Рішення № 44541233, 28.05.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22ц/790/4055/15р.

Справа № 644/6646/14р. Головуючий 1 інст. Зяброва О.Г.

Категорія: житлові Доповідач - Колтунова А.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Гальянової І.Г., Міненкової Н.О.,

при секретарі: Щербань Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 19 березня 2015 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення і зняття з реєстраційного обліку та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_8 про визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИЛА:

08 липня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення і зняття з реєстраційного обліку.

Позивач посилалася на ті обставини, що 19 лютого 2010 року вона придбала у відповідачів квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу.

Того ж дня, 19 лютого 2009 року, було проведено реєстрацію цього договору в Державному реєстрі правочинів за № 3832001.

Продаж квартири було здійснено відповідачами за 150 000,00 грн., що на момент продажу становило еквівалент близько 20 000, 00 доларів США, які відповідачі отримали від неї ще до підписання договору, кожний згідно своєї частини власності.

Проте, відповідачі умови договору не виконали, продану квартиру не звільнили та не передали позивачці, продовжують безпідставно нею користуватися.

22 травня 2014 року вона звернулася до відповідачів з письмовою вимогою про добровільне звільнення квартири і виселення.

Але до цього часу відповідачі ухиляються від виконання умов договору.

Таким чином, вони порушують інтереси позивача як власника квартири на володіння, користування та розпорядження зазначеним майном, спричиняють їй прямі та опосередковані збитки, призводять до втрати вигоди та завдають моральної шкоди.

У зв'язку з чим, позивач просила суд про задоволення її позовних вимог.

Відповідачі проти позову заперечували.

30 жовтня 2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 звернулися до суду з зустрічним позовом про визнання договору купівлі - продажу недійсним, визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом.

Позивачі за зустрічним позовом зазначали, що 15 грудня 2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 було укладено договір позики на суму 14 700,00 доларів США.

Для забезпечення виконання грошового зобов'язання за вказаним договором позики в той же день між ОСОБА_9 та ними було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки була належна їм на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1.

На виконання умов договору позики ОСОБА_4 повернув ОСОБА_9 грошові кошти в загальному розмірі 2 400 доларів США.

В подальшому ОСОБА_9 відмовився писати розписки про отримання грошових коштів в рахунок виконання зобов'язання та став наполягати на переоформленні спірної квартири на третю особу - його матір ОСОБА_1 шляхом укладення договору купівлі - продажу.

Між ними була досягнута домовленість, що після повернення всієї суми боргу квартира буде повернута власникам, тобто договір купівлі - продажу квартири повинен був виступати гарантією повернення грошових коштів за договором позики.

19 лютого 2010 року договір купівлі - продажу був укладений між ОСОБА_1 матір'ю позикодавця та власниками даної квартири.

Таким чином, спірний договір був укладений без наміру створення правових наслідків, які зумовлюються даним правочином, та на його виконання сторонами не було здійснено жодних дій. Вони продовжували проживати та бути зареєстрованими у цій квартирі, сплачувати усі витрати, пов'язані з її утриманням.

Про відсутність намірів створення правових наслідків, передбачених цим правочином, свідчить і сам текст договору, з пункту 14 якого вбачається, що продавці (власники) взяли на себе зобов'язання сплачувати комунальні послуги та інші платежі, які будуть мати місце на момент звільнення квартири та зняття з реєстраційного обліку (тобто колись в майбутньому).

Оскільки договір купівлі - продажу виступав лише гарантією повернення грошових коштів, то в договорі і не було передбачено ні умов, ні термінів звільнення квартири та зняття з реєстраційного обліку.

У зв'язку з чим, позивачі за зустрічним позовом просили поновити їм строк звернення до суду, визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 19 лютого 2010 року.

Визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 право власності по ? частині спірної квартири.

На ? частину даної квартири, яка належала ОСОБА_6, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати право власності по 1/12 частині за його спадкоємцями: дружиною - ОСОБА_7, донькою - ОСОБА_3, які разом з відповідачем ОСОБА_8 є спадкоємцями 1 -ї черги за законом та спадщину прийняли у встановленому законом порядку.

