Постанова № 44544905, 27.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2015 р. Справа № 920/2068/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

При секретарі Томіній І.В.

позивача - представник Станішевський І.С., за довіреністю № 14-125 від 13.05.2014 року,

відповідача - представник Тищенко А.В., за довіреністю № 18-49/1400 від 29.12.2014 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об*єднання ім. М.В.Фрунзе», м. Суми, (вх.1692 С/З-11) на рішення господарського суду Сумської області від 12.02.2015 року у справі № 920/2068/14

за позовом - Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ,

до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об"єднання ім. М.В.Фрунзе», м.Суми,

про стягнення 683 934,65 грн.-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.02.2015 року у справі № 920/2-68/14 (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Сумське машинобудівне науково - виробниче об"єднання ім. М.В.Фрунзе» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 531 557,82 грн. пені, 113 463,92 грн. 3% річних, 38 912,90 грн. інфляційних втрат, 13 678,69 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 12.02.2015 року в частині стягнення з нього пені у розмірі 300 000,00 грн.

Свої вимоги апелянт обгрунтовує тим, що місцевий господарський суд мав право, при прийнятті рішення, зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), враховуючи невеликий проміж часу існування заборгованості по кожному з періодів; систематичні погашення заборгованості; відсутність заборгованості за договором на момент подання позовної заяви; використання газу відповідачем для виробництва теплової енергії споживачам м. Суми, можливість оплати за яку напряму залежить від розрахунків споживачів за спожиті послуги з централізованого опалення, але не надав належної правової оцінки наведеним доводам для зменшення розміру пені всупереч приписам статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, додаткових поясненнях доводи апелянта, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, 28.12.2012 року між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (позивач) та ПАТ «Сумське машинобудівне науково - виробниче об*єднання ім. М.В.Фрунзе» ( відповідач) укладено договір купівлі - продажу природного газу № 13/2638-БО-29 з додатковими угодами до нього, відповідно до умов якого позивач зобов*язався передати у власність відповідачу у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а відповідач зобов*язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Пунктом 3.3 договору сторони обумовили, що прийняття - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання - передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Згідно пункту 3.4 договору не пізніше 5 - го числа, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов"язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірника акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов"язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.

Порядок та умови проведення розрахунків обумовлено сторонами у розділі 6 договору.

Пунктом 6.1 встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов"язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного комітету України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу ( пункт 7.2 договору).

Пунктом 9.3 договору сторони домовились, що строк, у межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Пунктом 11.1 передбачено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписи печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов*язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку. Зобов"язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов*язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до приписів статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб"єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов"язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов*язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до приписів статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов*язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до приписів статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов*язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов*язання за кожен день прострочення виконання.

Також, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов"язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов*язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 15.12.2014 року звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 531 557,82 грн.; 3% річних у розмірі 113 463,92 грн. та інфляційні втрати у розмірі 38 912,90 грн. Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що на виконання вимог договору купівлі - продажу природного газу № 13/2638-БО-29 від 28.12.2012 року з додатковими угодами до нього ним виконані зобов"язання щодо поставки природного газу в січні - грудні 2013 року в об*ємі 5 935,656 тис. куб.м на загальну суму 27 502 577,12 грн. в повному обсязі. Проте, відповідач зобов"язання за вказаним договором належним чином не виконав, прострочивши оплату за поставлений газ, у зв'язку з чим нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати, що загалом становить 683 934,65 грн.

29.01.2015 року відповідач подав до господарського суду клопотання про зменшення розміру пені, посилаючись на те, що прострочення оплати за спожитий газ пов"язано напряму з простроченням оплати споживачами теплової енергії - бюджетних установ та інших споживачів, оскільки спожитий газ закуповувався для надання послуг з централізованого опалення вказаним категоріям споживачів. При цьому, відповідачем повністю погашена заборгованість за спожитий за договором газ.

