Постанова № 44544891, 03.06.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 року Справа № 906/47/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

Прокурор: Поліщук М.А.;

від позивача 1: Смілка В.І.;

від позивача 2: Іванюк І.В.;

від відповідача: представник не з'явися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Житомирська міська рада на рішення господарського суду Житомирської області від 04.03.15р. у справі № 906/47/15 (суддя Лозинська І.В.)

за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі

Позивача 1: Міністерства оборони України

Позивача 2: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир

до Житомирської міської ради

про визнання недійсним пункту 1 рішення Житомирської міської ради від 26 вересня 2014 року № 770

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Житомирського гарнізону (надалі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - Позивач 1) та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир (надалі - Позивач 2) в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с. 3-7) до Житомирської міської ради (надалі - Відповідач) про: визнання недійсним пункту 1 Рішення 39-ї сесії 6-го скликання Відповідача від 26 вересня 2014 року № 770 «Про розгляд звернення квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир» - як незаконний, та такий що суперечить вимогам чинного законодавства; зобов'язання Відповідача розглянути за встановленим порядком питання надання дозволу Позивачу 2 на складання технічної документації із землеустрою на земельну ділянку за адресою м. Житомир вул. Ватутіна, 61-а.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 4 березня 2015 року (а.с. 103-106) з підстав, вказаних у рішенні, позов задоволено. Визнано недійсним пункт 1 рішення Відповідача від 26 вересня 2014 року № 770 "Про розгляд звернення Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир", а також зобов'язано Відповідача розглянути питання стосовно надання дозволу Позивачу 2 на складання технічної документації із землеустрою на земельну ділянку за адресою - м. Житомир, вул. Ватутіна, 61-а. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 436 грн..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 131-132) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Житомирської області від 4 березня 2015 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що Відповідач - як орган місцевого самоврядування має усі права власника, які передбачені Цивільним кодексом України. Також, як зауважує апелянт, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у наданні. В свою чергу, як зазначає апелянт, розглянувши клопотання Позивача 2, подані документи та матеріали, Відповідач на підставі рекомендацій постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування прийняв рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України. Дане рішення, на думку Відповідача, не суперечить закону та прийняте з дотриманням норм матеріального права.

Ухвалою суду від 12 травня 2015 року (а.с. 127) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 3 червня 2015 року на 14 годину 50 хвилин.

Позивач 2 подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 140-141), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі Відповідача та просить залишити рішення господарського суду Житомирської області без змін.

Прокурором, на виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 12 травня 2015 року, було подано відзив на апеляційну скаргу (а.с. 142-144), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, Прокурор заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі Відповідача та просить залишити рішення господарського суду Житомирської області без змін.

Представник Відповідача в судове засідання від 3 червня 2015 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про врученя поштового відправлення (а.с. 137). Причини неявки своїх повноважних представників суду не повідомили. Жодних клопотань від Відповідача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 травня 2015 року явка сторін не була визнана обов'язковою.

Відповідно до пунктів 3.9.2, 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору; при цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та Відповідачем висвітлені його доводи та заперечення в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 3 червня 2015 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав, висвітлених у відзиві на апеляційну скаргу та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні від 3 червня 2015 року представники Позивача 1 та Позивача 2 заперечили проти доводів апеляційної скарги, з підстав, висвітлених у відзивах на апеляційну скаргу та просили залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення Прокурора, представників Позивача 1 та Позивача 2, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 4 березня 2015 року по справі № 906/47/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час розгляду даної справи, пунктом 1 Рішення Відповідача від 26 вересня 2014 року № 770 було відмовлено Позивачу 2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Ватутіна, 61, площею 26,9063 га, для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України (надалі - Рішення; а. с. 46, 100).

Пунктом 2 Рішення зазначено, що: відповідно рекомендації постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Відповідача від 8 вересня 2014 року № 833/22 к-3, звернутись до Позивача 1 щодо передачі даної земельної ділянки у власність громади м. Житомира під індивідуальну житлову забудову для громадян, які приймали участь по врегулюванню кризової ситуації в Україні.

Як підставу для відмови у наданні дозволу в Рішенні вказано: рекомендацію постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Житомирської міської ради від 8 вересня 2014 року № 833/22 к-3 (а. с. 57).

