Постанова № 44545118, 13.05.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 р. Справа № 804/4833/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:Конєвої С.О. Панченко Я.І. Попко В.О. Качмар В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ-ЦЕНТР-Н» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003911501 від 04.11.2014р.,-

ВСТАНОВИВ:

06.04.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю"ТЕХ-ЦЕНТР-Н" звернулося з позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.11.2014 р. № 0003911501.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача за результатами якої був складений акт від 14.10.2014р. №529/222/37376526 за висновками якого було встановлено порушення позивачем п.п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість у розмірі 535914,53грн. у квітні та липні 2014р. Позивач вважає, що висновки, викладені в акті перевірки відповідача не відповідають існуючим фактам (документам) та діючому податковому законодавству у зв'язку з чим застосування санкцій за оспорюваним рішенням вважає неправомірним, оскільки позивачем були надані до перевірки всі первинні бухгалтерські документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах позивача та ТОВ «Праус». Позивач також зазначає, що розбіжності у декларуванні позивачем податкового кредиту у липні 2014р. та податковим зобов'язанням ТОВ «Праус» у червні 2014р. не є порушенням закону, так як згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України позивач як покупець має право на включення податкових зобов'язань протягом 365 днів з дати складання податкової накладної. На думку позивача висновок податкової інспекції про те, що операції позивача по взаємовідносинах з ТОВ « Праус» не є господарською діяльністю через те, що актом ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська від 11.06.2014р. ТОВ «Праус» не підтверджено здійснення господарських відносин у квітні 2014р., відсутність у позивача як покупця товару документів, що підтверджують транспортування та не підтвердження наявності свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів класу 3 - є незаконним, так як покупець товару не може нести відповідальність за дії свого контрагента - продавця товару ТОВ «Праус» з урахуванням того, що за умовами договорів поставки нафтопродуктів на умовах поставки EXW «франко-склад» ніякого транспортування не існує і не може існувати, так як нафтопродукти при продажу їх позивачеві знаходилися в резервуарах ПАТ «Дніпронафтопродукт» та в подальшому позивачем здійснювався їх самовивіз для реалізації через мережі АЗС та враховуючи, що покупець не є учасником договору перевезення, а тому товарно-транспортна накладна для нього не є первинним документом і не повинна виписуватися. Також позивач посилається і на те, що відповідно до функцій і завдань відповідач не має права перевіряти наявність чи відсутність у позивача свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів класу 3, так як ці документи не є документами, що підтверджують своєчасність, достовірність нарахування та сплату податків та зборів. Дійсність господарської операції була підтверджена первинною документацією, наданою до перевірки, товариство здійснювало своє право на ведення вільної на власний ризик підприємницької діяльності з метою подальшого отримання доходу шляхом реалізації придбаного товару через мережу АЗС, а тому вважає, що факти порушень законодавства ґрунтуються лише на сумнівах та припущеннях контролюючого органу, що є неприпустимим. Також у письмових поясненнях, наданих у судовому засіданні 13.05.2015р., позивач посилається і на необхідність врахування позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній у листі від 02.06.2011р. №742/11/13-11.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у письмових запереченнях на позов просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що у ході перевірки було встановлено надання позивачем до перевірки первинних документів по взаємовідносинах з ТОВ «Праус» у квітні 2014р., при цьому, відповідно до сертифікатів відповідності палива його виробником являється ТОВ «Укртатнафта». В той же час, за даними АІС «Податковий блок», ІС «DNEPRTAX-INFO» встановлено ланцюг постачання палива до позивача - ТОВ «Праус», яке відсутнє за місцезнаходженням, за фінансовим звітом у 2013р. мало у штаті 2 людини, державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська складено акт від 11.06.2014р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Праус» щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин за квітень 2014р. Згідно проведеного аналізу номенклатури та об'ємів поставленого палива на адресу ТОВ «Праус» слідує, що у ТОВ «Праус» зареєстровані податкові накладні на бензин А-92 Євро виду ІІ класу С від ТОВ «Екоінбуд», згідно якого ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м.Києві був складений акт від 20.05.2014р. про неможливість проведення зустрічної звірки. За викладеного, податковим органом зроблено висновок про те, що операції позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Праус» не є господарською діяльністю підприємства в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, так як не можуть вважатися такими, що вчинені з діловою метою операції за наслідками яких платник податків бажає отримати виключно податкову вигоду без здійснення реальної господарської діяльності.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 13.05.2015р.

Судом у ході судового розгляду справи були встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХ-ЦЕНТР-Н» 15.10.2010р. зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, буд. 52, перебуває на обліку у Новомосковській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, що підтверджується даними наведеними у акті від 14.10.2014р., копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 19.02.2015р. (а.с. 36).

