Ухвала суду № 44533994, 19.05.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/7/15 Справа № 702/1044/13-к Категорія ч.3 ст. 368 КК УкраїниГоловуючий по 1 інстанції Ротаєнко Д. С. Доповідач в апеляційній інстанції Ятченко М. О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області в складі:

Головуючого - судді суддів секретаря Ятченка М. О. Гончарука І. М., Соломки І. А. Бєлан О. В.прокурораОчеретяного М.С.

потерпілої ОСОБА_7

адвоката Барської Т.М.

обвинуваченого ОСОБА_9

розглянувши кримінальне провадження за спільною апеляційною скаргою адвоката Барської Т.М. та обвинуваченого ОСОБА_9 та прокурора Христинівського району Менчинського С.В. на вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 березня 2014 року, яким

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженець с.Шубині Стави Лисянського району Черкаської

області, українець, громадянин України, освіта вища, працюючий

дільничним інспектором міліції сектору ДІМ Христинівського РВ

УМВС України в Черкаській області, капітан міліції, житель

АДРЕСА_1, раніше не судимий, -

засуджений за ч.3 ст.368 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських обов'язків у органах державної влади, правоохоронних та органах місцевого самоврядування строком на 3 (три) роки.

Відповідно до вимог ст.54 КК України позбавлено ОСОБА_9 спеціального звання «капітан міліції».

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_9 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі звільнено, якщо він протягом іспитового строку 3 (три) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки:

- не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

- повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Цивільний позов не заявлявся.

Судові витрати по кримінальному провадженню відсутні

Вирішено питання про речові докази.

Цим же вироком ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.190 та ч.3 ст.364 КК України, обвинувачення за якими підтримувала потерпіла ОСОБА_7 /ч.3 ст.338 КПК України/ визнаний невинуватим та виправданий.

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_9 визнано винним та засуджено за те, що він, працюючи на посаді дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Христинівського РВ УМВС України в Черкаській області, згідно наказу №377 о/с від 29 грудня 2009 року, начальника УМВС України в Черкаській області, являючись службовою особою, яка виконує функції представника влади, діючи умисно та цілеспрямовано, з корисливою метою, всупереч інтересам служби, 29.11.2012 року в 14 год. 00 хв., знаходячись в приміщенні житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, повідомив ОСОБА_7 про свої можливості, як представника правоохоронного органу, що він може, завдяки своєму службовому становищу, авторитету і повноваженням, вплинути на результати розгляду заяви, вимагав у ОСОБА_7, одержання ним хабара в сумі 4000 грн. для вирішення ним питання про не направлення матеріалів дізнання - органу досудового слідства щодо притягнення до кримінальної відповідальності двох синів останньої, а саме: ОСОБА_10 ОСОБА_11 та двох інших осіб ОСОБА_12, ОСОБА_13, за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, перевірку в порядку ст. 97 КПК України (в редакції 1960 року) за вказаним фактом він проводив станом на 17.11.2012 року та прийняв рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі ч.2 ст.11 КК України ст.ст.97, 99 КПК України, хоча про вже прийняте рішення ОСОБА_7 не повідомив, цим самим вимагав у ОСОБА_7 передачі йому грошових коштів як хабара в сумі 4000 грн., в результаті чого остання, погодившись на вимогу ОСОБА_9, передала йому відразу як хабар 2000 грн. Для одержання ОСОБА_9 решти хабара 2000 грн., ОСОБА_7 передала власну банківську картку «ПриватБанку» НОМЕР_3 в присутності ОСОБА_9, своєму сину ОСОБА_11, щоб він спільно з ОСОБА_9 поїхав в м. Христинівка до банкомату «ПриватБанку», зняв з картки 2000 грн. та передав останньому, як хабар.

29.11.2012 року ОСОБА_11, прибувши в м. Христинівка з с.Ягубець Христинівського району з метою зняття коштів в сумі 2000 грн. з банківської картки ОСОБА_7 для подальшої передачі їх як хабара ОСОБА_9 за вказівкою ОСОБА_9 о 15 год. 24 хв. здійснив спробу зняття коштів з банкомата «ПриватБанку», розміщеного в приміщенні Христинівської ЦРЛ, розташованої в м. Христинівка по вул. Богдана Хмельницького, 2, при цьому ОСОБА_11 вставив в банкомат банківську картку НОМЕР_3, видану на ім'я ОСОБА_7, та ввів код 9280, однак не довів намір до кінця, що не залежало від його волі, оскільки затребувані кошти банкомат не видав.

ОСОБА_9 29.11.2012 року, з метою доведення свого злочинного наміру до кінця, а саме: одержання хабара та уникнення його особистого викриття шляхом відео фіксування з банкомата, зловживаючи довірою, звернувся до ОСОБА_14, щоб останній особисто здійснив спробу зняття коштів в сумі 2000 грн. з банківської картки «ПриватБанку» виданої на ім'я ОСОБА_7

ОСОБА_14, виконуючи прохання ОСОБА_9, не будучи обізнаним із злочинними намірами ОСОБА_9, направленими на одержання хабара, погодився на прохання останнього та о 15 год. 31 хв. здійснив спробу зняття з картки «ПриватБанку», складеної на ім'я ОСОБА_7, через банкомат «ПриватБанку», розміщеного в приміщенні Христинівської ЦРЛ по вул. Богдана Хмельницького, 2, при цьому ОСОБА_14 вставив в банкомат банківську картку НОМЕР_3, видану на ім'я ОСОБА_7, та ввів код 9280, однак не довів намір до кінця, що не залежало від його волі, оскільки затребувані кошти банкомат не видав.

Крім цього, ОСОБА_9, 29.11.2012 року з метою доведення свого злочинного наміру до кінця, а саме: одержання хабара від ОСОБА_7 та уникнення його особистого викриття шляхом відео фіксування з банкомата, після невдалої спроби ОСОБА_14 зняти кошти з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7, зловживаючи довірою, звернувся до ОСОБА_15, щоб останній особисто здійснив спробу зняття коштів в сумі 2000 грн. з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7.

ОСОБА_15, виконуючи прохання ОСОБА_9, не будучи обізнаним із злочинними наміром ОСОБА_9, направленим на одержання хабара, погодився на прохання останнього та о 15 год. 48 хв. здійснив спробу зняття коштів з картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7, через банкомат «ПриватБанку», розміщеного в приміщенні Христинівської ЦРЛ по вул. Богдана Хмельницького, 2, при цьому ОСОБА_15 вставив в банкомат банківську картку НОМЕР_3, видану на ім'я ОСОБА_7, та ввів код 9280, однак не довів намір до кінця, що не залежало від його волі, оскільки затребувані кошти банкомат не видав.

ОСОБА_9, продовжуючи свої злочинні дії, направлені на одержання хабара, після невдалих спроб 29.11.2012 року зняття коштів з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7, з банкомату, розташованого в приміщенні Христинівської ЦРЛ по вул. Богдана Хмельницького, 2, ОСОБА_11, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, 29.11.2012 року ОСОБА_9 о 17 год. дав вказівку ОСОБА_11, щоб останній за допомогою працівників Христинівського відділення ПАТ КБ «ПриватБанку», розташованого в м. Христинівка по вул. Гагаріна, 9, здійснив спробу зняття коштів з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7. При цьому, ОСОБА_9, з метою уникнення самовикриття по незаконному заволодінню коштами ОСОБА_7, особисто та з ОСОБА_11 у Христинівське відділення «ПриватБанку» не заходив, а залишився чекати ОСОБА_11 біля площі Леніна м.Христинівка. ОСОБА_11 коштів в Христинівському відділенні «ПриватБанку» не отримав з незалежних від нього причин, оскільки в телефонній розмові з ОСОБА_7 остання повідомила ОСОБА_11, що самостійно звернеться до відділення «ПриватБанку» для отримання грошових коштів у розмірі 2000 грн..

Внаслідок вищевказаних незаконних дій ОСОБА_9 було заподіяно шкоду державним інтересам, що виразилось у підриві авторитету та престижу державного органу працівником правоохоронного органу - Христинівського РВ УМВС України в Черкаській області, уповноваженого на неупереджене виконання функцій держави, запобіганню та протидії злочинності, встановленню і затриманню осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, який, нехтуючи вимогами нормативно правових актів, якими регламентовано діяльність правоохоронних органів, сам вдався до вчинення умисного кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України - одержання службовою особою хабара за невиконання в інтересах третьої особи будь-яких дій з використанням службового становища, поєднаного з вимаганням хабара.