На думку Прокурора, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Ватутіна, 61 у м. Житомирі, площею 26,9063 га, яка належить до земель оборони та безпосередньо використовується для розміщення військового містечка № 114, заподіює безпосередню шкоду Позивачу 1 в особі Позивача 2, фонди якого розміщені на території зазначеного військового містечка та яка виражається у вигляді позбавлення можливості виконувати свої завдання за призначенням, порушенні їх інтересів як безпосередніх землекористувачів, а відповідно і інтересів держави, як власника спірної земельної ділянки. З урахуванням вищенаведеного Прокурор вважає, що вказане Рішення підлягає визнанню недійсним відповідно до частини 3 статті 152 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищезазначену відмову Відповідача, висвітлену в оспорюваному Рішенні, Прокурор вважаючи, що зазначеним Рішенням Відповідача порушені оборонні інтереси держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 (які забезпечують в межах своєї компетенції обороноздатність держави) звернувся до суду за захистом, як він вважає, порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави, з позовом до Відповідача щодо визнання недійсним пункту 1 даного рішення Відповідача та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 2 Земельного кодексу України, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Статтею 65 Земельного кодексу України визначено, що: землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності, а порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Відповідно до частини 2 статті 77, пункту б частини 3 статті 84 Земельного кодексу України: землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності; щодо земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, то до них належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Згідно з частиною 2 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про використання земель оборони", військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог земельного кодексу України.

У свою чергу, статтею 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що: Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Водночас, статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що: військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті); з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна; військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням; облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково - номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно - експлуатаційній, пально -мастильних матеріалів тощо, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Згідно з пунктом 45 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" (затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року), передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки здійснюється відповідною місцевою державною адміністрацією або сільською, селищною, міською радою.

Як визначено частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

В пунктах 4 - 5 Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" зазначено, що у державній власності залишаються, зокрема, розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, які належать до земель оборони.

Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами.

Приписами частини 2 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частинами 2-3 статті 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства України, матеріальні норми котрого направлені на врегулювання правовідносин з приводу надання в оренду державного майна, в даному випадку земель оборони, за участю військових частин та Міністерства оборони України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

На підтвердження права користування Позивачем 2 спірною земельною ділянкою, Прокурором до матеріалів справи було долучені наступні докази, копія рішення виконкому Відповідача від 4 жовтня 1979 року № 605 "Про підтвердження права користування КЕЧ ПрикВО земельними площами в межах міста Житомира" (а. с. 74, 75) та копія рішення від 10 листопада 1994 року № 603 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель Міністерства оборони України" (а. с. 78).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи Прокурор уже вдруге звертається до суду з даним позовом (котрі різняться підставою та предметом), а й відповідно це вже друга спроба Позивача 2 отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 26,9063 га по вул. Ватутіна, 61, що в м. Житомирі, оскільки, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Відповідача від 30 травня 2013 року № 551 (а.с. 27) Позивачу 2 вже було відмовлено в отриманні дозволу на складання технічної документації із землеустрою за адресою м. Житомир, вул. Ватутіна, 61-а, без роз'яснення причин відмови, котре й було оскаржено Прокурором в судовому порядку.

Разом з тим суд критично оцінює бездіяльність Прокурора щодо не порушення по відношенню до посадових осіб органу місцевого самоврядування та депутатів кримінального провадження щодо невиконання судового рішення по справі № 906/1302/13.

Так, суд констатує, що рішенням господарського суду Житомирської області від 15 жовтня 2013 року у справі № 906/1302/13, котре залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2014 року (а.с. 28-40), позовні вимоги Прокурора задоволені в повному обсязі - визнано недійсним пункт 1 рішення Відповідача від 30 травня 2013 № 551 та зобов'язано Відповідача (після констатації того, які норми чинного законодавства порушує Відповідач) розглянути питання надання дозволу Позивача 2 на складання технічної документації із землеустрою на земельну ділянку за адресою - м. Житомир, вул. Ватутіна, 61-А.

У пункті 1.3 документу "Керівництво з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України" (затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997року № 483, зазначено, що облік земель в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться з метою своєчасного забезпечення відповідних посадових осіб, органів квартирно - експлуатаційної служби, а також відповідних рад, в адміністративних межах яких знаходиться землекористувач, даними про наявність, рух і якісний стан земель, контролю за збереженістю, законністю, доцільністю і ефективністю використання земель, підготовки вихідних даних для складання облікових документів, встановлених табелем термінових донесень будівельно-квартирних органів Міністерства оборони України.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом командувача сухопутних військ Збройних Сил України від 13 березня 2008 року № 119 (а.с. 50-51) вирішено розформувати військову частину А 1061. Зокрема даним наказом, зобов'язано командира військової частини А 1061 організувати до 20 жовтня 2009 року передачу казармено - житлового фонду, комунальних споруд та інженерних мереж, земельних ділянок на баланс військового містечка № 114 до Позивача 2 (що узгоджується з директивами Міністра оборони України від 20 січня 2005 року № Д-332/1/03, від 20 квітня 2005 року № Д-322/1/010, від 30 червня 2005 року № Д-322/1/014 в яких зазначено, що з метою якісного утримання та обслуговування казармено - житлового фонду, забезпечення установ та організацій Міністерства оборони України комунальними послугами і енергоносіями в Збройних Силах України з 1 січня 2006 року проведено організаційні заходи щодо створення територіальних квартирно - експлуатаційних управлінь та переходу на територіальний принцип квартирно - експлуатаційного забезпечення; а. с. 93).