У період з 01.10.2014р. по 07.10.2014р. податковою інспекцією на підставі наказу №595 від 26.09.2014р. відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Праус» за квітень 2014р. за результатами якої складено акт №529/222/37376526 від 14.10.2014р. за висновками якого встановлено порушення п.п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у липні 2014р. від ТОВ «Праус» в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму ПДВ 535914,53грн. (а.с. 8-21).

На підставі вищевказаного акту перевірки податковим органом 04.11.2014р. було прийняте податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0003911501 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 803871,83грн., у тому числі за основним платежем - 535914,53грн., за штрафними санкціями - 267957,3грн. (а.с.32).

В подальшому, позивачем було оскаржено податкове повідомлення-рішення до органів Державної фіскальної служби України та за результатами такого оскарження скарга позивача залишена без задоволення, а оспорюване податкове повідомлення-рішення без змін, що підтверджується копією рішення Державної фіскальної служби України від 02.03.2015р. (а.с.33-34).

Позивач оскаржує вищевказане податкове повідомлення-рішення, просить його визнати протиправним та скасувати посилаючись на те, що висновки акту перевірки на підставі яких прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, не відповідають існуючим фактам (документам) та діючому податковому законодавству у зв'язку з чим застосування до позивача вказаних санкцій вважає неправомірним з огляду на те, що позивачем були надані всі первинні бухгалтерські документи, які фіксують факти здійснення реальності господарських операцій, а тому вважає, що факти порушень ґрунтуються лише на сумнівах та припущеннях контролюючого органу.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд прийшов до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 вказаного вище Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснення господарської операції.

Отже, будь-які документи ( у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини як рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Так, з метою встановлення фактів здійснення господарських операцій, у ході судового розгляду справи із пояснень представників сторін та наданих документів судом було встановлено, що між ТОВ «Праус» (постачальником) та ТОВ «ТЕХ-ЦЕНТР-Н» (покупцем) був укладений договір поставки нафтопродуктів №11/14 від 11.04.2014р. та додаткова угода до вказаного вище договору за умовами якого постачальник брав на себе зобов'язання передати у власність покупця, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити нафтопродукти; поставка товару здійснюється на основі заявки покупця та підписаної сторонами додаткової угоди до договору; товар поставляється покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах: ЕХW- резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС-2010) - (а.с.22-26).

За умовами Додаткової угоди до вищенаведеного договору постачальник зобов'язувався поставити на умовах - ЕХW - (Резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а покупець прийняти до 30.04.2014р. товар (Бензин А-92-ЄВРО виду ІІ класу С) на загальну суму з ПДВ 3215487,18грн. (а.с. 25).

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вищевказаним договором на поставку нафтопродуктів позивачем були надані копія договору поставки, копія додаткової угоди до вказаного договору, копія акту приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014р. копія податкової накладної, копія витягу з Єдиного реєстру податкових накладних №23155557, копія оборотно-сальдової відомості за червень 2014р., копія штатного розпису на 01.04.2014р., копія платіжного доручення від 19.06.2014р. про проведення оплати за придбані нафтопродукти на користь ТОВ «Праус» (а.с. 25-27, 30-31, 43-47, 50).

Як встановлено в судовому засіданні із пояснень представника позивача транспортування бензину від ТОВ «Праус» до ТОВ «Тех-Центр-Н» не відбувалося, оскільки цей товар відповідно до наданих документів знаходився на зберіганні в резервуарах нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт».

Окрім того, на підтвердження зберігання бензину позивачем наданий договір зберігання №3302 від 01.02.2013р. укладений між ПАТ «Дніпронафтопродукт» (Зберігач) та позивачем (Поклажодавець) (а.с.28-29).

Оцінюючи вищезазначені документи на предмет реальності здійснення господарської операції, суд приходить до висновку, що вказані вище документи не можуть підтверджувати реальність господарських операцій по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Праус» з огляду на те, що позивачем суду не надано доказів оформлення заявки покупцем на поставку нафтопродуктів між позивачем та ТОВ «Праус», що суперечить укладеним умовам договорів, відсутні і докази, які б свідчили про знаходження саме нафтопродуктів, які належали ТОВ «Праус» у резервуарах ПАТ «Дніпронафтопродукт» на момент їх придбання позивачем (квітень 2014р.) виходячи з того, що згідно до п.5.4 р.5 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20.05.2008р. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.09.2008р. за №805/15496 ( далі - Інструкція) та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. №363 зареєстрованим в Мінюсті 20.02.1998р. за №128/2568, та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметри и общин технические требования», з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою №1-ТТН (нафтопродукт) (далі - ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (незалежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт, відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20С відповідно до ГОСТ 3900.

Згідно до п.6.1 р.6 зазначеної Інструкції, на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою №7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

Як встановлено в судовому засіданні, такий журнал за формою №7-ПН (додаток 6) на підприємстві позивача відсутній.