Потерпіла ОСОБА_7 після зміни прокурором обвинувачення, на підставі її права, передбаченого ч.3 ст.338 КПК України також обвинувачувала ОСОБА_9 в тому, що він, працюючи на посаді дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Христинівського РВ УМВС України в Черкаській області, згідно наказу № 377 о/с від 29 грудня 2009 року, начальника УМВС України в Черкаській області 29.11.2012 року близько о 14 год., знаходячись в приміщенні житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_2, діючи умисно та цілеспрямовано, з корисливих мотивів, використовуючи своє службове становище, з метою шахрайського заволодіння грошовими коштами ОСОБА_7, зловживаючи довірою останньої, так як являвся працівником міліції, у чому була переконана ОСОБА_7, для вирішення питання про не притягнення до кримінальної відповідальності двох синів останньої, а саме: ОСОБА_10, ОСОБА_11 та двох інших осіб ОСОБА_12, ОСОБА_13 за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, перевірку в порядку ст.97 КПК України за вказаним фактом він провів станом на 17.11.2012 року та прийняв рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі ч.2 ст.11 КК України, ст.ст.97, 99 КПК України (в редакції 1960 року), хоча про вже прийняте рішення, ОСОБА_7 не повідомив, цим самим шахрайським шляхом спонукав ОСОБА_7 до передачі йому грошових коштів в сумі 4000 тис грн., в результаті чого остання погодившись на вимогу ОСОБА_9, передала йому відразу 2000 грн.. Для отримання ОСОБА_9 решти 2000 грн., ОСОБА_7 передала власну банківську картку «ПриватБанка» НОМЕР_4 в присутності ОСОБА_9, своєму сину ОСОБА_11, щоб він спільно з ОСОБА_9 поїхав в м.Христинівка до банкомату «ПриватБанка» та зняв з картки 2000 тис. грн., та передав останньому, як винагороду за не притягнення, вищевказаних осіб, до кримінальної відповідальності. 29.11.2012 року ОСОБА_11 прибувши в АДРЕСА_3, з метою зняття коштів в сумі 2000 грн., з банківської картки ОСОБА_7, для подальшої передачі їх ОСОБА_9, за не притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, за вказівкою ОСОБА_9 о 15 год. 24 хв. здійснив спробу зняття коштів з банкомата «ПриватБанка», розміщеного в приміщенні Христинівської ЦРЛ за адресою м. Христинівка, вул.Богдана Хмельницького, 2, при цьому ОСОБА_11 вставив в банкомат банківську картку НОМЕР_4, видану на ім'я ОСОБА_7 та ввів код 9280, однак не довів намір до кінця, що не залежало від його волі, оскільки затребувані кошти банкомат не видав. ОСОБА_9 29.11.2012 року з метою доведення свого злочинного наміру до кінця, а саме отримання шахрайським шляхом коштів належних ОСОБА_7 та уникнення його особистого викриття шляхом відео фіксування з банкомата, звернувся до ОСОБА_14, щоб останній особисто здійснив спробу зняття коштів в сумі 2000 грн. з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7 ОСОБА_14, виконуючи прохання ОСОБА_9, не будучи обізнаним із злочинними намірами ОСОБА_16, погодивсь на прохання останнього та о 15 год. 31 хв., здійснив спробу зняття коштів з картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7 НОМЕР_4 через банкомат «ПриватБанку», розміщеного в приміщенні Христинівської ЦРЛ по вул. Богдана Хмельницького, 2, при ньому ОСОБА_14 вставив в банкомат банківську картку НОМЕР_4, видану на ім'я ОСОБА_7 та ввів код 9280, однак не довів намір до кінця, що не залежало від його волі, оскільки затребувані кошти банкомат не видав. Крім цього, ОСОБА_9 29.11.2012 року з метою доведення свого злочинного наміру до кінця, а саме отримання шахрайським шляхом коштів та уникнення його особистого викриття шляхом відео фіксування з банкомата, після невдалої спроби ОСОБА_14 зняти кошти з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7, звернувся до ОСОБА_15, щоб останній особисто здійснив спробу зняття коштів в сумі 2000 грн. з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7 ОСОБА_15, виконуючи прохання ОСОБА_9, не будучи обізнаним із злочинним наміром ОСОБА_9, погодивсь на прохання останнього, та о 15 год. 48 хв. здійснив спробу зняття з картки «ПриватБанку» коштів, виданої на ім'я ОСОБА_7 НОМЕР_4, через банкомат «ПриватБанку», розміщеного в приміщенні Христинівської ЦРЛ по вул. Богдана Хмельницького, 2, при цьому ОСОБА_15 вставив в банкомат банківську картку НОМЕР_4, видану на ім'я ОСОБА_7 та ввів код 9280, однак не довів намір до кінця, що не залежало від його волі, оскільки затребувані кошти банкомат не видав. Продовжуючи свої злочинні дії, направлені на шахрайське заволодіння з використанням службового становища коштами ОСОБА_7, після невдалих спроб 29.11.2012 року зняття коштів з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7 з банкомату, розташованого в приміщенні Христинівської ЦРЛ по вул. Богдана Хмельницького, 2 ОСОБА_11, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, 29.11.2012 року ОСОБА_9 о 17 год. дав вказівку ОСОБА_11, щоб він за допомогою працівників Христинівського відділення ПАТ КБ «ПриватБанку», розташованого в м.Христинівка по вул. Гагаріна, 9, здійснив спробу зняття коштів з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7. При цьому, ОСОБА_9, з метою уникнення самовикриття по незаконному заволодінню коштами ОСОБА_7, особисто та з ОСОБА_11 у Христинівське відділення «ПриватБанку» не заходив, а залишивсь чекати ОСОБА_11 біля площі Леніна м.Христинівка. ОСОБА_11 коштів в Христинівському відділенні «ПриватБанку» не отримав з незалежних від нього причин, оскільки в телефонній розмові з ОСОБА_7, остання повідомила ОСОБА_11, що самостійно звернеться до відділення «ПриватБанку» для отримання грошових коштів у розмірі 2000 грн..

Він же, обвинувачувався ОСОБА_7 в тому, що, являючись службовою особою, яка виконує функції представника влади, а саме - дільничним інспектором міліції сектору ДІМ Христинівського РВ УМВС України, згідно наказу № 377 о/с від 29 грудня 2009 року, начальника УМВС України в Черкаській області, діючи умисно та цілеспрямовано, з корисливою метою, всупереч інтересам служби, шляхом зловживання владою, 29.11.2012 року близько 14 год., знаходячись в приміщенні житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_2, зловживаючи довірою ОСОБА_7, повідомив про свої можливості як представника правоохоронного органу, що він може, завдяки своєму службовому становищу, авторитету і повноваженням вплинути на результати розслідування, чим спонукав ОСОБА_7 для передачі особисто йому коштів в сумі 2000 грн. для вирішення ним питання про не притягнення до кримінальної відповідальності двох синів останньої, а саме: ОСОБА_10, ОСОБА_11 та двох інших осіб ОСОБА_12, ОСОБА_13 за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, перевірку в порядку ст.97 КПК України за вказаним фактом він провів станом на 17.11.2012 року та прийняв рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі ч.2 ст.11 КК України, ст.ст.97, 99 КПК України, хоча про вже прийняте рішення ОСОБА_7 не повідомив, цим самим спонукав ОСОБА_7 до передачі йому грошових коштів в сумі 4000 тис. грн., в результаті чого остання, погодившись на вимогу ОСОБА_9, передала йому відразу 2000 грн.. Для отримання ОСОБА_9 решти 2000 грн., ОСОБА_7 передала власну банківську картку «ПриватБанка» НОМЕР_4 в присутності ОСОБА_9, своєму сину ОСОБА_11, щоб він спільно з ОСОБА_9 поїхав в м.Христинівка до банкомату «ПриватБанка» та зняв з картки 2000 тис. грн., та передав останньому, як винагороду за не притягнення вищевказаних осіб до кримінальної відповідальності. 29.11.2012 року ОСОБА_11, прибувши в АДРЕСА_3, з метою зняття коштів в сумі 2000 грн., з банківської картки ОСОБА_7, для подальшої передачі їх ОСОБА_9, за не притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, за вказівкою ОСОБА_9 о 15 год. 24 хв. здійснив спробу зняття коштів з банкомата «ПриватБанка», розміщеного в приміщенні Христинівської ЦРЛ за адресою м. Христинівка, вул. Богдана Хмельницького, 2, при цьому ОСОБА_11 вставив в банкомат банківську картку НОМЕР_4, видану на ім'я ОСОБА_7 та ввів код 9280, однак не довів намір до кінця, що не залежало від його волі, оскільки затребувані кошти банкомат не видав. ОСОБА_9 29.11.2012 року з метою доведення свого злочинного наміру до кінця, а саме отримання шахрайським шляхом, з використанням службового становища коштів ОСОБА_7 та уникнення його особистого викриття шляхом відео фіксування з банкомата, зловживаючи довірою, звернувся до ОСОБА_14, щоб останній особисто здійснив спробу зняття коштів в сумі 2000 грн. з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7 ОСОБА_14, виконуючи прохання ОСОБА_9, не будучи обізнаним із злочинними намірами ОСОБА_9, погодивсь на прохання останнього та о 15 год. 31 хв., здійснив спробу зняття з картки «ПриватБанку», складеної на ім'я ОСОБА_7, через банкомат «ПриватБанку», розміщеного в приміщенні Христинівської ЦРЛ по вул. Богдана Хмельницького, 2, при цьому ОСОБА_14 вставив в банкомат банківську картку НОМЕР_4, видану на ім'я ОСОБА_7 та ввів код 9280, однак не довів намір до кінця, що не залежало від його волі, оскільки затребувані кошти банкомат не видав. Крім цього, ОСОБА_9 29.11.2012 року з метою доведення свого злочинного наміру до кінця, а саме отримання шахрайським шляхом, з використанням службового становища коштів ОСОБА_7 та уникнення його особистого викриття шляхом відео фіксування з банкомата, після невдалої спроби ОСОБА_14 зняти кошти з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7, зловживаючи довірою, звернувсь до ОСОБА_15, щоб останній особисто здійснив спробу зняття коштів в сумі 2000 грн. з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7 ОСОБА_15, виконуючи прохання ОСОБА_9, не будучи обізнаним із злочинним наміром ОСОБА_9, погодивсь на прохання останнього, та о 15 год. 48 хв. здійснив спробу зняття коштів з картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7, через банкомат «ПриватБанку», розміщеного в приміщенні Христинівської ЦРЛ по вул. Богдана Хмельницького, 2, при цьому ОСОБА_15, вставив в банкомат банківську картку НОМЕР_4, видану на ім'я ОСОБА_7 та ввів код 9280, однак не довів намір до кінця, що не залежало від його волі, оскільки затребувані кошти банкомат не видав. Продовжуючи свої злочинні дії, направлені на шахрайське заволодіння з використанням службового становища коштами ОСОБА_7, після невдалих спроб 29.11.2012 року зняття коштів з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7, з банкомату, розташованого в приміщенні Христинівської ЦРЛ по вул. Богдана Хмельницького, 2, ОСОБА_11, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, 29.11.2012 року ОСОБА_9 близько 17 год. дав вказівку ОСОБА_11, щоб останній за допомогою працівників Христинівського відділення ПАТ КБ «ПриватБанку», розташованого в м.Христинівка по вул. Гагаріна, 9, здійснив спробу зняття коштів з банківської картки «ПриватБанку», виданої на ім'я ОСОБА_7. При цьому, ОСОБА_9, з метою уникнення самовикриття по незаконному заволодінню коштами ОСОБА_7, особисто та з ОСОБА_11 у Христинівське відділення «ПриватБанку» не заходив, а залишивсь чекати ОСОБА_11 біля площі Леніна м.Христинівка. ОСОБА_11 коштів в Христинівському відділенні «ПриватБанку» не отримав з незалежних від нього причин, оскільки в телефонній розмові з ОСОБА_7, остання повідомила ОСОБА_11, що самостійно звернеться до відділення «ПриватБанку» для отримання грошових коштів у розмірі 2000 грн. Внаслідок вищевказаних незаконних дій ОСОБА_9, було заподіяно істотну шкоду державним інтересам, що виразилось у підриві авторитету та престижу державного органу, працівником правоохоронного органу - Христинівського РВ УМВС України в Черкаській області, уповноваженого на неупереджене виконання функцій держави, запобіганню та протидії злочинності, встановленню і затриманню осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, який, нехтуючи вимогами нормативно правових актів, якими регламентовано діяльність правоохоронних органів, сам вдався до вчинення умисного кримінального правопорушення, чим вчинив злочини, передбачені ч.2 ст.15, ч.1 ст.190 КК України, як закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство) та злочин, передбачений ч.3 ст.364 КК України, як зловживання службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам, вчинене працівником правоохоронного органу.