12.02.2015 року постановлено оскаржуване судове рішення. При цьому, задовольняючи позовні вимоги позивача, суд виходив з того, що право вимоги позивача щодо сплати пені передбачено умовами договору; пеня нарахована в межах строку позовної давності та з урахуванням приписів Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань». Заявлене клопотання про зменшення розміру пені не обгрунтовано належними доказами. Щодо права вимоги річних та інфляційних втрат, суд визначився, що наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційних втрат та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, проте, перевіривши розрахунки пені та 3% річних, дійшла висновку про часткове скасування рішення , виходячи із наступного.

Як убачається з матеріалів справи, зобов*язання позивача за договором купівлі - продажу природного газу № 13/2638-БО-29 з додатковими угодами до нього виконані у повному обсязі, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу.

Згідно розрахунку позивача, останнім нараховано пеню та 3% річних за січень 2013 року за період з 14.02.2013 року по 22.02.2013 року та з 23.02.2013 по 21.03.2013 року, тоді як заборгованість виникла з 14.02.2013 року по 21.02.2013 року ( не враховуючи день оплати), з 22.02.2013 року по 20.03.2013 року, тобто, кількість днів прострочення складає 35 днів, а не 36 днів.

За лютий 2013 року позивачем нараховано пеню та 3% річних за період з 14.03.2013 року по 21.03.2013 року, з 22.03.2013 року по 26.03.2013 року, з 27.03.2013 року по 02.04.2013 року, з 03.04.2013 року по 11.04.2013 року, з 12.04.2013 року по 25.04.2013 року, з 26.04.2013 року по 09.06.2013 року та з 10.06.2013 року по 12.06.2013 року, тоді як заборгованість виникла з 14.03.2013 року, 21.03.2013 року, 26.03.2013 року, 02.04.2013 року, 11.04.2013 року, 25.04.2013 року, 09.06.2013 року, тобто, кількість днів прострочення складає 90 день, а не 91днів.

За березень 2013 року позивачем нараховано пеню та 3% річних за період з 14.04.2013 року по 09.06.2013 року, з 10.06.2013 року по 12.06.2013 року, з 13.06.2013 року по 05.07.2013 року, з 06.07.2013 року по 12.08.2013 року, з 13.08.2013 року по 30.08.2013 року, з 31.08.2013 року по 02.09.2013 року та з 03.09.2013 року по 30.09.2013 року, тоді як заборгованість виникла з 14.04.2013 року, з 09.06.2013 року, з 12.06.2013 року, з 05.07.2013 року, з 12.08.2013 року, з 30.08.2013 року, з 02.09.2013 року, тобто, кількість днів прострочення складає 169, а не 170 днів.

За квітень 2013 року позивачем нараховано пеню та 3% річних за період з 14.05.2013 року по 09.06.2013 року, з 10.06.2013 року по 12.08.2013 року та з 13.08.2013 року по 30.09.2013 року, тоді як заборгованість виникла з 14.05.2013 року, з 09.06.2013 року, з 12.08.2013 року, тобто кількість днів прострочення складає 139 днів, а не 140 днів.

За жовтень 2013 року позивачем нараховано пеню та 3% річних за період з 14.11.2013 року по 28.11.2013 року, тоді як заборгованість виникла з 14.11.2013року, по 27.11.2013 року, тобто кількість днів прострочення складає 14 днів, а не 15 днів.

За листопад 2013 року позивачем нараховано пеню та 3% річних за період з 14.12.2013 року по 27.11.2013 року, тоді як заборгованість виникла з 14.12.2013 року по 26.11.2013 року, тобто кількість днів прострочення складає 13 днів, а не 14 днів.

За грудень 2013 року позивачем нараховано пеню та 3% річних за період з 14.01.2014 року по 04.02.2014 року та з 05.02.2014 року по 03.03.2014 року, тоді як заборгованість виникла з 14.01.2014 року по 03.02.2014 року та з 04.02.2014 року по 02.03.2014 року, тобто кількість днів прострочення складає 48 днів, а не 49 днів.

