Постанова № 44544904, 27.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2015 р. Справа № 920/2106/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - Станішевськиї І.С. за довіреністю №14-125 від 13.05.2014 р.

відповідача - Ногін Д.В. за довіреністю б/н від 25.05.2015 р.

Валюх Ю.В. угода №57-15-Г від 26.05.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради м. Ромни (вх. №1710 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 11.02.15 р. у справі № 920/2106/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ

до Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради

про стягнення 9 623 363,17 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача, Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради, на свою користь пеню у розмірі 577140,35 грн., інфляційні втрати у розмірі 233785,07 грн., 3 % річних у розмірі 151437,76 грн., нарахованих за період з січня по грудень 2013 року у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року, укладеного між сторонами у справі, а також просив відшкодувати за рахунок відповідача понесені позивачем судові витрати.

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.02.15 р. по справі № 920/2106/14 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 577140,35 грн., 3% річних у розмірі 151437,76 грн., інфляційні втрати у розмірі 233045,65 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 19232,60 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду Сумської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 11.02.15 р. по справі № 920/2106/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради в частині стягнення 577 140,35 грн. пені, 151 437,76 грн. 3% річних, 233 045,65 грн. інфляційних збитків та прийняти рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь апелянта витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному провадженні пропорційно задоволеним вимогам.

В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає про те, що несвоєчасна оплата коштів за отриманий газ була викликана недотриманням з боку позивача норм діючого законодавства та умов договору, а тому вважає, що вина відповідача у затримках відсутня. При цьому, відповідач посилається на те, що позивачем не були повернуті своєчасно акти приймання-передачі природного газу, які є підставою для здійснення відповідачем розрахунків за поставлений природний газ, в зв'язку з чим не підтверджено суду належними доказами факту прострочення відповідачем сплати вартості природного газу, переданого позивачем відповідачеві за актами приймання-передачі природного газу за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року.

Відповідач зазначає, що відповідно до пункту 3.4 договору акти приймання-передачі газу є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами. Акти приймання-передачі газу, спожитого відповідачем в січні - квітні 2013 року були підписані представником позивача лише 26.09.2013 року, а доказів повернення актів приймання-передачі газу, спожитого відповідачем в січні - грудні 2013 року, позивачем не надано суду, а тому відповідач вважає, що ним не порушувались терміни сплати вартості природного газу, а позивачем не доведено факту такого порушення умов укладеного між сторонами договору.

Крім того, відповідач вказує на те, що судом першої інстанції не з'ясовані дійсні обставини справи, не враховано причини неналежного виконання зобов'язання, ступінь самостійного погашення боргу, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, збитковість Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради, наявність різниці в тарифах за послуги теплопостачання, які, на думку скаржника, є підставою для зменшення неустойки, про що було заявлено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

В судовому засіданні 15.04.2015 оголошено перерву до 18.05.2015.

Відповідач 15.05.2015 через канцелярію суду надав контрозрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних та додаткові пояснення в яких просить відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради про стягнення 9 623 363,17 грн. Відповідач також посилається на те, що застосування штрафних санкцій у розмірі нарахованих позивачем, є надмірно великими порівняно зі збитками завданими відповідачем, зважаючи на факт виконання останнім договірних зобов'язань щодо оплати поставленого йому природного газу ще до подачі позовної заяви, а також важкий фінансовий стан підприємства, який підтверджений балансом станом на 31.12.2013.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 за клопотанням відповідача продовжено строк розгляду апеляційної скарги по справі № 920/2106/14 на 15 днів, розгляд справи відкладено на 27.05.2015.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Позивач зазначає про відсутність підстав в даному випадку для зменшення нарахованих штрафних санкцій, оскільки важкий фінансовий стан боржника, невиконання своїх зобов'язань контрагентами боржника не є винятковим випадковими обставинами в розумінні п. 3 ст. 83 ГПК України. Також, позивач наголошує на правомірності розрахунку інфляційних втрат у відповідності до Методики розрахунку інфляційних втрат, яка викладена у інформаційному листі ВГСУ від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 та листі Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 № 62-97р. Крім того, позивач посилається на те, що затримка в оформленні актів приймання-передачі газу не може бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п. 6.1 договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням.

27.05.2015 відповідач надав додаткові пояснення по справі щодо невиконання позивачем своїх обов'язків з вчасного повернення актів приймання-передачі природного газу.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, згідно договору на купівлю-продаж природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року (пункти 1.1, 1.2 договору), позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2013 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а відповідач в свою чергу зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах даного договору.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору, позивач передає відповідачеві з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року газ в обсязі до 3380,0 тис. куб. м.

Згідно п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання положень вищевказаного договору на купівлю-продаж природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року позивач з січня по грудень 2013 року передав, а відповідач отримав природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, об'ємом 2690,394 тис. куб. м. на загальну суму 12474898,71 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу. Проте, як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання за зазначеним договором належним чином не виконував, а за отриманий природний газ розрахувався не вчасно.