Також в уточнених позовних вимогах вони просили суд про анулювання права власності ОСОБА_1 на дану квартиру.

Представник ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечував, мотивуючи, тим що договір купівлі - продажу спірної квартири відповідає вимогам закону.

Він звернувся до суду з заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності, посилаючись на те, що строк позовної давності у позивачів за зустрічним позовом на оскарження договору купівлі - продажу сплив 19 лютого 2013 року, а позов до суду вони подали 30 жовтня 2014 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 19 березня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення і зняття з реєстраційного обліку - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_8 про визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом - задоволено.

Поновлено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 строк на звернення до суду з позовом.

Визнано недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, посвідчений 19.02.2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 278.

Анульовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, здійснену Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області 02.04.2014 року за номером запису про право власності 5373261 (рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень індексний номер: 12471182 від 16.04.2014 року) на підставі договору купівлі - продажу від 19.02.2010 року за реєстровим № 278.

Визнано за кожним: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_7 право власності по 1/12 частині квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_8 в частковому відношенні на користь ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 витрати по сплаті судового збору по 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. з кожної.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 визнати такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні цією квартирою шляхом виселення з неї відповідачів та зняття їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

В іншій частині первісних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратив право користування жилим приміщенням, усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення і зняття з реєстраційного обліку закрити у зв'язку зі смертю ОСОБА_6

В задоволенні зустрічних позовних вимог відповідачів відмовити у повному обсязі.

Апелянт посилався на ті обставини, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам по справі.

Висновки суду про відсутність у сторін по правочину волевиявлення на продаж квартири та настання обумовлених договором купівлі - продажу наслідків не ґрунтуються на достовірних та допустимих доказах.

Крім того, в матеріалах справи немає доказів на підтвердження висновків суду про поважність причин пропуску позивачами трирічного строку позовної давності на оспорювання правочину.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_11 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, вказуючи, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримував.

ОСОБА_3 та її представники- ОСОБА_14. та ОСОБА_12 проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 77-86, 106 том 2).

Заслухавши пояснення ОСОБА_3, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що сторони оспорюваного правочину не мали наміру створення обумовлених цим договором правових наслідків, їх волевиявлення не відповідало змісту даного правочину.

При вчиненні цього правочину сторони, шляхом укладення цієї угоди, досягли згоди на забезпечення та гарантію повернення грошових коштів за договором позики, укладених 15 грудня 2008 року між сином ОСОБА_1 - ОСОБА_9 та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей правочин є фіктивним, у зв'язку з чим є правові підстави для визнання договору купівлі -продажу недійсним.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду, виходячи з наступного.

Судом встановлено, підтверджується письмовими доказами та не оспорюється сторонами, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 (а.с. 85, 87 том 1, 17-18 том 2). Це трикімнатна ізольована квартира загальною площею 51, 1 кв.метрів, житловою площею 34,00 кв. метрів, яка розташована на 3 поверсі (а.с. 86 том 1).

15 грудня 2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальникам, а позичальники прийняли солідарно валютні цінності в натурі на суму 14 700,00 доларів США, які вони зобов'язалися повернути не пізніше 15 грудня 2009 року (а.с. 81 том 1).

В забезпечення умов договору позики між сторонами був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 передали в іпотеку спірну квартиру (а.с. 82-83 том 1).

Зібрані по справі докази свідчать про те, що у встановлений договором позики строк умови договору виконані не були. ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3 повернули ОСОБА_1 кошти в загальному розмірі 2400,00 доларів США (а.с. 77 том 1).

Відповідно до умов договору іпотеки ОСОБА_9 мав право ініціювати питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, але даним правом він не скористався.

19 лютого 2010 року між ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі - продажу даної квартири (а.с. 7-8 том 1).

Продаж квартири проведено за суму 150 000,00 грн.

Відповідно до п.4 цього договору продавці попередили покупця про права третіх осіб на квартиру, що продається, а саме про право іпотекодержателя згідно договору іпотеки від 15 грудня 2008 року (а.с. 7 том 1).