Наказом начальника Житомирського гарнізону від 30 листопада 2011 року № 35 було створено комісію на передачу казармено - житлового фонду розформованої військової частини А 1061 під охорону військової частини А 0281 (а. с. 52-53).

На виконання вказаного наказу підписано акт приймання (передачі) будівель, споруд та території військового містечка № 114 з додатками, в тому числі й земельну ділянку площею 20,72 Га, на якій розташована військова частина А-1061 на території військового містечка № 114 (а. с. 85 - 91, 94 - 99).

Колегія суду звертає увагу, що в матеріалах справи є витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна (а. с. 25, 26) з якого вбачається, що військове майно, а саме: будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці по вул. Ватутіна, 61-А, що в м. Житомирі та знаходяться на балансі Позивача 2.

Водночас, колегія суду зазначає, що з повідомлення Відповідача направленого Позивачу 2 від 23 січня 2015 року № 22/11 (а.с. 49) вбачається, що Відповідач розглянувши звернення Позивача 2 щодо уточнення адреси військового містечка № 114, колишньої військової частини А 1061, повідомив, що нормативно-правові документи (рішення міської ради, виконавчого комітету міської ради) стосовно надання адреси вул. Ватутіна, 61-а даному військовому містечку в управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища міської ради відсутні. Разом з тим, Відповідач зазначив, що на картографічних матеріалах, виготовлених ДП «Поліськгеодезкартографія» у 2001 році для проведення перепису населення, територія військової частини А 1061 значиться за адресою: вул. Ватутіна, 61-а.

Крім того, колегія суду звертає увагу, що в матеріалах справи є відповідь головного управління Держземагенства у Житомирській області від 2 березня 2015 року № 22-603-0.2-1606/2-15 (а.с. 82), з котрої вбачається, що відповідно до земельно-кадастрових даних (фоми 6-зем) за військовою частиною А-1061 обліковується в державній власності земельна ділянка площею 21, 1255 Га за адресою: м. Житомир, вул. Ватутіна, 61. Водночас, відомості щодо реєстрації права власності чи користування за вищезазначеною земельною ділянкою в управління Держземагенства у Житомирському районі Житомирської області відсутні.

З врахуванням зазначеного в правовому полі норм чинного законодавства України, котрі визначають статус земель України та форми їх власності, колегія суддів прийшла до висновку, що вказана вище земельна ділянка відноситься до земель оборони України, а майно, яке на ній розташоване є саме державною власністю. При цьому Позивач 2 є користувачем спірної земельної ділянки, що підтверджується доказами, доданими до справи.

Враховуючи той факт, що землі оборони, які безпосередньо використовуються для розміщення військового містечка № 114, належать Позивачу 1 в особі Позивача 2, фонди якого розміщені на території зазначеного військового містечка, колегія суду зауважує, що з метою виконання своїх завдань, як землекористувача, Позивач 2 наділений правом на звернення до Відповідача щодо надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою за адресою: м. Житомир, вул. Ватутіна, 61-А.

Наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483 було затверджено "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" (надалі - Положення).

У відповідності до вказаного Положення встановлено, що клопотання щодо надання у користування Збройним Силам України земельних ділянок подаються до місцевої ради, яка має право надавати земельні ділянки.

Відведення земельних ділянок проводиться на підставі рішень рад, які в межах своєї компетенції надають в користування землі. В рішенні про надання земель вказуються умови користування землею.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами їх відведення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено вище в даній судовій постанові 2 квітня 2014 року Позивач 2 звернувся до секретаря Відповідача з заявою про видачу рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (технічної документації із землеустрою) площею 26,9062 га для потреб МО України, що в м. Житомирі по вул. Ватутіна, 61 (а. с. 42). До заяви було додано перелік документів, необхідних державному адміністратору для проведення реєстрації у реєстрі документів дозвільного характеру (а. с. 43, 44).