Пунктом 7.5 Інструкції встановлено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках: з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому, третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності. ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007р. №271/121 затверджено Інструкцію з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 04.07.2007р. за №762/14029 ( далі - Інструкція №271/121).

Підпунктом 6.1.4 Інструкції №271/121 визначено, що перед прийманням нафти та/або нафтопродукту необхідно вчинити ряд дій, зокрема, записати до паспортів якості вантажовідправника і журналу реєстрації проб номери транспортних засобів, якими доставлено нафту або нафтопродукти, а також номери резервуарів, до яких їх злито.

Згідно з п.п.6.1.18-6.1.20 вказаної Інструкції №271/121 для визначення фактичної якості нафти та/або нафтопродукту здійснюється відбирання проб у відповідності до вимог ДСТУ 4488. За даними результатів випробувань складається акт приймання продукції за якістю (у день завершення приймання) за формою №14-НК. Акт приймання нафтопродуктів за якістю за формою №14-НК підписується всіма особами, які брали участь у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю.

Відповідно до п.6.1.22 Інструкції №271/121 до акта приймання нафти та/або нафтопродукту за якістю за формою №14-НК, складеного у відповідності до вимог цієї Інструкції, мають бути додані: паспорт якості нафти та/або нафтопродукту вантажовідправника і копія сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні); транспортний документ (накладна, коносамент); пакувальні ярлики з тарних місць, у яких розміщено розфасовані нафтопродукти неналежної якості; документи, що підтверджують повноваження учасників у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю; паспорт якості, виданий випробувальною лабораторією згідно з результатами випробувань нестандартних нафти та/або нафтопродуктів та акт відбирання проби; інші документи (за наявності), що свідчать про причини псування і невідповідності якості нафти та/або нафтопродуктів.

Отже, з системного аналізу наведених вище норм видно, що до приймання, транспортування та обліку нафтопродуктів встановлені додаткові вимоги до оформлення первинних бухгалтерських документів.

Між тим, у ході судового розгляду справи судом встановлено відсутність у позивача документів, які б свідчили про знаходження в резервуарах ПАТ «Дніпронафтопродукт» нафтопродуктів, що належать ТОВ «Праус» станом на момент їх придбання позивачем та доказів отримання, обліку за якістю та реалізацію ним нафтопродуктів саме придбаних у ТОВ «Праус» у спосіб та у порядку, визначеному Інструкцією від 20.05.2008р. №281/171/578/155 та з дотриманням вимог Інструкції №271/121.

Представник позивача в судовому засіданні не зміг надати суду жодних доказів, які б свідчили про те, що нафтопродукти, транспортування яких здійснювалося на АЗС позивача з ПАТ «Дніпронафтопродукт» належали саме продавцю - ТОВ «Праус».

За приписами ч.6 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За таких обставин, визначення податковим органом позивачеві податкових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням №0003911501 від 04.11.2014р. є законним та правомірним.

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, і ч.1 статті 71 КАС України покладає обов'язок на позивача довести ті обставини на яких ґрунтуються вимоги та заперечення позивача.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, представник позивача у ході судового розгляду справи не надав відповідних доказів на підтвердження реальності (фактичного) здійснення господарської операції за договором укладеним з ТОВ «Праус», що підтверджує обґрунтованість висновків податкової інспекції, викладених в акті від 14.10.2014р.

Не були надані суду позивачем і докази отримання прибутку за вказаними господарськими операціями у спірний період та докази використання саме цього бензину, придбаного за договором № 11/14 від 11.04.2014р. у своїй господарській діяльності у відповідності до вимог ст.198 Податкового кодексу України.

З огляду на наведене, позивачем не доведено перед судом реальність господарської операції по взаємовідносинах з ТОВ «Праус» у квітні 2014р. належними доказами, не доведена господарська мета вказаної операції, а, відповідно, не доведено і отримання доходу від вказаної господарської операції та, аналізуючи в сукупності всі обставини, суд приходить до висновку про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за вказаних вище умов.

За викладених обставин, у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення, оскільки зазначене рішення прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, виходячи з вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи рішення у даній справі судом також враховується відповідна правова позиції Вищого адміністративний Суд України, яка викладена в ухвалі від 29.04.2010р. №К-38733/06, а також в інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011р., в якому зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що рішення прийнято на користь суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим судові витрати понесені позивачем не підлягають стягненню з державного бюджету відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За таких обставин, враховуючи відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, сплачену позивачем суму судового збору при поданні даного позову у розмірі 487,20 грн. (а.с.3 том 1), суд вважає за необхідне стягнути з позивача в дохід Державного бюджету України - решту судового збору у розмірі 4384 грн. 80 коп.(4872-487,20).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ-ЦЕНТР-Н» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003911501 від 04.11.2014р. - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ-ЦЕНТР-Н» (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, б.52, код ЄДРПОУ 37376526) в доход Державного бюджету України - решту судового збору у розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 80 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 18.05.2015р.

Суддя С.О. Конєва