Обвинувачений ОСОБА_9 подав апеляцію на ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 09 квітня 2014 року про внесення виправлень у судове рішення, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала Монастирищенського районного суду Черкаської області про внесення виправлень у судове рішення постановлена з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, без дотримання вимог щодо кримінального провадження, без викладення достатніх мотивів та підстав прийняття, а тому є незаконною та підлягає до скасування. Зазначає, що однією з гарантій забезпечення правової визначеності, елементом стабільності судового рішення та його законної сили є його незмінність. Суд, який ухвалив рішення, після його проголошення, не має права його змінити або скасувати. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що виправлення суд вносив до вироку у зв'язку з тим, що при виготовленні його копій для видачі учасникам судового розгляду допущено описку. Проте аналіз діючого законодавства, на думку обвинуваченого ОСОБА_9, дає підстави стверджувати, що правом вносити виправлення у зв'язку з допущеними описками до виданих учасникам судового розгляду копій судового рішення суд не наділений. Також вказує на те, що, виходячи із теорії кримінального процесуального права та судових прецедентів, опискою вважається механічна помилка, що порушує правила граматики, синтаксису, пунктуації, нумерації, яка допущена під час письмово-вербального викладу судового рішення і має вплив на зміст судового рішення та його виконання. До описок належать написання прізвищ та імен, адрес, найменувань речей, предметів, майна, зазначення дат та строків. ОСОБА_17, зміна статті кримінального закону, за яким особу виправдано, не може розцінюватись як описка, яка може бути виправлена. Відповідно до правових позицій Верховного Суду України у постанові №11 від 21.12.90 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків», суди вправі вирішувати питання про усунення неточностей, допущених у вироку при написанні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних засудженого, а також описок та арифметичних помилок, коли вони очевидні і виправлення їх не стосується суті вироку і не тягне погіршення становища засудженого. Внесені виправлення до вироку Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26.03.2014 року в частині зміни статті кримінального закону, за яким його виправдано, стосуються суті вироку і невиправдано погіршують становище обвинуваченого.

Змінивши свої апеляційні вимоги щодо оскарження ухвали Монастирищенського районного суду Черкаської області від 9 квітня 2014 року про внесення виправлень у судове рішення, обвинувачений ОСОБА_9 при розгляді справи в апеляційному суді заявив, що вищезазначену ухвалу суду першої інстанції слід вважати законною та обґрунтованою в зв'язку з чим вона скасуванню не підлягає, а внесені нею виправлення у вирок суду від 26.03.2014 року є вірними та необхідними.

Крім цього, обвинуваченим ОСОБА_9 та адвокатом Барською Т.М. подано спільну апеляційну скаргу на вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 березня 2014 року відносно ОСОБА_9, в якій просили вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 березня 2014 року в частині визнання ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати невинуватим у вчиненні злочину передбаченого ч.3 статті 368 КК України та виправдати. При цьому посилаються на те, що висновки місцевого суду, викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

При цьому, як на порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті відносно ОСОБА_9 вказували на те, що суд у судовому засіданні 03 березня 2014 року ухвалив протокольне рішення, у відповідності до якого обвинувачений ОСОБА_9 захищався і від державного обвинувачення по зміненому обвинуваченні, і від приватного обвинувачення, яке, за висновком суду, підтримувала потерпіла ОСОБА_7 у відповідності до ст. 340 КПК України, а це є порушенням одного із основних конституційних принципів за змістом якого ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Такого характеру порушення вимог ст.ст. 337, 338, 340 КПК України є істотними, оскільки за змістом ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

В обвинувальному акті про зміну обвинувачення питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення питання не ставилось, тому підстав для підтримання потерпілою обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі не було.

З огляду на те, що жодних даних про відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення не було, тому підстав у суду застосовувати правила, визначені ст. 340 КПК України не було.

В порушення норми закону, яка дозволяє суду вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, і лише з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд вийшов за межі висунутого прокурором обвинувачення і, прийнявши рішення про виключення з обвинувачення вказівки про те, що кошти вимагались і передавались з метою «за не притягнення вищевказаних осіб до кримінальної відповідальності», фактично замінив вказане твердження на вказівку - «для вирішення ним питання про не направлення матеріалів дізнання - органу досудового слідства щодо притягнення до кримінальної відповідальності двох синів потерпілої ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і ОСОБА_13».

Такого характеру порушення вимог процесуального закону суперечать загальним засадам кримінального провадження, свідчать про здійснення функції державного обвинувачення та судового розгляду одним і тим самим органом, а також порушують право обвинуваченого на захист від зміненого обвинувачення. Адже ОСОБА_9 не мав змоги, навіть, дати пояснення з приводу того наскільки суттєвим є його вплив та авторитет, щоб прийняти рішення про не направлення матеріалів дізнання органу досудового слідства.

Про порушення гарантованого права на справедливий розгляд та вирішення справи незалежним і неупередженим судом свідчить той факт, що судом у підготовчому судовому засіданні скарга обвинуваченого ОСОБА_9 на дії та рішення слідчого прокуратури Христинівського району, що провадив досудове розслідування у справі, належним чином розглянута не була. Не дослідивши доводи обвинуваченого та не навівши жодних мотивів суд відмовив у задоволенні скарги.

Згодом, ухвалюючи вирок у провадженні, суд також постановив ухвалу, якою частково задовольнив скаргу ОСОБА_9 на дії слідчого, чим фактично самостійно переглянув уже прийняте рішення у поданій скарзі.

Висновки суду, викладені у вироку не підтверджуються належними і допустимими доказами дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, а також його висновки містять істотні суперечності. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження суттєво вплинула на вирішення питання про невинуватість ОСОБА_9

Судовим розглядом не доведено, що відносно потерпілої ОСОБА_7 вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.368 КК України, при цьому обвинувачення в цілому має сумнівну основу, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

Зокрема, висновок про вимагання та отримання обвинуваченим у потерпілої ОСОБА_7 коштів у суперечливій сумі чи то 2000 гривень, чи то 4000 гривень, ґрунтується фактично лише на її показаннях, які є суперечливими, не конкретними, не послідовними та упередженими по відношенню до ОСОБА_9 Характерним для даного доказу є те, що відомості про вимагання коштів усі, без виключення, особи, що допитувались в якості свідків, отримали лише від потерпілої. Ніхто зі свідків не вказував на те, що обвинувачений пред'являв вимогу про передачу коштів кому - не будь із них чи у їх присутності.

Не доведено у суді факт передачі обвинуваченому коштів. Вказана обставина жодним доказом, окрім невпевнених показань потерпілої не доводиться. Розповідаючи про обставини справи у довільній формі, вона не вказувала на те, що перебуваючи у будинку передавала обвинуваченому гроші. Про це вона зазначила лише під час її допиту прокурором, даючи відповіді, причому не зовсім впевнено, на навідні запитання.

Ухвалюючи вирок суд залишив поза увагою усі неточності та суперечності потерпілої і свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_18, ОСОБА_19, та ОСОБА_20, і фактично лише на їх показаннях засудив обвинуваченого за ч.3 ст. 368 КК України.

Недоведеним є висновок про те, що обвинувачений 29.11.2012 року близько 17 години дав вказівку ОСОБА_11 зняти кошти за допомогою працівників відділення ПриватБанку, яке розташовується по вулиці Гагаріна, 9 в м. Христинівка, а сам залишивсь чекати на площі Леніна. Адже, навіть, свідок ОСОБА_11 у своїх показаннях таких обставин не зазначав.

Суперечливими і необ'єктивними є показання свідка ОСОБА_20, які суд також беззаперечно поклав в основу вироку.

Оцінюючи вказаний доказ з точки зору належності та допустимості необхідно звернутись до вимог ч. 11 ст. 290 КПК України, яка покладає на сторони кримінального провадження обов'язок здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Прокурор зазначену норму закону проігнорував, отримані додаткові матеріали стороні захисту не відкрив, а зразу пред'явив свідка для допиту у суді, що порушило право сторони захисту підготуватись до допиту свідка та здобути докази на спростування його показань.

Окрім того, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження висновки суду про те, що показання ОСОБА_9 про неприязні стосунки з ОСОБА_20 спростовуються показаннями останнього. Адже ОСОБА_20 підтвердив пояснення ОСОБА_9 про те, що у 2012 році між ними виник конфлікт з приводу відпустки і що обвинувачений дійсно відбув у відпустку без згоди на це ОСОБА_20, який на той час очолював райвідділ міліції. Більше того, ОСОБА_20, навіть, розширив свої претензії до ОСОБА_9 і вказав, що останній дозволяв собі появлятись на робочому місці в стані алкогольного сп'яніння, що вів себе зухвало, тому ОСОБА_20 передавав матеріали щодо поведінки обвинуваченого на розгляд суду офіцерської честі та мав намір звільнити його з роботи.

Окрім того, здійснюючи тимчасове вилучення майна на виконання ухвал слідчого судді від 05 лютого 2013 року та від 11 березня 2013 року про тимчасовий доступ до документу, слідчий грубо порушив вимоги ст.ст.104, 106 КПК України щодо належного упаковування вилученого майна.

Не виконання слідчим вимог процесуального закону щодо належного упаковування вилученого майна засвідчується також тим, що у протоколах їх огляду немає жодного слова про розпаковування вилучених дисків перед початком огляду у присутності понятих, а потім (після огляду) відповідно упаковування зі збереженням даних про упаковування під час вилучення.

Допитані у судовому засіданні поняті ОСОБА_21 та ОСОБА_22 підтвердили, що диски, які у їх присутності оглядались, знаходились у конверті, але упакованими не були.

Зі змісту протоколів огляду вбачається, що технічні засоби у ході проведення огляду дисків з інформацією у електронному вигляді не застосовувались, хоча, за даними протоколу огляду диску зі з'єднанням, отримано інформацію про з'єднання, а за даними протоколу огляду диску з фотографіями - фотографії.

Висновок суду про те, що, прийнявши 17.11.2012 року рішення в порядку ст. 97 КПК України, ОСОБА_9 не повідомив про це ОСОБА_7 є надуманим, адже з матеріалів перевірки за заявою ОСОБА_23 щодо крадіжки містка вбачається, що повідомлення про злочин зареєстровано у встановленому порядку оперативним черговим відділу міліції; за повідомленням здійснено виїзд; проведено перевірку в порядку статей 94, 97 КПК України (1960 р.), і про результати «проведеної перевірки, як того вимагає ст.99 КПК України (1960 р.), повідомлена зацікавлена особа - ОСОБА_23.

При ухваленні оскаржуваного вироку, суд неправильно застосував вимоги закону про кримінальну відповідальність.

Дії ОСОБА_9 судом кваліфіковані за ч.3 ст. 368 КК за ознаками: одержання службовою особою хабара за невиконання в інтересах третьої особи будь - яких дій з використанням службового становища, що поєднане з вимаганням хабара.

Згідно з положеннями ст.ст. 98 ,99, 103, 104, 109, 110 КПК України (1960) та функціональних обов'язків співробітників Христинівського РВ УМВС, за колом своїх функціональних обов'язків ОСОБА_9, як дільничний інспектор міліції, самостійно вирішувати питання про направлення чи не направлення матеріалів дізнання - органу досудового слідства ( за висновком суду), а рівно як і притягувати чи не притягувати до кримінальної відповідальності осіб (за твердженням прокурора), не міг і повинен був погоджувати це питання і зі старшим служби, і з начальником РВ УМВС, і з прокурором району, тому його участь у скоєнні інкримінованого діяння є недоведеною.

Відповідно до п. 4 примітки до ст. 368 КК України (в редакції Закону №3207-УІ від 07.04.2011) вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або не вчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть завдати шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Із законодавчого визначення розуміння вимагання хабара ця ознака може бути поставлена у вину лише в тому випадку, якщо винна особа з метою одержання хабара, погрожуючи вчиненням або не вчиненням дій, які можуть завдати шкоди, що є визначальним, правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, а вимушена дати хабар із метою запобігання шкідливим наслідкам чи законним інтересам. ОСОБА_17, законність прав та інтересів, які хабародавець захищає шляхом дачі хабара, має бути однією із основних і обов'язкових ознак вимагання. На відміну від цього, у разі, якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, домогтися своїх незаконних інтересів тощо, то вимагання хабара виключається (постанова Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 4 жовтня 2012 р.).

Не погоджуючись з вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 березня 2014 року відносно ОСОБА_9 прокурором подано апеляційну скаргу, в якій він, не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого правопорушення, вважає, що міра покарання призначена ОСОБА_9 не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, посилаючись при цьому на те, що судом не в повній мірі враховано, що пом'якшуючих та обтяжуючих обставин не встановлено, ОСОБА_9 характеризується по місцю роботи позитивно, має на утриманні малолітню дитину, сума незаконно отриманих коштів становить 2000 грн., а тому суд прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_9 можливе без ізоляції від суспільства. Вважає за доцільне при призначенні покарання ОСОБА_9 врахувати те, що інкримінований ОСОБА_9 склад кримінального правопорушення являє собою суспільну небезпеку оскільки діями останнього підірвано авторитет та престиж державного органу працівником правоохоронного органу, уповноваженого на неупереджене виконання функцій держави, запобіганню та протидії злочинності, встановленню і затриманню осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, який нехтуючи вимогами нормативно правових

актів якими регламентована діяльність правоохоронних органів сам вдався до

вчинення умисного, корисливого кримінального правопорушення, крім цього з

алучив до реалізації свого злочинного наміру працівників Христинівського РВ УМВС. Вважає що міра покарання призначена ОСОБА_9 є занадто м'якою та не відповідає ступеню тяжкості, та особі засудженого.

В запереченні на апеляційну скаргу прокурора спільно поданою адвокатом Барською Т.М. та обвинуваченим ОСОБА_9 висловлюється позиція щодо того, що апеляційна скарга прокурора Христинівського району як і вирок суду, ґрунтується на припущеннях і жодного доводу на те, що у ході судового розгляду доведено винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, ні вирок суду, ні апеляція прокурора Христинівського району не містять. Доводи прокурора про неправильне застосування вимог закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості та особі засудженого внаслідок м'якості, обґрунтовуються лише абзацом з обвинувального акту про зміну обвинувачення від 04 лютого 2014 року. В зв'язку з цим просили апеляційну скаргу прокурора Христинівського району Черкаської області ОСОБА_24 відхилити.

В спільному доповненні до апеляційної скарги адвокатом Барською Т.М. та обвинуваченим ОСОБА_9 ставиться питання щодо того, що, ухвалюючи обвинувальний вирок суд вийшов за межі висунутого прокурором обвинувачення і, прийнявши рішення про виключення з обвинувачення вказівку про те, що кошти вимагались і передавались з метою «за не притягнення вищевказаних осіб до кримінальної відповідальносіі», фактично замінив вказане твердження на вказівку - «для вирішення ним питання про не направлення матеріалів дізнання - органу досудового слідства щодо притягнення до кримінальної відповідальності двох синів потерпілої ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і ОСОБА_13».

При цьому суд не врахував, що за нормами кримінального процесуального закону (статті 3, 298 - 302) дізнання - це форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків. За змістом пункту 1 розділу X «Прикінцеві положення» КПК України, положення, що стосуються кримінального провадження щодо кримінальних проступків, вводяться в дію одночасно з набранням чинності законом України про кримінальні проступки.

Закон України про кримінальні проступки вищим законодавчим органом держави до даного часу не прийнятий, тому і положення КПК України щодо здійснення дізнання як форми досудового розслідування, чинності не набрали, а норми КПК України в редакції 1960 року з 19.11.2012 року втратили чинність.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_9, з огляду на відсутність відповідного закону, повноважень «вирішувати питання про не направлення матеріалів дізнання - органу досудового слідства щодо притягнення до кримінальної відповідальності двох синів потерпілої ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і ОСОБА_13» не мав і мати не міг, а тому, відповідно, він не є суб'єктом правопорушення, передбаченого ст.368 КК України в редакції Законів №1508-УІ від 11.06.2009, №2808-УІ від 21.12.2010; №3207-УІ від 07.04.2011.

Окрім цього, настоюючи на неналежності та недопустимості показань свідка ОСОБА_20, сторона захисту вважає за необхідне в якості доповнення надати суду апеляційної інстанції доказ того, що вказаний свідок давав неправдиві свідчення в суді.

Так, зокрема, ОСОБА_20 вказував, що працівники Христинівського РВ УМВС службовими мобільними телефонами не забезпечувались. Усі мобільні телефони, якими вони користувались і, користуються є приватними телефонами. Свідок ОСОБА_20, працюючи на посаді начальника Христинівського РВ УМВС, також користувався мобільним телефоном, який є приватним.

За твердженням ОСОБА_20, його приватний мобільний телефон містить запис про те, що номер НОМЕР_1 належить ОСОБА_9 Вказану інформацію свідок отримав зі схеми оповіщення особового складу Христинівського РВ УМВС України в Черкаській області на випадок надзвичайних ситуацій.

Показання свідка спростовуються повідомленням за підписом заступника начальника Христинівського РВ УМВС від 23.04.2014 року (вихідний №2852), за змістом якого при виникненні надзвичайних ситуацій, дільничний інспектор СДІМ капітан міліції ОСОБА_9 підлягає повідомленню за номером телефону НОМЕР_5 (копія повідомлення додається до доповнень).

Зважаючи на викладене, просили вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 березня 2014 року у кримінальному провадженні в частині визнання ОСОБА_9 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, та призначення покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із виконанням організаційно - розпорядчих, адміністративно - господарських обов'язків у органах державної влади, правоохоронних і органах місцевого самоврядування строком на 3 (три) роки, позбавлення спеціального звання «капітан міліції» на підставі ст.54 КК України та звільнення від основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, скасувати; ухвалити у цій частині новий вирок яким ОСОБА_9 визнати невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 статті 368 КК України та виправдати.

В змінах до апеляційної скарги адвокатом Барською Т.М. та обвинуваченим ОСОБА_9 вказується на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінально - процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Викладені в апеляційній скарзі та доповненні до неї доводи, на думку сторони захисту, дають безумовні підстави для скасування вироку Монастирищенського районного суду від 26 березня 2014 року в частині засудження ОСОБА_9 за ч.3 ст.368 КК України, з огляду на те, що висновки Монастирищенського районного суду, викладені в оскарженому вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, що судом першої інстанції помилково визначено суб'єкт, який підлягає кримінальній відповідальності, стадії вчинення злочину, обставини, що виключають злочинність діяння, кваліфікуючі обставини (ознаки) злочину, що потягло за собою порушення ст.370 КПК України та ухвалення незаконного, необґрунтованого і невмотивованого рішення у кримінальній справі. В зв'язку з цим просили вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 березня 2014 року в частині визнання ОСОБА_9 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України та призначення йому покарання скасувати і постановити ухвалу, якою провадження у цій частині справи закрити на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю події злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора на підтримку апеляції прокурора з вказаних в ній мотивів та заперечуючи щодо задоволення спільної апеляційної скарги адвоката Барської Т.М. та обвинуваченого ОСОБА_9 із змінами та доповненнями до неї, думку потерпілої ОСОБА_7, яка заперечувала проти задоволення спільної апеляційної скарги адвоката Барської Т.М. та обвинуваченого ОСОБА_9 із змінами та доповненнями до неї, думку обвинуваченого ОСОБА_9 та його адвоката Барської Т.М., які підтримали свою спільну апеляцію із змінами та доповненнями до неї, та заперечували проти задоволення апеляції прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що спільна апеляційна скарга адвоката Барської Т.М. та обвинуваченого ОСОБА_9 із змінами та доповненнями до неї та апеляційна скарга прокурора не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Висновок суду про винність обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, ґрунтується на доказах, досліджених і належним чином оцінених судом.

Вина обвинуваченого ОСОБА_9 стверджується:

- даними протоколу прийняття заяви ОСОБА_7 від 30.11.2012 року, згідно якого вона в 10 год. 00 хв. заявила, що 29.11.2012 року працівники міліції Христинівського РВ УМВС вимагали в неї гроші та взяли 2000 грн. (т.2 а.с. 3-4);

- даними відмовного матеріалу №1834 за заявою гр.ОСОБА_23 щодо пошкодження кладки, згідно якого перевірку заяви ОСОБА_23 щодо пошкодження кладки проведено та ОСОБА_9 17.11.2012 року прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи по даному факту (т.2 а.с. 19-27);

- даними заяви ОСОБА_7 від 05.12.2012 року, згідно якої вона вказує про отримання ОСОБА_9 коштів в сумі 2000 грн (т.2 а.с.29);

- даними заяви ОСОБА_7 про приєднання до матеріалів кримінальної справи листка з номером телефону та ім'ям «ОСОБА_35» (т.2 а.с.40);

- даними протоколу огляду предмету від 07.12.2012 року - лист записника на якому міститься номер телефону НОМЕР_1 та ім'я ОСОБА_35, який підписаний учасниками дії без будь-яких зауважень, та його фотографією (т.2 а.с.41-42, 43);

- даними запиту від 10.01.2013 року у компанію «Київстар», згідно якого номер телефону НОМЕР_2 станом на 29.11.2012 року належав ОСОБА_7 (т.2 а.с.93);

- даними диску з інформацією телефонних з'єднань, протоколу огляду предмету - диска від 08.02.2013 року та постанови про визнання диску речовим доказом, де міститься запис про наявність телефонного з'єднання № НОМЕР_1 та НОМЕР_6 - який належить ОСОБА_7 29.11.2012 року о 19 год. 32 хв. по обох номерах телефонів (т.2 а.с), а також місцерозташування телефону в момент з'єднання з № НОМЕР_1 поблизу адреси АДРЕСА_4, що підтверджує показання ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_18 (т.2 а.с.104-108);

- даними повідомлення від 24.01.2013 року № 385, згідно якого 17.11.2012 року членами слідчої оперативної групи були ОСОБА_9, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та черговим автомобілем - автомобіль ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_7, синього кольору (т.2 а.с.113);

- даними відповіді «Приватбанку» від 30.01.2013 року про те, що руху коштів по картці НОМЕР_3 за 29.11.2012 року не було, тому неможливо надати інформацію та фотоматеріали про рух коштів, що підтверджує показання в частині, що дійсно кошти зняті 29.11.2012 року з картки ОСОБА_7 не були (т.2 а.с.126);

- даними копії витягу з наказу № 377 о/с від 29 грудня 2009 року ГУ МВС України в Черкаській області про призначення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_9 дільничним інспектором міліції сектору ДІМ Христинівського РВ ГУМВС з 28.12.2009 року (т.2 а.с.150);

- даними копії посвідчення УЧК № 030333 від 26.10.2011 року, згідно якого ОСОБА_9 працює на посаді дільничного інспектора міліції, звання - «капітан міліції» (т.2 а.с.151);

- функціональними обов'язками співробітників Христинівського РВ УМВС (т.2 а.с.154-159);

- даними протоколу огляду предмету від 22.03.2013 року - диску та фотозображеннями номером карточки НОМЕР_4 та часу вчинення дії, постановою про приєднання доказів, які підтверджують показання ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_18 (т.2 а.с.166-173);

- даними повідомлення «ПриватБанку» від 25.03.2013 року, згідно якого власником картки «ПриватБанку» НОМЕР_4 є ОСОБА_7 (т.2 а.с.184-185);

- показаннями потерпілої ОСОБА_7, яка підтримала обвинувачення за ч.2 ст.15, ч.1 ст.190, ч.2 ст.364 КК України та показала, що її сини: ОСОБА_11 та ОСОБА_10 разом з двома хлопцями взяли кладку. Крадіжка кладки була в листопаді 2012 року. Про крадіжку кладки їй сини нічого не розповідали. Син брав перед цим коня у ОСОБА_27, щоб привезти дрова, а прийшли сусідські хлопці і підбили його взяти кладку. Вони разом погрузили кладку і завезли її до сусіда. Приїхав власник - ОСОБА_28 і каже, що це її діти вкрали. Старший син був на футболі, а менший - на роботі. Він сказав, що буде викликати міліцію, на що вона відповіла йому, щоб викликав, так як нічого не знала про крадіжку, а він не хотів чекати доки сини повернуться. ОСОБА_23 не дочекався, а викликав міліцію. Міліція приїхала того дня з ОСОБА_23 та ОСОБА_36. Це був ОСОБА_9 і ще один водій. У чому були одягнені, не пам'ятає. На той час їй не було відомо, як саме звати обвинуваченого. Вони під'їхали з ОСОБА_23 та запитали, де її сини. Вона сказала де. Він сказав передзвонити і дати трубку ОСОБА_21 - чоловіку в якого працював син. Коли вона зателефонувала, ОСОБА_9 сказав, щоб йому дали трубку і він сказав до ОСОБА_21, щоб він по дорозі додому завіз її сина до райвідділу. Вона почала кричати, щоб він цього без неї не робив. ОСОБА_17 дня ОСОБА_29 її сина не завіз до райвідділу. Через декілька днів ОСОБА_9 дозвонився до ОСОБА_29 і той завіз сина в міліцію. Син ОСОБА_30 розповідав їй, що одного разу, коли він їхав з роботи, його завезли до райвідділу. Його довго не було з роботи і вона його запитала, де він був. ОСОБА_17 він сказав, що спілкувався з ОСОБА_9, який дав йому номер телефону. Казав, що там були також інші працівники. ОСОБА_9 говорив сину, що якщо в нього є гроші, вони діло закриють, щоб шукали гроші та дав йому свій номер телефону. ОСОБА_30 дав їм 50 грн. Коли обвинувачений телефонував їй за гроші, то саме цей номер висвічувався. Потім вона цей клаптик паперу з номером та з ім'ям «ОСОБА_35» віддала до справи. Приблизно через тиждень, в кінці місяця, вони знову приїхали і запитали за синів. Це було 29 листопада. Син ОСОБА_31 був вдома. Приїхали вони приблизно о 14-15 годині. Був ОСОБА_9, новий шофер і ще один худорлявий сидів ззаду в автомобілі. ОСОБА_9 запитав, де сини. Вона відповіла, що ОСОБА_11 вдома, а інший на роботі. Вона покликала ОСОБА_11. ОСОБА_31 сів у машину. Вони сказали, щоб він признавався. Син запитав, чому вони не їдуть до ОСОБА_19 чи ОСОБА_18, а тільки до них. ОСОБА_9 їх обвинуватив, що вони злодії. Працівники міліції, які приїжджали до неї вдруге, у формі не були, але це були ті самі особи, яких потім викликав до себе начальник райвідділу, вона їх впізнала. Вона постояла біля них та пішла до хати подивитися до меншої дочки. Обвинувачений пішов за нею до хати та запитав, як будуть вирішувати питання. Сказав, що за це світить її синам позбавлення волі від 3 до 5 років та ще й коня заберуть. Вона злякалася. Далі обвинувачений сказав, що б з ним грішми розрахуватися за її синів та інших двох хлопців та дати 4000 грн. і само собою розрахуватися за кладку з ОСОБА_23. Вона не знала, чи син забрав цю кладку, чи ні. Вона дала йому 2 000 грн. Коли вона віддавала гроші, в будинку не було нікого. Він сказав, щоб вона дала і за інших двох хлопців. Вона знала, що їх батьки на роботі, просила, щоб це питання вирішити пізніше. Він сказав, щоб зараз вирішували тому, що завтра буде пізно, документи підуть далі. Вона сказала, що в неї є ще на карточці 2 000 грн., сказала, щоб брали сина ОСОБА_31 і їхали та зняли, а тоді дівчата за своїх синів їй віддадуть. Вона покликала сина, який залишився у машині. Дала сину карточку і сказала, щоб поїхав у Христинівку, зняв і віддав їм 2 000 грн. Це вона зробила тому, що обвинувачений наполягав, щоб зараз же вирішували, а інших хлопців батьки були на роботі. Вона сказала сину, що вони наробили, що тепер за них треба гроші віддавати. Карточка була «Приватбанку» та ще сину вона дала пін код до неї. Інші, з присутніх в машині, з нею не спілкувалися. Гроші, які вона віддала, вона складала на хрестини дочці, вони лежали в сумці, вдома. Вони поїхали. Як вони знімали кошти, їй невідомо. Код вона сказала правильний. Вони заблокували карточку. Вона пішла до ОСОБА_19, яка сказала, що віддасть гроші, а потім до ОСОБА_18. ОСОБА_18 сказала, що не буде нічого платити, якщо син таке зробив, нехай заробляє і віддає. Почала обурюватись, за що це три роки, ще й гроші такі платити та запропонувала піти до адвоката. Вони прийшли до матері адвоката і в телефонному режимі договорились зустрітися. Син почав телефонувати, що не можуть зняти гроші. Коли вони чекали адвоката, дзвонив і ОСОБА_9, казав, що не можуть зняти гроші. Обвинувачений телефонував і казав: «Давайте, вирішуйте за гроші». До неї вони телефонували з синового телефону, а тоді ОСОБА_9 зі свого. Коли він зателефонував, вона його запитала, як його звати, а він сказав, що все зрозумів і поклав трубку. До того він їй казав, що він слідчий, але прізвища, імені не називав. Дружина адвоката сказала, що він не мав такого права робити і запитала, які в нього є документи. Коли син дав номер телефону, вона довідалась, що його звати «ОСОБА_35». Вони перенесли вирішення цього питання на наступний день. Коли вони прийшли до міліції, а він вибіг на вулицю, ОСОБА_19 сказала до нього, щоб він віддав жінці гроші. А він у відповідь «Які гроші? Ви будете свою версію говорити, а я свою». Вони зайшли в приміщення райвідділу і хотіли піти на прийом до начальника. Їм черговий сказав, що нікого немає. ОСОБА_19 сказала, що вони підуть у прокуратуру. ОСОБА_17 черговий сказав, щоб вони йшли до начальника. Вони йому все розповіли. Він викликав тих, що до неї приїжджали, а вони з ОСОБА_19 вийшли в коридор. Коли запрошені вийшли, їх начальник відправив у прокуратуру. Вони пішли. Про порядок зняття грошей їй розповідав син, казав, що вони по багатьох банкоматах їздили, але банкомат вертав карточку назад. Він про це сказав тим, що поїхали з ним. ОСОБА_32 з ним послав тих, що сиділи в машині. Було, що вони самі ходили знімати, а його закрили в автомобілі. Першого разу, коли вони приїжджали, вони були на службовому автомобілі, а другого разу на іномарці темного кольору. ОСОБА_32 на той час був одягнутий в чорну куртку. Стверджувала, що впізнала обвинуваченого по голосу, коли він їй телефонував за гроші, коли вони не могли їх зняти в Христинівці. З рахунку гроші вона зняла у січні 2013 року на особисті потреби, помінявши карточку на нову. Для впізнання її викликали із сином в прокуратуру. В кабінет, де вони чекали впізнання, заходив ОСОБА_32 та інші. Заяву про те, що сталося, вона писала особисто, її їй ніхто не диктував. Писала заяву і начальнику міліції, і в прокуратуру. Коли вони прийшли до начальника, вона дала йому номер телефону і він набрав записаний номер та викликав ОСОБА_32 та інших;

- показаннями свідка ОСОБА_11, про те, що він разом зі своїми друзями ОСОБА_13, ОСОБА_12 та братом ОСОБА_10 вирішили забрати залізо на металолом. Брат був домовився за дрова. Вони взяли коня, зірвали кладку і завезли її до хлопців. Потім з братом привезли дрова і віддали коня. Наступного дня він поїхав на змагання по футболу в Христинівку. Коли приїхав, йому мама сказала, що приїжджала міліція, шукала брата. Через деякий час приїхали знову і знову шукали брата, дзвонили до його начальника. 29 листопада 2012 року, приблизно о 15 годині, знову приїхали. Приїхали вони на іномарці темносірого кольору. Він був вдома. Мама була на вулиці, а він був у будинку з меншою сестричкою. З будинку його покликала мати та його запросили сісти в автомобіль на заднє сидіння. Вони представилися, сказали що вони з міліції. Було 3 чоловіки. ОСОБА_17, що представився, сказав, що треба поговорити, і сів на переднє сидіння. Вони сказали, що все знають, щоб він говорив правду, що їм все відомо. Він пробув з ними в автомобілі приблизно 30 хв. Під час розмови обвинувачений вийшов з автомобіля і пішов у хату. Потім він вийшов і сказав : «Іди, тебе зве мати». Коли він зайшов, мати плакала і сказала, що вони вимагають 4 000 грн., що вона дала 2000 грн., а ще 2000 грн., щоб він поїхав і зняв та віддав їм. Потім він разом з ними поїхав у Христинівку. Поїхали на центральну дорогу, доїхали до лікарні, там є банкомат. Він пішов знімати гроші. Гроші він не міг зняти. ОСОБА_17 вони поїхали у відділення банку. Там не було електроенергії. ОСОБА_17 поїхали на залізничну станцію, але там був інший банк. ОСОБА_17 знову поїхали до лікарні знімати гроші. Він вже сидів у машині, так як його закрили, а вони самі пішли. До них під'їхала якась машина. Вони сіли до неї. ОСОБА_17 приїхала інша машина. Стемніло. Вони прийшли і сказали, що поїдуть, а він біля пошти щоб їх почекав. Він почекав. Потім вони під'їхали і сказали іти до банкомата, що там є світло, що вони через приблизно 30 хвилин будуть. Він пішов. Вже було темно, він подумав, як має добиратися додому, і зателефонував матері. Мама сказала, щоб він їхав додому. Мама в той час дзвонила, коли ходила до адвоката. У залі засідань є той чоловік, який ходив до будинку, і це обвинувачений. На той час він був одягнений як і в суді: в чорній куртці та чорних штанах. Коли він ходив знімати гроші і в нього не вийшло, водій сказав тому, що сидів ззаду, щоб він пішов йому допоміг, і вони разом ходили до банкомату. Коли не зняли, поїхали далі, до банкомату, де міліція. Він знову вийшов з тим, що сидів ззаду, який був одягнений в сіру куртку, худорлявої статури. Керував кому іти - обвинувачений, який сидів на передньому пасажирському сидінні. Він особисто дзвонив до матері та перепитував, чи вона дала правильний код. Коли зняти кошти не вдалося, він сказав їм код і вони пішли самі пробувати їх зняти. Він телефонував з приводу правильності коду до матері за їх вказівкою та за гроші. ОСОБА_17, що сидів на пасажирському сидінні спереду, сказав дзвонити до матері та питати за гроші. Коли вони стояли, до них під'їжджала машина червоного кольору. Він у цей час стояв у стороні, телефонував до матері. Потім до нього під'їхала машина. В машині був водій, який довіз його до пошти, де наказав чекати. Через 30 хв. приїхало їх вже двоє. Сказали, що в банку є світло. Він пішов у банк. Там була велика черга. Він зателефонував до матері і запитав, як йому добиратися додому, гроші він не зняв. Вона сказала іти до Орадівки, а там його забрав і завіз додому брат. Керував усіма діями в автомобілі той, що сидів на передньому пасажирському сидінні, це той, що ходив до матері в будинок. Про гроші в автомобілі вони не говорили. За гроші говорила мати, говорила за 4 000 грн., щоб не посадили від 3 до 5 років. У осіб, які їздили з ним по гроші, у всіх трьох була коротка стрижка. В машині вони були без головного убору, одягнені в темне, точно вже не пам'ятає. Його приводили у прокуратуру для впізнання. На той час у прокуратурі вже була мама і брат. Вони сиділи в одному кабінеті. Туди заходило багато людей, в тому числі і обвинувачений. Чи здоровався він за руку, він не пам'ятає. Спочатку на впізнання викликали маму, потім його. Хто був в чому одягнений, не пам'ятає. Його брат йому розповідав, що його викликали в міліцію, що його взяли до кабінету, що було їх наче двоє, запитували, чи в нього є гроші. Він їм заплатив гроші і все. Чому він не розповів про це матері, коли вона йому давала карточку їхати знімати гроші, сказати не може;

- показаннями свідка ОСОБА_10, який показав, що до нього дзвонили на рахунок кладки, яку вони взяли разом з ОСОБА_13, ОСОБА_12 Дімою. Приїжджали працівники міліції, а тоді його викликали в міліцію. Він живе з братом, матір'ю, сестрою та дідусем в АДРЕСА_5. Заяву за кладку написав ОСОБА_23. Кладку вони забрали приблизно о 20 годині на початку листопада 2012 року, але він її не викрадав, а лише допомагав перевезти. Коня вони взяли у ОСОБА_27. Наступного дня приїхав ОСОБА_28 разом з ОСОБА_36. Він в цей час був на роботі. Спілкувався з цього приводу з мамою по телефону. Обвинувачений до нього дзвонив, щоб він приїхав в міліцію, але не представився. Він сказав приїхати до міліції або вони приїдуть за ним. Він приїхав до них через пару днів, приблизно о 18 годині. Його привіз ОСОБА_29 з іншими робітниками, які чекали на нього недалеко від міліції. Він підійшов до приміщення міліції, де стояло багато працівників міліції. Він запитав про дільничного з с.Ягубець та сказав, що його викликали. Обвинувачений сказав, що це він його викликав, і вони пішли до кабінету, який розташований другим з правої сторони. В кабінеті його почали розпитувати, погрожувати, що закриють, якщо не буде розповідати правду. У кабінеті було декілька людей. Вони то заходили, то виходили. Потім вони перейшли в інший кабінет, де продовжували розмовляти. У нього почали вимагати гроші за бензин, що його розшукували. Він дав 50 грн. В більшості з ним говорив обвинувачений, і інший лише казав, щоб він розповідав правду. Щоб не судили, обвинувачений сказав збирати гроші і дав номер щоб дзвонити, записав його на клаптику паперу та ім'я «ОСОБА_35» Коли він приїхав додому, віддав листочка з номером матері. До службового кабінету, де його опитували, заходило багато людей, всі в цивільному. Щоб були у формі, він не пам'ятає. За гроші з ним говорив лише обвинувачений. Інший, який його також допитував, говорив лише, щоб він говорив правду. Через декілька днів мати зателефонувала та сказала, що приїжджала міліція, щоб знайти гроші - 4 000 грн., що вона дала 2 000 грн., і ОСОБА_13 поїхав з ними, щоб зняти ще з карточки. ОСОБА_31 не міг зняти гроші з карточки тому, що карточку заблокували. Його до райвідділу більше не викликали. ОСОБА_31 розповідав, що вони їздили знімати кошти до лікарні і до Приватбанку. Це було 29.11.2012 року. Вони їхали з Орадівки і забрали ОСОБА_13. Він казав, що він знімав і працівники міліції, але не могли зняти кошти. Телефон на той час в нього був і було дві сім карти. Їх номерів не пам'ятає. Першого разу працівники міліції зателефонували до ОСОБА_29, щоб він приїхав, але мати сказала, щоб він не їхав. В приміщенні міліції його також запитували, чи знає він, чи курить хтось траву, якщо він розповість, йому заплатять гроші. Працівники міліції з ним про ОСОБА_37 не говорили. Обвинувачений на той час був одягнутий в чорну куртку, туфлі чорні, штани чорні, кольору кофти не пам'ятає, на його думку, він середньої будови. 29 листопада мати телефонувала, щоб забрати ОСОБА_13 з Орадівки. Знає, що вдома у матері були гроші на хрестини. Він приїжджав у прокуратуру для впізнання. Їх посадили спочатку в одному кабінеті. Туди заходило багато людей. Потім заводили його на впізнання і питали, чи впізнає, чи ні. Їх водили на впізнання по одному. Він впізнав обвинуваченого ще, коли він заходив в кабінет, де вони чекали, по будові тіла, стрижці, лиці;

- показаннями свідка ОСОБА_18, яка показала, що вона проживає в АДРЕСА_6. ОСОБА_7 прийшла до неї ввечері приблизно о 17-18 годині, сказала, що в неї вимагали гроші, що вона дала 2000 гривень і ще треба дати, що вона відправила дитину з карточкою, щоб зняти решту. Казала, що треба дати гроші, щоб закрили справу. Вона запитала, за що ж такі гроші давати, це не так робиться. Потім вирішили піти до сім'ї адвокатів ОСОБА_33 порадитися, чи давати гроші, чи ні. Це було приблизно один рік назад, в листопаді, тоді їй жом привезли. ОСОБА_7 прийшла до неї додому. Мова йшла за дітей ОСОБА_7 та і в неї є син - ОСОБА_13. Сказала ОСОБА_7, що вкрали кладку, здали на металолом, що треба заплатити. ОСОБА_17 дня вона бачила, як проїжджала машина і в ній сидів син ОСОБА_7. Вона її запитала, кому вона давала гроші, як їх звати, щось тут не то. ОСОБА_7 була у відчаї, сказала, що віддала вже 2000 гривень, а ще дала карточку сину зняти в Христинівці 2000 грн., але син не може їх зняти. Вона казала, що син поїхав з тими людьми, які вимагали в неї гроші. Вони не могли зняти гроші тому, що телефонували, що заблокували карточку, запитували, чи той код. Була з нею ОСОБА_7 та ОСОБА_19 тому, що в неї також є хлопці, але чи були вони там, чи ні, вона не знає. Вона не погодилась давати гроші, так як ОСОБА_7 не знала, хто це конкретно, а мала лише номер телефону на папері, де підписано «ОСОБА_35». ОСОБА_33 не було вдома. Вони взяли номер телефону у їх матері, передзвонили. Адвокати сказали, що вже виїхали з Умані та домовились зустрітись біля обеліска. Коли приїхали адвокати, вони їм сказали, що це неправильно, що так ніякі гроші не даються, щоб вони їхали і щоб їм повернули гроші, щоб більше нічого нікому не давали. У цей період часу, в її присутності, телефонували до ОСОБА_7, що не можуть зняти гроші. Також телефонувала ОСОБА_7 в їх присутності, щоб взнати, хто це, так як вони були без форми, запитати куди підуть ці гроші, чи міліціонери вони взагалі. ОСОБА_7 телефонувала і питала, а вони кинули трубку. А тоді ОСОБА_7 розповіла це все адвокатам. Адвокат сказала, що такого як ОСОБА_35 на такій посаді немає. Звідки у ОСОБА_7 був цей номер телефону, вона не пам'ятає. Був у неї папірець, де був записаний номер та ім.'я ОСОБА_35. Її син в телефонному режимі повідомив, що нічого вони такого не зробили, щоб платити такі гроші. ОСОБА_17 вона сказала до ОСОБА_7, щоб вона їхала і забирала гроші. ОСОБА_7 розповідала, що їздила в Христинівку разом з ОСОБА_19. У неї з ОСОБА_7 сусідські стосунки. В гості одна до одної не ходять, живуть на одній вулиці. На той час ОСОБА_7 була заплакана, схвильована. Казала, що треба віддати 4000 грн., що 2 000 грн. віддала. В неї дочка родилася і мали відмічати рік, ніби казала, що мала за ці гроші відмічати рік дитині, але точно не пам'ятає. ОСОБА_7 сказала, що треба дати гроші, щоб не було суду і треба їх дати зараз ввечері, щоб ранком документи не пішли далі. Вона сказала, що в неї їх немає, бо купила жом. ОСОБА_7 була з телефоном та телефонувала приблизно о 19 годині, щоб взнати прізвище того, кому вона дала гроші, але вони кинули трубку. ОСОБА_7 повинна була дати 4 000 грн. за своїх дітей, її сина і ОСОБА_19 сина, щоб справа не пішла далі, а з потерпілим треба було розрахуватися окремо;

- показаннями свідка ОСОБА_19, яка показала, що 29 листопада 2012 року вона прийшла з роботи додому, приблизно о 16 годині. Їй мати сказала, що приходила заплакана ОСОБА_7. Вона пішла до ОСОБА_7 спитати, що сталося. Коли вона прийшла до ОСОБА_7, вона була заплакана, щось телефонувала, сказала, що діти влипли в халепу, сказала, що їх діти вкрали кладку, що якщо вони не заплатять гроші, то їх дітей посадять, їм грозить від 3 до 5 років. Сказала, що в неї було 2 000 грн., вона їх віддала, що дала карточку, щоб зняти ще 2 000 грн., але вони не можуть зняти їх з карточки. Вона пішла додому вирішувати питання повернення грошей ОСОБА_7. Приблизно о 16 годині вона вийшла з дому в дитячий садок за дитиною та побачила, що ОСОБА_7 іде до ОСОБА_18. Вони вирішили піти вдвох до неї. ОСОБА_18 складала жом. Потерпіла розповіла ОСОБА_18, що треба шукати гроші, щоб діти не сиділи. ОСОБА_7 сказала, якщо не заплатять, то будуть сидіти і з ОСОБА_23 треба розрахуватися окремо. Таня сказала, а що якщо ще й ОСОБА_28 захоче 4 000 грн.. ОСОБА_17 вирішили іти до адвокатів ОСОБА_33, розпитати у них, що робити. ОСОБА_33 вдома не було і вони в телефонному режимі домовились зустрітись біля обеліска. Вони їх чекали, коли дзвонив телефон. ОСОБА_7 каже, що телефонує той, що вимагає гроші, та запитала, чи брати слухавку. ОСОБА_18 сказала брати і взнати, хто він такий. ОСОБА_7 почала розпитувати, щоб він представився, але в телефоні не відповіли і кинули слухавку. ОСОБА_17 приїхали ОСОБА_33, вони їм все розповіли. ОСОБА_33 сказали, що їх обманули, щоб їхали і забирали гроші, а ні, подавати на суд. Наступного дня вони приїхали в Христинівку і ОСОБА_7 почала телефонувати, щоб щось рішати за гроші. Він сказав, що він на виїзді. Вона їй порадила піти перевірити, чи він на виїзді. Вони прийшли до міліції. Він вийшов до них, відвів у сторону. Він сказав, що все вирішив, діло закрив. Вона каже до нього, що віддай жінці гроші, які взяв. Він у відповідь - «Які гроші? Які гроші?». Вони сказали, що підуть у прокуратуру. Він сказав, щоб вони йшли, вони будуть розказувати свою версію, а він свою. ОСОБА_17 вони пішли до начальника райвідділу, розповіли йому все. Він повідомив їм, що за кладку все вирішилось нормально. Він викликав ОСОБА_34 і каже: «Ти бачиш чим він займається? Ми їх куди послали, а він куди поїхав?». Начальник попросив їх вийти, а до себе покликав того, що взяв гроші. Вона не чула про що йшла розмова у кабінеті. ОСОБА_17 їх начальник знову викликав до себе і вони пішли писати заяву в прокуратуру. Коли приїжджали по гроші, того дня вона прийшла додому приблизно о 15 год. 30 хв. Коли вона прийшла до ОСОБА_7, вона плакала, говорила по телефону, так як вони не могли зняти гроші: чи вона не той код дала, чи що. Вона казала, що вони до неї по гроші приїжджали раніше, так як на той час вони вже були в Христинівці. ОСОБА_7 розповідала, що просили по 1 000 гривень з кожного підозрюваного, що були в цивільному одязі, казала, що двоє було в машині, а третій приходив по гроші. Казала, що він зайшов до неї, сказав, що на їх дітей завели кримінальну справу, якщо гроші заплатять, він справу закриє, а якщо ні, то будуть сидіти. З потерпілим треба було самим домовлятися. Розмова про це відбувалася в хаті. Вона також сказала, що дала ОСОБА_34 карточку, щоб він ще зняв гроші. Сказала, що не можуть гроші зняти, можливо вона не той пін код сказала. Сказала, що син поїхав з ними. Коли вона йшла за дитиною у садочок, телефонував ОСОБА_34 і сказав, що йому сказали чекати і через пів години за ним приїдуть. ОСОБА_18 сказала, щоб він їхав додому, а не чекав їх. ОСОБА_17 подзвонила до нього, щоб він збирався і їхав додому. Вона з ОСОБА_7 живуть по сусідству, в гості не ходять, не дружать, лише ОСОБА_7 ходить до неї по молоко. Їй мати сказала, що приходила ОСОБА_7 заплакана і сказала, щоб вона як прийде з роботи прийшла до неї, тому вона і пішла. ОСОБА_7 їй розповідала, що гроші збирала, щоб дитині відсвяткувати перший рік народження, що в неї було 2 000 гривень. Вона казала, що вони з міліції, бачила їх, що приїжджали не вперше, але не показували їй посвідчення, були без форми. Казала, що впізнала його в лице. Казала, що двоє було в машині, що один заходив у будинок. В неї в телефоні висвітився номер, коли до неї телефонували і ОСОБА_7 показувала їм папір на якому був записаний цей номер та ім'я «ОСОБА_35». До неї особисто ніхто не приїжджав з приводу викрадення кладки. За кладку вона дізналася зі слів потерпілої. В Христинівку вони їздили 30 листопада. Там вона бачила обвинуваченого. Він нічого за гроші не заперечував, сказав, що діло зам'яв, що він розкаже свою версію. ОСОБА_17 вони пішли до начальника. Розповіли йому за кладку, за те, що з них вимагають гроші. Він відповів, що за яку кладку, якщо там все нормально. Наскільки пам'ятає, в райвідділі обвинувачений наче був в цивільному одязі. Коли зайшли і почали це все розповідати, начальник по телефону викликав ОСОБА_34. Прізвища інших не називав. Потім сказав їм вийти і зазвав обвинуваченого і ще двох. Три особи, яких зазивали у кабінет, були в цивільному. Вони приблизно одного зросту: один трохи вищий за іншого, один з них повніший. Адвокат ОСОБА_33 був з дружиною при їх розмові і все те ж розповідала їм ОСОБА_7, що і їм ОСОБА_7 казала, що працівники міліції приїжджали до неї двічі. З обвинуваченим вона не знайома. Коли їй його показали вдруге, вона його відразу впізнала;

- показаннями свідка ОСОБА_20, який показав, що у 2012 році він працював на посаді начальника Христинівського РВ УМВС УКраїни в Черкаській області. Восени 2012 року до нього звернулося дві жінки, одна з яких знаходиться в залі судового засідання, що його працівники вчиняють неправомірні дії щодо вимагання коштів за не притягнення до відповідальності сина однієї з жінок щодо крадіжки кладки в с.Ягубець. Вони описали людей, описали автомобіль. Одна із жінок дала йому аркуш паперу, розміром приблизно 0,5 аркуша з зошита, де був записаний номер телефону. Він даний номер телефону ввів у свій мобільний телефон і висвітився номер, який належав ОСОБА_9, який працював на посаді дільничного. Після цього він викликав ОСОБА_34, який на той час працював начальником карного розшуку і по опису жінок вони встановили, що це були ОСОБА_34 - начальник відділу БНОН, о/у ОСОБА_14 та ОСОБА_9 Він задав їм запитання з приводу звернення жінок і вони заперечили цей факт. ОСОБА_17 він направив жінок до ОСОБА_34, щоб він відібрав заяву, пояснення і скерував їх за підслідністю. Жінки пояснювали, що вже 2000 грн. вони віддали в с.Ягубець, а ще відправили сина з ними автомобілем в м.Христинівку, щоб зняти кошти з кредитної картки, яку дала мати. Він особисто завдання по відділах у райвідділі не давав, а ставив загальні завдання, а безпосередньо чим займатися, ставив завдання начальник відділу. ОСОБА_9 на той час був призначений тимчасово на посаду о/у карного розшуку, так як була нехватка кадрів. Чим займалися ОСОБА_34, ОСОБА_9 та ОСОБА_14 напередодні, йому невідомо, так як завдання їм ставив ОСОБА_34. Номер телефону ОСОБА_9 в нього був записаний в його особистому мобільному телефоні тому, що, коли він прийшов на роботу, йому дали список всіх працівників райвідділу з номерами їх мобільних телефонів, домашніх, адресами проживання для виклику їх в екстрених випадках. Службові мобільні телефони їм не видавались. З прокурором до дачі показань у даному судовому засіданні він не спілкувався. До нього, після його звільнення з органів внутрішніх справ, після 25.06.2013 року, приїжджали працівники Христинівського райвідділу для допиту, наче за дорученням суду, але по якій справі і хто конкретно, він не пам'ятає. Події, які він розповів у суді пам'ятає добре, так як скарги надходять часто, але коли скарги надходять щодо працівників міліції і які неможливо вирішити на місці, їм приділяється особлива увага. Скарги в сторону ОСОБА_9 були неодноразові, але цю скаргу на місці вирішити не вдалось, тому він дав розпорядження про її подальший хід. ОСОБА_9 раніше притягували до відповідальності і як наслідок було те, що його з посади о/у перевели на посаду дільничного. Він видавав наказ про перевід ОСОБА_9 у відділ карного розшуку строком на 3 місяці, але на який період, не пам'ятає. Неприязних особистих стосунків у нього з ОСОБА_9 не було. В ході роботи були інциденти, коли ОСОБА_9 міг не виходити на роботу 3-4 дні в зв'язку із зловживанням спиртними напоями, міг покласти рапорт і поїхати у відпустку поза графіком відпусток. Такі його дії були предметом розгляду «офіцерської честі» і колектив вирішив дати ОСОБА_9 останній шанс. Рішення цього засідання є дорадчим і якби у нього дійсно були неприязні стосунки, він би звільнив ОСОБА_9 Позитивну характеристику він дав ОСОБА_9 в зв'язку із притягненням його до кримінальної відповідальності, тому що його винуватість повинні визначати відповідні державні органи, нічого поганого він в цьому не бачить. Йому за посадою відомо було про оперативно-розшукові заходи, які проводились працівниками карного розшуку. Чи була справа відносно ОСОБА_37, не може сказати, для цього необхідно робити запит. Працівникам карного розшуку дозволялось отримувати дозвіл на пошук осіб, які б проводили оперативну закупку, до заведення оперативно-розшукової справи та іншими письмовими доказами, які маються у матеріалах кримінального провадження.

Отже, колегія суддів апеляційного суду, повністю погоджується з висновком місцевого суду про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_9 повністю доведена, зокрема, факт одержання службовою особою хабара за невиконання в інтересах третьої особи будь-яких дій з використанням службового становища, поєднаного з вимаганням хабара підтверджується показаннями потерпілої, свідків та іншими вказаними у вироку доказами по кримінальному провадженню.

За таких обставин вимоги спільної апеляційної скарги з доповненнями та змінами обвинуваченого ОСОБА_9 та адвоката Барської Т.М. про те, що вирок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам кримінального правопорушення, а також про те, що, ухвалюючи обвинувальний вирок суд вийшов за межі висунутого прокурором обвинувачення, а також того, що судом першої інстанції помилково визначено суб'єкт, який підлягає кримінальній відповідальності, стадії вчинення злочину, обставини, що виключають злочинність діяння, кваліфікуючі обставини (ознаки) злочину, що потягло за собою порушення ст.370 КПК України та ухвалення незаконного, необґрунтованого і невмотивованого рішення у кримінальній справі не підлягають до задоволення та спростовуються доказами наведеними у вироку суду першої інстанції з якими також погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_20 є правдивими, так як вони не різняться між собою, на відміну від, показань ОСОБА_9, ОСОБА_15, ОСОБА_14, підтверджуються матеріалами кримінального провадження. Підстав вважати їх неправдивими, колегія суддів не вбачає.

Також колегія суддів апеляційного суду погоджується із тим, що показання обвинуваченого ОСОБА_9, що він будь-яких: незаконних дій не вчиняв, кошти не вимагав, не заходив до будинку ОСОБА_7, не відповідають дійсним обставинам справи, так як спростовуються показаннями ОСОБА_7 ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_20 які показали, що він незаконно вимагав 4000 грн. та отримав у ОСОБА_7 кошти в сумі 2000 грн. за непритягнення її синів та двох інших осіб до відповідальності, доказів зацікавленості яких у постановленні того чи іншого рішення по справі, судом не було встановлено, а тому такі його показання не можуть бути підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності та покарання.

Показання ОСОБА_14 ОСОБА_15 та ОСОБА_9, щодо заперечення факту знімання ОСОБА_11 коштів для передачі ОСОБА_9, спростовуються показаннями ОСОБА_7. ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_20, доказів зацікавленості яких у постановленні того чи іншого рішення по справі, судом не встановлено, а тому суд вважає, а колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду про те, що дані показання не відповідають дійсним обставинам справи і дані ними з метою ухилення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності та покарання.

Показання ОСОБА_9, ОСОБА_15, ОСОБА_14 щодо неприязних відносин ОСОБА_9 з начальником Христинівського РВ УМВС ОСОБА_20 судом першої інстанції обґрунтовано визнані такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, так як спростовуються наданою ним позитивною характеристикою для приєднання до матеріалів даного кримінального провадження, а також спростовуються показаннями свідка ОСОБА_34 та ОСОБА_20.

Доводи адвоката Барської Т.М. та обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що ухвала Монастирищенського районного суду Черкаської області від 09 квітня 2014 року про внесення виправлень у судове рішення постановлена з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, без дотримання вимог щодо кримінального провадження, без викладення достатніх мотивів та підстав прийняття, викладені в їх апеляції є безпідставними, оскільки відповідно до ч.1 ст.379 КПК України суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, а саме з вироку суду першої інстанції, суд, визнавши ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України в мотивувальній частині вироку в резолютивній частині вироку його за цією статтею виправдав, що свідчить про описку, допущену судом першої інстанції, а тому колегія суддів апеляційного суду відхиляє спільну апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 та адвоката Барської Т.М. в цій частині.

Доводи адвоката Барської Т.М. та обвинуваченого ОСОБА_9, викладені в їхній спільній апеляційній скарзі, про те, що висновки місцевого суду, викладені у вироку щодо ОСОБА_9 не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність спростовуються матеріалами кримінального провадження, оскільки вони були предметом дослідження в суді першої інстанції, достатньо повно мотивовані у вироку, є взаємо узгодженими між собою і їм судом першої інстанції дана вірна юридична оцінка, з якою, також, погоджується колегія суддів апеляційного суду Черкаської області.

Доводи адвоката Барської Т.М. та обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що дані диску з інформацією телефонних з'єднань абонентських номерів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 на які суд послався у вироку, не можуть бути належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані з порушенням процесуального порядку їх отримання, колегія суддів також вважає безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки доступ до вказаної інформації про з'єднання вищезазначених номерів у зоні дії базової станції «Київстар» слідчим суддею надано 5 лютого 2013 року, а інформація з засобів зв'язку була знята не лише 30 січня 2013 року, але і 7 лютого 2013 року, тобто після отримання попереднього дозволу суду.

За таких обставин, висновок суду щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення за яке він засуджений при обставинах, викладених у вироку є законним і обґрунтованим.

Твердження апелянтів про те, що в зв'язку з порушенням судом першої інстанції вимог ст. 337 КПК України обвинувачений ОСОБА_9 змушений був захищатись від державного обвинувачення та ще й від обвинувачення потерпілої ОСОБА_7 не підлягають до задоволення, оскільки відповідно до ч.1 ст.338 КПК України з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, крім того даною нормою закону не визначено обов'язкової наявності одночасно двох обставин, передбачених ч.1 ст. 338 КПК України для зміни обвинувачення.

Дії обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.3 ст.368 КК України, як одержання службовою особою хабара за невиконання в інтересах третьої особи будь-яких дій з використанням службового становища, поєднаного з вимаганням хабара, судом першої інстанції кваліфіковано вірно.

Призначене покарання відповідає вимогам ст.65 КК України, знаходиться в межах санкції Особливої частини Кодексу і є достатнім для перевиховання обвинуваченого, а тому апеляція прокурора про збільшення міри покарання, як того просить прокурор до задоволення не підлягає.

Колегія суддів вважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає, оскільки прокурор не навів даних, які б давали підстави для посилення покарання.

Місцевим судом не допущено істотних порушень норм кримінального або кримінально-процесуального законів, які б давали підстави для зміни або скасування вироку суду.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону при проведенні досудового і судового слідства по справі не встановлено.

Не вбачаючи підстав для зміни, чи скасування вироку суду, керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Спільну апеляційну скаргу адвоката Барської Т.М. та обвинуваченого ОСОБА_9 з доповненнями та змінами до неї та апеляційну скаргу прокурора Христинівського району Менчинського С.В. - залишити без задоволення, а вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 березня 2014 року, стосовно ОСОБА_9 - залишити без зміни.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення ухвали апеляційним судом, але може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі 3-х місяців.

Головуючий :

Судді :