З урахуванням помилковості позивача при розрахунку кількості днів прострочення оплати основного боргу за спірним договором, та перевіривши розрахунки пені та 3% річних, які нараховані на зобов*язання за договором за період з січня 2013 року по грудень 2013 року, колегія суддів вважає, що останні підлягають задоволенню у іншому розмірі ніж заявлено позивачем та визначено господарським судом першої інстанції, а саме, стягненню пені з відповідача на користь позивача підлягає на 10 028,70 грн. менш ніж визначено судом, а також стягненню 3% річних з відповідача на користь позивача підлягає на 2 099,30 грн. менш ніж визначено судом першої інстанції, у зв'язку з чим в цій частині вимог позивача - слід відмовити.

Щодо розрахунку інфляційних втрат за період з січня 2013 року по грудень 2013 року за спірним договором, то колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення в цій частині вимог позивача та стягнення з відповідача на його користь 38 912, 90 грн. інфляційних втрат.

Стосовно посилання апелянта, щодо ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки наведеним відповідачем доводам для зменшення розміру пені всупереч приписам статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що такі твердження спростовуються нормами чинного законодавства та матеріалами справи, виходячи із наступного.

Відповідно до приписів частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищую розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов"язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов"язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу,пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов"язання.

При цьому, слід зазначити, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов"язання, господарський суд повинен об"єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов"язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов"язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов*язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Проте, як убачається з матеріалів справи, доказів того, що даний випадок є винятковим, із-за чого відповідач не виконував своєчасно свої зобов"язання за договором, останній не надав , ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду.

Так, відповідач посилається як на винятковість випадку виникнення у нього заборгованості перед відповідачем на те, що він використовує природний газ для надання послуг з централізованого опалення бюджетним установам та неселенню, які не сплачують за надані послуги. Однак, відповідач не надав в порядку статті 33 ГПК України доказів несплати бюджетним установам та неселенням за вказані послуги.

Також відповідач надав апеляційному господарському суду звіт про фінансові результати його підприємства за 2014 рік., обгрунторвуючи ненадання зазначеного звіту суду першої інстанції тим, що цей звіт складався вже після прийняття рішення у справі.

Однак, колегія суддів вважає посилання на зазначений документ безпідставними, так як в ньому містяться загальні відомості про збитки відповідача за 2014 рік, при цьому у звіті відсутні дані про причини понесення відповідачем збитків, чи вони обумовлені несплатою бюджетними установами та населенням за послуги з централізованого опалення чи ні та в якій саме частині від загальної суми збитків.

Разом з цим, відповідачем не наведено доводів щодо поважності причин ненадання ним звіту про фінансові результати його підприємства за 2013 рік.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно і обгрунтовано визначено, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені не обгрунтовано належними доказами.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об"єднаня ім. М.В.Фрунзе» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню а саме, в частині стягнення з відповідача 10 028,70 грн. пені, 2 099,30 грн. -3 % річних та з прийняттям у цій частині нового рішення, яким у позові слід відмовити. В іншої частині рішення прийнято у відповідності з матеріалами справи, фактичними обставинами та чинним законодавством, при повному, всебічному та об"єктивному дослідженні всіх обставин справи.

Відповідно до приписів частини 1 та пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд, у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у постанові має зазначити новий розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п.3) ч.1 ст. 103, п. П.1 ч.1 ст.104,ст. 105, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об"єднання ім. М.В.Фрунзе» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 12.02.2015 року у справі № 920/2068/14 скасувати в частині стягнення з відповідача 10 028,70 грн. пені, 2 099,30 грн. -3 % річних та в цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об"єднання ім. М.В.Фрунзе» ( 40004, м.Суми, вул.Горького, буд. 58, код 05747991) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» ( 01001, м.Київ вул.Б.Хмельницького,6, код 20077720) 13236,13 грн. судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» ( 01001, м.Київ вул.Б.Хмельницького,6, код 20077720) на користь Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об"єднання ім. М.В.Фрунзе» ( 40004, м.Суми, вул.Горького, буд.58, код 05747991) 221,28 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Повернути Публічному акціонерному товариству «Сумське машинобудівне науково - виробниче об"єднання ім. М.В.Фрунзе» ( 40004, м.Суми, вул.Горького, буд.58, код 05747991) з державного бюджету 2315,58 грн. надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

В іншій частині рішення господарського суду Сумської області від 12.02.2015 року по справі № 920/2068/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 02.06.2015 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.