Як уже було встановлено в даній постанові, Відповідач своїм Рішенням від 26 вересня 2014 за № 770 повторно відмовив в наданні дозволу на складання технічної документації із землеустрою (за адресою: м. Житомир, вул. Ватутіна, 61-А) без обґрунтування причин відмови, але з посиланням на необхідність звернення до Позивача 1 щодо вирішення питання передачі даної земельної ділянки у власність громади м. Житомира під індивідуальну житлову забудову для громадян, які приймали участь по врегулюванню кризової ситуації в Україні (не лише повністю проігнорувавши вже існуюче і не оскаржене ним судове рішення по справі № 906/1302/13, але й усвідомлюючи про неможливість передачі земель оборони (в силу законодавства) в комунальну власність, замість видачі учасникам АТО земельних ділянок, що належать громаді міста, розпочав "процедуру", котра апріорі призведе до неотримання землі учасниками АТО) .

Окрім того, Відповідач не надав суду (матеріали справи не містять) жодних доказів на підтвердження права комунальної власності Відповідача саме на спірну земельну ділянку.

Натомість, як вбачається з рішень Відповідача № 605 від 4 жовтня 1979 року та № 603 від 10 листопада 1994 року, Міністерству оборони СРСР, а пізніше Міністерству оборони України було надано в користування земельні ділянки в м. Житомирі, в тому числі і спірна земельна ділянка.

Окрім того, колегія суду звертає увагу на той факт, що питання належності земельної ділянки, що розташована в м. Житомирі по вул. Ватутіна, 61-А, до земель оборони встановлено при розгляді справи № 6/137-НМ (постанова Вищого господарського суду України від 19 травня 2010 року).

Відповідно до пункту 2 роз'яснень Вищого господарського суду України за № 02-5/35 від 26 січня 2000 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів": підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт; обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі; якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, що відповідає приписам частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", згідно з якою акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно зі саттею 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 1 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Враховуючи усе описане вище, в контексті того, що дана земельна ділянка відносить до земель оборони та перебуває у державній формі власності (а у відповідності до Положення, клопотання щодо надання у користування Збройним Силам України земельних ділянок подаються саме до Відповідача, який повинен розглянути таке клопотання і надати згоду на її використання або мотивовану відмову в разі наявності об'єктивних підстав), та з огляду на необґрунтовану відмову щодо виготовлення технічної документації, колегія суддів прийшла до висновку, що оспорюваний пункт 1 Рішення Відповідача від 26 вересня 2014 року № 770 суперечить вимогам чинного законодавства України (статтям 120, 123 Земельного кодексу України), чим порушує інтереси Позивача 1 та Позивача 2, що є підставою для задоволення позову Прокурора та прийняття рішення щодо визнання пункту 1 Рішення Відповідача недійсним.

Крім того, колегія суду розглянувши позовну вимогу Прокурора щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії (розглянути на сесії Відповідача питання щодо надання згоди на розроблення технічної документації) та з огляду на визнання недійсним пункту 1 Рішення Відповідача (котрим було відмовлено Позивачу 2 в наданні згоди щодо розроблення проекту землеустрою) , зазначає таке.

Відповідно до пункту 34 статті 26 та пункту 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що: виключною компетенцією пленарних засідань сільської, селищної, міської ради є питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Водночас, пунктом 2.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що за наслідками розгляду справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо оскарження (визнання незаконними) прийнятих ними актів з питань, пов'язаних з наданням земельних ділянок у власність чи в користування суб'єктам господарської діяльності (про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи в користування, у продажу земельної ділянки, у наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо) господарський суд залежно від характеру спору може зобов'язати названі органи виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства, зокрема розглянути в установленому для даного органу порядку питання, яке стосується предмета спору.

Відтак, враховуючи вищеописане, колегія суду прийшла до висновку, що вимога Прокурора про зобов'язання Відповідача розглянути у встановленому порядку питання надання дозволу Відповідачу 2 на складання технічної документації із землеустрою на земельну ділянку за адресою м. Житомир, вул. Ватутіна, 61-А, є обґрунтованою та підставною, а тому підлягає задоволенню.

При цьому колегія суду бере до уваги і той факт, що Прокурором в особі Позивача 1 та Позивача 2 були подані всі належні та допустимі докази щодо підтвердження належності даної земельної ділянки до земель оборони та державної форми власності та відсутність відповідних доказів щодо належності даної земельної ділянки до земель комунальної форми власності, а відтак здійснення усіх правомочностей власника саме Відповідачем.

Відповідно, Рівненський апеляційний суд відхиляє заперечення Відповідача, висвітлені у апеляційній скарзі, оскільки вони не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами, а також спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Житомирської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1 . Апеляційну скаргу Житомирської міської ради - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 04 березня 2015 року в справі № 906/47/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 906/47/15 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Бучинська Г.Б.