В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасного проведення розрахунків за отриманий природний газ, позивачем нараховані пеня в розмірі 577 140,35 грн., інфляційні в розмірі 233 785,07 грн., 3 % річних у розмірі 151 437,76 грн.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань відповідно до умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року, в зв'язку з чим дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення інфляційних та 3% річних.

Разом з цим, судом встановлено, що позивачем невірно визначено суму інфляційних втрат, оскільки при здійсненні їх розрахунку в окремі періоди (наприклад, з серпня 2013 року по лютий 2014 року, з жовтня 2013 року по лютий 2014 року, з грудня 2013 року по березень 2014 року тощо) ним використано не розмір інфляції, затверджений Державним комітетом статистики України (з заокругленням до десятих після коми), а середньозважений індекс інфляції за декілька місяців з дев'ятьма знаками після коми, що призвело до завищення інфляційних втрат позивача на 739,42 грн., а тому враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача втрат від інфляції задоволені частково в розмірі 233045,65 грн.

Оскільки, виходячи зі змісту пункту 6 зазначеного договору, оплата придбаного природного газу має здійснюватись відповідачем шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів у визначений сторонами строк, іншого порядку проведення розрахунку договором не встановлено, суд першої інстанції вважав правомірним нарахування позивачем 3 % річних за визначені у розрахунку періоди, тому позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у сумі 151437,76 грн. визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, позивачем заявлені вимоги по стягненню з відповідача пені в розмірі 577140,35 грн. за період з 14.02.2013 року по 20.06.2014 року.

Зважаючи на умови п. 7.2 договору, яким встановлено відповідальність за невиконання відповідачем умов пункту 6.1 даного договору щодо порядку оплати природного газу, а також керуючись ст. 549 ЦК України, ст. 217, 230, 232 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 577140,35 грн., як таких, що відповідають умовам договору, вимогам чинного законодавства та документально підтверджені розрахунком.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені до 10 %, суд відмовив в його задоволенні за безпідставністю та з посиланням на те, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виняткових обставин, що мають наслідком несвоєчасне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем щодо своєчасної оплати природного газу, який використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Повторно переглядаючи справу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується с висновками, викладеними в рішенні суду, оскільки судом першої інстанції надано належну правову оцінку матеріалам справи по суті даного господарського спору, а також доводам та документальним доказам на підтвердження обставин справи.

Відповідно до ст.590 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п.З ст.11, п.2 ст.590 ЦК України виникнення зобов'язання можливе, зокрема, безпосередньо з актів цивільного законодавства, договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтею 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Підставою виникнення між сторонами господарських зобов'язань є укладений 28.12.2012 Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з Комунальним підприємством «Ромникомунтепло» Роменської міської ради договір на купівлю-продаж природного газу № 13/2633-БО-29, згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або\та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього правочину (п.1.1 договору).

Обсяги запланованого постачання природного газу щодо кожного місяця за період постачання встановлено у п.2.1 договору. Корегування планових обсягів газу оформляється покупцем у вигляді заявки (п.З. 1.2, 3.1.3 договору).

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу(п.3.3 договору).

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.3.4 Договору).

Умовами п.6.1 встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця.

Отже, з наведених положень договору вбачається, що передбачений п.п.3.3 акт є документом, що фіксує остаточний обсяг переданого газу та є підставою для розрахунків між сторонами. Проте, сам порядок розрахунків у імперативному порядку встановлено у п.6.1 договору розділ "Порядок та умови проведення розрахунків". Зазначений розділ договору не містить умови, що оплата поставленого газу здійснюється лише після підписання акту.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами договору встановлено як заплановані обсяги постачання природного газу у щомісячні періоди, так і обов'язок покупця розраховувати кількість отриманого газу виходячи з показників лічильників. Відтак, відповідач мав усі фактичні дані щодо обсягів отриманого природного газу для проведення відповідних розрахунків.

Дана обставина підтверджується матеріалами справи. Зокрема, тим, що фактично відповідач проводив розрахунки до дати підписання відповідного акту.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності з положеннями ст. 692 ЦК України, отримуючи газ (фактично - товар) у власність, відповідач зобов'язаний виконати у свою чергу зобов'язання з своєчасної оплати відповідно до умов договору.

Доводи відповідача про те, що він не прострочив виконання зобов'язань, оскільки позивачем не було повернуто акти приймання-передачі природного газу, які в свою чергу є безумовною підставою для здійснення відповідачем розрахунків, не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що затримка в оформленні актів приймання-передачі газу не може бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п.6.1 договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням. Наявність актів є обов'язковою лише для проведення остаточного розрахунку, який включає можливі розбіжності та коригування.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 11.07.2013 у справі №5021/1407/12, від 13.11.14 у справі № 924/943/14, від 24.03.2015 у справі № 920/1005/14.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи з наведеного, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення інфляційних та 3% річних.