Крім того, 19 лютого 2009 року була дана згода іпотекодержателя ОСОБА_9 на продаж цієї квартири за умови залишення заборони відчуження на неї (а.с 162 том 1).

Відповідно до ст. 655 ЦПК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На період укладення договору купівлі - продажу в спірній квартирі були зареєстровані і проживали ОСОБА_3 та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 88, 89 том 1).

Дані особи вказану квартиру після укладення договору купівлі - продажу не звільнили, продовжували бути в ній зареєстрованими та мешкати, сплачувати комунальні послуги та інші платежі за користування нею (а.с. 176-191 том 1).

Таким чином, спірна квартира не була передана покупцю, договором купівлі - продажу не були передбачені строки передачі та звільнення вказаної квартири.

Відповідно до ч.1 ст. 657 ЦК України (в редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного договору купівлі - продажу) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 4 ст. 334 ЦК України передбачено, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Судом встановлено, що державна реєстрація права власності на цю квартиру ОСОБА_1 була проведена 02 серпня 2014 року (а.с. 145-146 том 1), тобто на протязі чотирьох років ОСОБА_1 право власності на цю квартиру не набувала.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору купівлі - продажу ОСОБА_1 спірну квартиру не оглядала, не цікавилася місцем її розташування та технічним станом, що також свідчить про те, що волевиявлення позивача не було спрямоване на придбання цієї квартири.

Боргові зобов'язання відповідачами перед ОСОБА_9 до цього часу не виконані, це вбачається з набравших законної сили судових рішень Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 14 серпня 2014 року та судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 21 жовтня 2014 року, якими було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про розірвання договору позики.

Підставою подання цього позову було невиконання ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язань за цим договором по погашенню суми боргу (а.с. 158-159 том 1).

Таким чином, на період укладення оспорюваного правочину мали місце невиконані боргові зобов'язання між ОСОБА_9 (сином позивача ОСОБА_1) та ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які залишилися і на сьогоднішній день.

Дані обставини, в сукупності з тими фактами, що договором купівлі - продажу передбачалося отримання продавцями за продаж квартири 150 000,00 грн., наявністю заяви іпотекодержателя на продаж квартири, відсутністю згоди покупця на прийняття обов'язків по погашенню боргу, об'єктивно підтверджують той факт, що договір купівлі - продажу носив фіктивний характер.

У зв'язку з чим , колегія суддів вважає правильним висновки суду першої інстанції відносно того, що дії сторін за договором купівлі - продажу не були спрямовані на припинення права власності на квартиру у відповідачів за первісним позовом та набуття права власності на квартиру позивачем.

Цей договір виступав лише гарантією повернення грошових коштів за договором позики від 15 грудня 2008 року.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

За змістом роз'яснень, які містяться в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин якщо сторонами не вчинено будь - яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь - яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

За таких обставин, колегія суддів, виходячи з дій сторін по оспорюваному договору купівлі - продажу, як на час його укладення, так і в наступному, вважає, що при його укладенні сторони не мали наміру створення тих правових наслідків, які вказаним договором обумовлювалися, у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано визнав його недійсним.

Посилання представника апелянта на ті обставини, що доводи відповідачів відносно того, що даний правочин був гарантією виконання їх боргових зобов'язань свідчать не про його фіктивність, а можуть бути підставою для визнання його удаваним, що підтверджується і правовою позицією Верховного Суду України, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-116 цс14, за змістом ст. 234 ЦК України фіктивний правочин - це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним.

Разом з тим, судом встановлено, що правовідносини по борговим зобов'язанням склалися не між сторонами за договором купівлі - продажу, а між продавцями та ОСОБА_9 - сином покупця, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування цієї правової позиції Верховного Суду України.

Крім того, як вище зазначено, між позичальниками та позикодавцем був укладений договір іпотеки, який забезпечував виконання боргових зобов'язань і який, на теперішній час, недійсним не визнаний.

Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами по оспорюваному правочину при його укладенні, свідчать не про його удаваність, а про фіктивність.

Не погоджується колегія суддів і з доводами апеляційної скарги стосовно необґрунтованості незастосування судом першої інстанції строків позовної давності по зустрічним позовним вимогам.

