної є обов'язкове тільки у випадку, якщо мало місце надання транспортних послуг, тобто за умови участі у господарських відносинах між постачальником та покупцем третьої особи - перевізника.

Так, відповідно до ч. 1 преамбули вищезгаданих правил - Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Відповідно до розділу 1 Правил Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування. Згідно п.11 Правил, що передбачає порядок оформлення документів на перевезення також встановлено, що у процесі оформлення товарно - транспортної накладної беруть участь представники трьох осіб - вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника.

Тому, в даному випадку, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що у випадку використання у поставках товару власного транспорту постачальника, оформлення товарно - транспортної накладної не може бути здійснене, оскільки відсутній один з учасників відносин - перевізник.

Факт приймання-передачі товарів підтверджено видатковими та податковими накладними, якими зафіксована відповідна операція, що відповідає ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В силу ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В контексті вищенаведених процесуальних норм, відповідачем не доведено відсутності можливості проведення Товариством з додатковою відповідальністю "Шляхіндустрія" з його контрагентом - ТзОВ "Компанія Бриз Україна" господарських операцій з поставки товарів із залученим власного транспорту постачальника. Крім того, право оформлення товарно-транспортної накладної відповідно до вказаних правил надане вантажовідправнику, яким позивач у господарських відносинах не був.

Тому, на переконання суду апеляційної інстанції, у даному випадку, постачальником в належний спосіб виконані зобов'язання щодо поставки товару, однак при цьому не оформлена належним чином товарно-транспортна накладна, проте оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні, що підтверджує факт здійснення операції позивача і з його контрагентом.

Дослідивши Акт перевірки, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що викладені в ньому обставини порушень позивачем податкового законодавства сформовані не на підставі аналізу первинної документації, зауважень до змісту та оформлення документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, а на підставі аналізу акта іншого податкового органу. Висновки Акта перевірки зводяться лише до констатації тверджень, що господарські операції Товариства з додатковою відповідальністю "Шляхіндустрія" не мали реального товарного характеру. Підставою для таких висновків став Акт перевірки від 01.03.2012 року № 189/232/33478914 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Компанія Бриз Україна" щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ "Сварімпекс", ТОВ "Брокер Класік". ПП "Сапсан" за період листопад, грудень 2010 року, січень 2011 року», що складений ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова.

При цьому, судом встановлено, що вказаним Актом ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова не досліджувалася діяльність позивача та не було встановлено порушення законодавства саме позивачем, а встановлено виключно неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Компанія Бриз Україна". Окрім того, Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може містити жодних висновків про господарські операції, оскільки таким актом лише документується факт неможливості проведення зустрічної звірки.

Тому, колегія суддів вважає, що такий Акт як доказ у справі судом не може братися до уваги, так як він не спростовує реальність господарських операцій, оскільки ним зафіксовано неможливість проведення зустрічної перевірки, а проведений аналіз господарської діяльності Товариства з додатковою відповідальністю "Шляхіндустрія" та його контрагента не узгоджується з повноваженнями податкового органу по факту неможливості проведення зустрічної перевірки. Висновки безтоварності можуть бути зроблені лише на підставі аналізу первинних документів, що не дотримано.

Слід зауважити, що сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок господарюючого суб'єкта не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства, тим більше особою, якої така зустрічна звірка безпосередньо не стосувалася. Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки. Окрім того, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може містити жодних висновків про господарські операції, оскільки таким актом лише документується факт неможливості проведення зустрічної звірки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Даючи узагальнюючу правову оцінку наведеним доказам, колегія суддів зауважує, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з ПДВ є надані позивачем первинні бухгалтерські документи, які відповідають вимогам чинного законодавства. Подані ж відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданої господарської операції і підтверджувати обізнаність позивача про можливе сумнівне ведення господарської діяльності його контрагента.

Слід зауважити, що висновки про порушення податкового законодавства контрагентом позивача не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїм контрагентом чи третіми особами вимог закону.

Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Також згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

У ході судового розгляду спростовано докази, на які покликався апелянт при проведенні перевірки позивача та в апеляційній скарзі. Використання акта перевірки, проведеної щодо іншого платника податків, та актів про неможливість проведення зустрічних звірок як належних та допустимих доказів є необгрунованим. Жодних інших фактичних доказів, які б підтверджували висновки про порушення Товариством з додатковою відповідальністю "Шляхіндустрія" податкового законодавства податковий орган не надав.

Як наслідок, суд першої інстанції дійшов до вірного переконання, що відсутні будь-які підстави для висновків про безтоварність господарських операцій Товариства з додатковою відповідальністю "Шляхіндустрія" з його контрагентом ТОВ "Компанія Бриз Україна".

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦКУ, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Актом перевірки не підтверджено, що на момент здійснення господарських операцій контрагент Товариства не знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також що у нього не було Свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Товар, який був предметом правочинів, не обмежений та не вилучений з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

Аналізуючи чинне законодавство та встановлені обставини у справі колегія суддів вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте без дотримання вимог чинного законодавства, практики Європейського Суду з прав людини та принципів, передбачених ст..2 КАС України.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 р. по справі № 813/3983/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді О.О. Большакова

В.Я. Макарик

Ухвала складена в повному обсязі 02.06.2015 року.