Здійснивши власну перевірку нарахованих позивачем суми інфляційних за допомогою програми Ліга Закон, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо невірного визначення позивачем суми інфляційних втрат, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню у розмірі 233045,65 грн., а в іншій частині інфляційний втрат (у розмірі 739,42 грн.) позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому, доводи відповідача, які викладені в апеляційній скарзі щодо невірного розрахунку інфляційних, не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 233045,65 грн.

Також, перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині такими, стягнувши з відповідача 3% річних у розмірі 151437,76 грн.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених статтею 611 цього ж Кодексу є сплата неустойки. За змістом статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Зокрема, пунктом 7.2 договору на купівлю-продаж природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року встановлено відповідальність за невиконання відповідачем умов пункту 6.1 даного договору щодо порядку оплати природного газу. Відповідно до вищевказаного пункту договору, у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити на користь позивача у справі, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, сума пені, що належить сплатити відповідачу на користь позивача складає 577140,35 грн., яка нарахована позивачем за період з 14.02.2013 року по 20.06.2014 року.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, згідно приписів статті 599 Цивільного кодексу України.

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного і є похідними від нього.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Аналогічні приписи містяться у статті 230 Господарського кодексу України, якою визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина шоста статті 232 названого Кодексу встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені за період з 14.02.2013 року по 20.06.2014 року, з урахуванням кожного окремого періоду поставки позивачем природного газу за договором, а також проведених відповідачем проплат, колегія суддів зазначає, що заявлена до стягнення пеня в розмірі 577140,35 грн., обґрунтована документально, ґрунтується на умовах договору та відповідає вимогам чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, в поданому до суду запереченні на позов відповідач просив суд зменшити розмір пені до 10 %.

В обґрунтування заявленого клопотання про зменшення розміру пені відповідач мотивував наступними обставинами:

- невідповідність розміру пені наслідкам порушення;

- відсутність основного боргу на момент звернення позивача з позовом до суду;

- наявність різниці в тарифах за послуги, що надавалися населенню з теплопостачання та її невчасним погашенням з державного бюджету;

- обсяг заборгованості з різниці в тарифах з теплопостачання населенню за 2013 рік складає 2557414,26 грн.;

- застосування штрафних санкцій загрожує банкрутством підприємству відповідача.

Згідно частини першої статті 233 Господарського кодексу України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Суд, при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен об'єктивно оцінити, чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

При цьому, колегія суддів зауважує, що зменшення розміру пені є правом суду.

В даному випадку, обставини, на які посилається відповідач, не є винятковими, що мають наслідком несвоєчасне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем щодо своєчасної оплати природного газу, який використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Твердження відповідача про те, що отриманий від позивача природний газ ним використовується для надання послуг з теплопостачання населенню не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки відповідно до умов договору на купівлю-продаж природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року, позивач передавав у власність відповідача у 2013 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (пункти 1.1, 1.2 договору).

В зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання відповідно до умов договору, позивач правомірно нарахував пеню у зазначених у позовній заяві розмірах, тому суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача пеню в розмірі 577140,35 грн., відхиливши клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 10 %.

З огляду на викладене, не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про недотримання судом першої інстанції вимог ст.ст. 43, 83 ГПК України, адже зменшення штрафних санкцій на підставі тяжкого фінансового стану боржника не може вважатися безумовною підставою для застосування положень п. 3 ст. 83 ГПК України, оскільки у відповідності до частини 1 статті 44 Господарського кодексу України комерційний розрахунок та власний комерційний ризик, а також самостійне формування підприємцем програми діяльності є одними із основних принципів підприємницької діяльності. Отже, неналежна організація господарської діяльності відповідача не може вважатися винятковою обставиною.

До того ж, колегією суддів в ході розгляду справи встановлено, а відповідачем не спростовано, що заборгованість перед позивачем виникла з вини саме відповідача, оскільки останній був зобов'язаний вжити всіх можливих заходів для належного та вчасного виконання своїх договірних зобов'язань в порядку ст.526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Також, при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки суд враховує не лише майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, але й інші інтереси сторін.

Колегія суддів звертає увагу, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як підприємство, що належить до державного сектору економіки, є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який затверджений Кабінетом міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу.

Позивач в силу Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», Постанови КМУ від 25.07.2012 № 705 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу», Постанови НКРЕ від 13.09.2012 №1181 «Про затвердження Правил користування природним газом для юридичних осіб», є гарантованим постачальником природного газу для відповідача і не має права відмовитись від укладання договорів з відповідачем на постачання природного газу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 цього ж Кодексу визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, відповідач під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності заперечень проти позовних вимог. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 11.02.15 р. у справі № 920/2106/14

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради м. Ромни залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 11.02.15 р. у справі № 920/2106/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 02.06.2015.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.