В матеріалах справи містяться довідки медичних закладів, з яких вбачається, що померлий ОСОБА_6, з 2008 року спостерігався в Харківській міській поліклініці № 18, страждав рядом тяжких захворювань, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. З наданих довідок з місця мешкання ОСОБА_6 вбачається, що він мешкав з ОСОБА_11, яка здійснювала за ним догляд. У зв'язку з чим дані обставини обґрунтовано були визнані судом першої інстанції правовими підставами для поновлення строку позовної давності.

Крім того, право ОСОБА_6 та ОСОБА_11 на володіння та користування цією квартирою не оспорювалося до липня 2014 року.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що дані обставини не можуть бути визнані правовими підставами для скасування рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції дійшов до висновку про недійсність договору купівлі - продажу та колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду, то рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення і зняття з реєстраційного обліку є законним і обґрунтованим.

Більш того, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в спірній квартирі не зареєстровані та не проживають (а.с. 35-36 том 2).

Що стосується рішення суду в частині відмови у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, то колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, із закриттям провадження у справі, на підставі ч.1 ст. 310 ЦПК України.

Відповідно до п.6 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Таким чином, оскільки на час звернення до суду та ухвалення рішення ОСОБА_6 помер, спірні правовідносини не допускають правонаступництва, то провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Також, колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині поновлення речових прав ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у зв'язку з визнанням недійсним договору купівлі - продажу шляхом визнання за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 права власності по ? частині квартири АДРЕСА_1.

Проте, судом встановлено, що спірна квартира належала цим особам та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, частки власників визначені не були.

У зв'язку з чим, у суду першої інстанції при поверненні квартири були відсутні підстави змінював її правовий статус з спільної сумісної власності на спільну часткову власність.

Колегія суддів рішення суду першої інстанції в цій частині скасовує, ухвалює нове рішення яким визнає, що спірна квартира повертається відповідачам за зустрічним позовом та належить їм на праві спільної сумісної власності.

З порушенням норм матеріального права ухвалене рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та визнання права власності за ОСОБА_3, ОСОБА_7 по 1/12 частині квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

За змістом ч.1 ст. 1297 ЦК України слідує, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в ч.3 п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняли шляхом звернення з заявою до нотаріальної контори.

На підставі їх заяв була заведена спадкова справа ( а. с. 94 - 97).

Свідоцтво про право власності на частину квартири в порядку спадкування за законом спадкоємцями на частину спірної квартири, яка належала померлому ОСОБА_6, не видавалось, оскільки на день смерті йому не належала.

Разом з тим, при визнанні недійсним договору купівлі-продажу та відновленні прав померлого на цю квартиру, спадкоємці не позбавлені можливості оформлення права власності на спадщину в порядку спадкування у встановленому законом порядку через нотаріальну контору.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання права власності по 1/12 частині квартири в порядку спадкування колегія суддів відмовляє.

У зв'язку із змінами рішення суду першої інстанції судові витрати підлягають перерозподілу у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 216, ч.1 ст. 1297 ЦК України, ст. ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п.4 ч. 1 ст. 308, ст. 309, ст. 313, ч.2 ст. 314, ст. 316, ст. 317, ст. 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 19 березня 2015 року змінити, скасувавши його в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення та зняття з реєстраційного обліку, у частині задоволення зустрічного позову про визнання за ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права власності по ? частині квартири АДРЕСА_1 та про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_7 права власності в порядку спадкування по 1/12 частині цієї квартири, а також стягнення судових витрат з ОСОБА_1 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок) на користь кожного.

Ухвалити по зазначеним позовним вимогам нове рішення.

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення і зняття з реєстраційного обліку у зв'язку зі смертю відповідача - закрити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_8 про визнання права власності на 1/12 частину квартири у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.

Повернути квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яка належить на підставі свідоцтва про право власності від 30 липня 1999 року, реєстраційний № 7-99-175034, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та померлому ОСОБА_6.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору по 81, 20 грн. (вісімдесят одна гривня двадцять копійок) на користь кожного.

В іншій частині рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 19 березня 2015 року залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді: