Ухвала суду № 44529325, 28.05.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1007/4141/2012 Головуючий у І інстанції Лисюк О.Д.Провадження № 11/780/68/15 Доповідач у 2 інстанції Гриненко О. І.Категорія 3 28.05.2015

УХВАЛА

Іменем України

28 травня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Гриненка О.І.

суддів - Дриги А.М., Шроля В.Р.

за участю:

прокурора - Костюка О.А.

потерпілої - ОСОБА_2

представника потерпілих - ОСОБА_3

засуджених - ОСОБА_4, ОСОБА_5

захисників - Похиленка А.В., Виноградова М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляціями захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката Похиленка А.В., захисника засудженого ОСОБА_5 - адвоката Виноградова М.Г. та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на вирок Баришівського районного суду Київської області від 01 квітня 2015 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Баку, Республіки Азербайджан, вірменина, громадянина України, з незакінченою вищою освітою, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, не судимого,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця смт. Томашпіль, Вінницької області, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, працював покрівельником в ТОВ «Укрдахбуд», не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, відповідно до статті 89 КК України не судимого,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Баришівського районного суду Київської області від 01 квітня 2015 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.263, ч.3 ст.185, ч.4 ст.187, п. п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України та призначено йому покарання: за ч.1 ст.263 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки, за ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки, за ч.4 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 9 років з конфіскацією майна, за п. п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією майна, остаточне покарання ОСОБА_4 визначено на підставі статті 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією майна; ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.4 ст.187, ч.2 ст.15, п. п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України та призначено йому покарання: за ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки, за ч.4 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 9 років з конфіскацією майна, за ч.2 ст.15, п. п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України у виді позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією майна; остаточне покарання ОСОБА_5 визначено на підставі статті 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією майна.

Судом першої інстанції встановлено винуватість ОСОБА_4 у незаконному ремонті, носінні та зберіганні вогнепальної зброї, придбанні та збуті бойових припасів, без передбаченого законом дозволу, винуватість ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні таємного викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, що завдало значної матеріальної шкоди потерпілому, у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а також встановлено винуватість ОСОБА_4 у вчиненні вбивства, а ОСОБА_5 - в замаху на його вчинення, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, з корисливих мотивів, за попередньою змовою між собою, з метою приховати інший злочин та полегшити його вчинення, за наступних обставин.

Влітку 2008 року, ОСОБА_4 знаходячись по вул. Пархоменка, 46, в смт. Велика Димерка, Броварського району, Київської області, придбав у ОСОБА_8 непридатний для стрільби пістолет системи «Наган», який відновив, внаслідок чого пістолет набув властивостей вогнепальної зброї калібру 9 мм. Вказаний пістолет без передбаченого законом дозволу ОСОБА_4 став незаконно носити при собі та зберігати за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_2.

Крім того, у невстановленому досудовим слідством місці та у невстановлений ним же час ОСОБА_4 незаконно придбав бойові припаси до вищевказаного пістолета, а також вісім патронів калібру 9 мм, виготовлених у саморобний спосіб, які став зберігати разом зі зброєю за місцем свого проживання.

Приблизно в серпні 2008 року ОСОБА_4 без передбаченого законом дозволу у квартирі АДРЕСА_1, збув ОСОБА_9 боєприпаси - вісім патронів калібру 9 мм, які 09 квітня 2009 року працівники міліції виявили та вилучили за вказаною адресою.

04 вересня 2008 року приблизно о 19 годині, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 за попередньою змовою між собою, на автомобілі марки ВАЗ-2109 державний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_10 приїхали до належного ОСОБА_11 будинку та пересвідчившись, що останньої немає вдома, проникли всередину будинку, звідки викрали належні ОСОБА_11 грошові кошти на загальну суму 55 818 гривень.

07 листопада 2008 року, приблизно о 18 годині, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, вступивши між собою у злочинну змову на таємне викрадення майна з будинку ОСОБА_2 по АДРЕСА_4, узгодивши між собою план і розподіливши ролі, на службовому автомобілі марки КАМАЗ - 5511 державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_8 прибули до провулку Леніна в указаному селищі. Після цього, ОСОБА_8 залишився в автомобілі чекати на ОСОБА_4 та ОСОБА_5, щоб забрати останніх із місця вчинення злочину.

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відповідно до розробленого плану прийшли до будинку АДРЕСА_4 та оглянувши прилеглу до нього територію вирішили, що господарів немає вдома.

ОСОБА_5, за попередньою змовою з ОСОБА_8 та ОСОБА_4 металевою монтировкою розбив віконне скло, після чого проник до будинку, де побачив ОСОБА_12, яка почала кричати і кликати на допомогу. З метою доведення своїх злочинних дій до кінця, ОСОБА_5, вийшовши за межі попередньої домовленості між ним та ОСОБА_4 напав на ОСОБА_12, застосувавши насильство, яке є небезпечним для її життя та здоров'я та умисно наніс останній приблизно дев'ять разів монтировкою по голові, завдавши їй тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, в тому числі й тяжких, небезпечних для життя. Від цих ударів ОСОБА_12 втратила свідомість і впала на підлогу.

Після цього, ОСОБА_5 відчинив вхідні двері, і до будинку зайшов ОСОБА_4 з яким вони разом стали шукати гроші. Через деякий час ОСОБА_4 помітив, що ОСОБА_12 прийшла до свідомості та побачила його обличчя. Тоді ОСОБА_4, вийшовши за межі попередньої домовленості із ОСОБА_5, з корисливих мотивів та з метою приховати інший злочин і полегшити його вчинення з метою умисного вбивства вистрілив із вогнепальної зброї невстановленого зразка в голову ОСОБА_12, завдавши останній тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть потерпілої.

ОСОБА_4 після вбивства ОСОБА_12 повідомив про це ОСОБА_5 і відразу ж зателефонував ОСОБА_8, який згідно домовленості прибув до місця події на автомобілі марки «Опель-Вектра» державний номер НОМЕР_4 та відвіз їх з місця вчинення злочину. В салоні автомобіля ОСОБА_4 розповів ОСОБА_8 про вбивство ОСОБА_12

Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2011 року ОСОБА_10 засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України за епізодом викрадення майна громадянки ОСОБА_11, а ОСОБА_8 засуджений за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, за епізодами викрадення майна громадянки ОСОБА_11 та закінченого замаху на викрадення майна подружжя ОСОБА_12.

Не погоджуючись із вироком Баришівського районного суду Київської області від 01 квітня 2015 року, апеляції на нього подали захисник засудженого ОСОБА_4 - адвокат Похиленко А.В., захисник засудженого ОСОБА_5 - адвокат Виноградов М.Г. та прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - старший прокурор Броварської міжрайонної прокуратури ОСОБА_13

В поданій апеляції захисник засудженого ОСОБА_4 - адвокат Похиленко А.В. просить оскаржуваний вирок суду скасувати, а кримінальну справу в частині обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.263, ч.3 ст.185, ч.4 ст.187, п. п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України повернути прокурору для організації додаткового розслідування. Підставами для скасування судового рішення захисник зазначає однобічність та неповноту дізнання, досудового і судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. Обґрунтовуючи вимоги апеляції, захисник зазначає про те, що оскаржуваний вирок суду ґрунтується на припущеннях органу досудового слідства щодо обставин вчинення ОСОБА_4 інкримінованих йому злочинів. Зокрема, захисник вказує, що досудовим та судовим слідством фактично не встановлено місце вбивства ОСОБА_12, так як труп потерпілої при виявленні його співробітниками міліції знаходився на ковдрі на підлозі, при цьому в кімнаті, де було виявлено труп, не знайдено кулі, якою було завдане вогнепальне поранення та будь-яких слідів від неї, що на думку захисника свідчить про перенесення тіла з іншого місця вбивства. Також, на переконання захисника, досудовим та судовим слідством фактично не встановлено систему (модель) та калібр вогнепальної зброї, за допомогою якої було вбито ОСОБА_12, при цьому суд першої інстанції відмовив у задоволенні заявленого ним клопотання щодо допиту експерта з балістичної експертизи. Разом з тим, апелянт вказує на відсутність належних доказів володіння ОСОБА_4 знаряддям вбивства - револьвером системи «Наган». Також, захисник стверджує про те, що суд першої інстанції фактично не усунув суперечності в обставинах щодо осудності ОСОБА_4, який з 1993 по 2008 роки знаходився на обліку у лікаря психіатра, та не призначив повторної (додаткової) комплексної судової психолого-психіатричної експертизи з метою встановлення психічного здоров'я його підзахисного. Крім того, захисник ОСОБА_4 зазначає про те, що в ході як досудового так судового слідства не було здійснено дій по встановленню всіх абонентів, з якими спілкувалися засуджені під час вчинення злочину, а також не було проведено відтворення обстановки та обставин події злочинів за участю його підзахисного. Істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, на думку захисника, виразилося в порушенні права на захист ОСОБА_4 під час досудового слідства, про що свідчить відсутність доказів на підтвердження повноважень захисника та відмова ОСОБА_4 від захисника під час допитів, без надання можливості для конфіденційного спілкування із захисником, що ставить під сумнів добровільність такої відмови.

В поданій апеляції захисник засудженого ОСОБА_5 - адвокат Виноградов М.Г. просить оскаржуваний вирок суду, постановлений щодо ОСОБА_5 - змінити та перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч.4 ст.187, ч.2 ст.15, п. п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України на ч.3 ст.186 КК України та призначити ОСОБА_5 покарання в межах санкцій, передбачених ч.3 ст.185 та ч.3 ст.186 КК України. Підставами для зміни судового рішення, захисник зазначає невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, що призвело до неправильної кваліфікації дій ОСОБА_5 та невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого через суворість. Обґрунтовуючи вимоги апеляції, захисник вказує на відсутність будь - яких доказів, які б підтверджували факт попередньої домовленості між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на вбивство ОСОБА_12, факт завдання ударів монтировкою по голові ОСОБА_12 саме ОСОБА_5 та факт наявності у ОСОБА_5 прямого умислу на вбивство ОСОБА_12, а тому висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.187, ч.2 ст.15, п. п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України ґрунтуються на припущеннях. На переконання захисника, за фактичними наслідками та об'єктивними доказами, що містяться а матеріалах справи, дії ОСОБА_5 слід кваліфікувати за ч.3 ст.186 КК України як грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, з проникненням у житло.

В поданій апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції просить вирок Баришівського районного суду Київської області від 01 квітня 2015 року, постановлений щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особам засуджених внаслідок м'якості, та постановити новий вирок, яким ОСОБА_4 призначити покарання за ч.1 ст.263 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки, за ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки, за ч.4 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією майна, за п. п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією майна, остаточне покарання ОСОБА_4 визначити на підставі статті 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією майна; ОСОБА_5 призначити покарання за ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років, за ч.4 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією майна, за ч.2 ст.15, п. п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією майна; остаточне покарання ОСОБА_5 визначити на підставі статті 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією майна. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор зазначає, що при призначенні покарання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судом першої інстанції не враховано ступінь тяжкості інкримінованих їм злочинів, які відносяться до тяжких та особливо тяжких, а також тяжкість наслідків вчинених злочинів, а саме загибель особи похилого віку, крім того, не враховано позицію ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які намагалися перекласти вину за нанесення тілесних ушкоджень та вбивство ОСОБА_12 на невстановлену особу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти апеляцій захисників та підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, пояснення засуджених та їх захисників, які підтримали подані захисниками апеляції та просили їх задовольнити, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово засуджених, перевіривши матеріали кримінальної справи, та обговоривши доводи викладені в апеляціях колегія суддів вважає, що подані апеляції підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 323 КПК України (в редакції 1960 року) передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні та оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 334 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.

Згідно статті 399 КПК України (в редакції 1960 року), вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Однак, суд першої інстанції при постановленні вироку відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначених норм процесуального закону в повній мірі не дотримався, що вплинуло на його законність та обґрунтованість.

Скасовуючи попередній вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2013 року, винесені відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 20 травня 2014 року зазначила про те, що під час розбійного нападу на потерпілу дії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були об'єднані єдиним умислом, а саме останні з метою одержати для себе матеріальні блага діяли узгоджено, були озброєні металевою монтировкою та пістолетом і завдавали потерпілій ударів зазначеним знаряддям по життєво важливому органу - голові, при цьому кожен із них виконав ті дії, які вважав за необхідне виконати для реалізації цього умислу й досягнення заздалегідь визначеної мети із заволодіння майном потерпілої, однак суд першої інстанції не дав належної правової оцінки вищенаведеному та наявним у матеріалах кримінальної справи доказам.

Як вбачається з вироку Баришівського районного суду Київської області від 01 квітня 2015 року, постановленого відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції визнав доведеною винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.4 ст.187, ч.2 ст.15, п. п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України.

Однак, в мотивувальній частині оскаржуваного вироку відсутнє формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, форми вини і мотивів вчинення ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч.2 ст.15, п. п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України. При цьому, міститься лише висновок суду про те, що намір на вбивство ОСОБА_12 зі сторони ОСОБА_5 виразився в умисному спричиненні ним тілесних ушкоджень в життєво важливий орган, а саме в область голови потерпілої.

При цьому, мотивувальна частина вироку містить суперечність, яка виразилася в тому, що суд першої інстанції визнав доведеною винуватість ОСОБА_5 у вчиненні замаху на вбивство ОСОБА_12 за попередньою змовою з ОСОБА_4, з корисливих мотивів та з метою приховати інший злочин та полегшити його вчинення, кваліфікувавши його дії за ч.2 ст.15, п. п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України, та при цьому в мотивувальній частині вироку зазначив про те, що ОСОБА_4 вчинив вбивство ОСОБА_12, вийшовши за межі попередньої домовленості із ОСОБА_5

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №10, дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і незважаючи на це продовжені винною особою з метою заволодіння чужим майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства в залежності від його характеру - як грабіж чи розбій.

Також, згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. п. 10, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року №2, у разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, дії винного кваліфікуються за п.6 ч.2 ст.115 КК України і статтею, якою передбачена відповідальність за злочинне заволодіння майном; умисне вбивство вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання; за цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що під час повторного розгляду справи суд першої інстанції належним чином не врахував вищезазначені вказівки касаційного суду та дійшов передчасного висновку про вчинення ОСОБА_5 замаху на вбивство ОСОБА_12

Колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції під час постановлення вироку відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 порушення вимог кримінально-процесуального закону, є істотними, оскільки перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, а тому оскаржуваний вирок підлягає скасуванню на підставі частини 2 статті 374 КПК України (в редакції 1960 року) з поверненням справи на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Також, зазначені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону унеможливлюють прийняття апеляційним судом рішення по суті поданих апеляцій.

При цьому, колегією суддів не встановлено однобічності чи неповноти досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні, а також інших підстав повернення справи на досудове розслідування, передбачених частиною 1 статті 374 КПК України (в редакції 1960 року), як того вимагає в своїй апеляції захисник засудженого ОСОБА_4

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, належним чином у передбачений законом спосіб з дотриманням вказівок касаційного суду, викладених в ухвалі колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2014 року з'ясувати і перевірити зазначені обставини, в залежності від встановленого дати всім обставинам належну правову оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Що стосується вимог апеляції прокурора з приводу невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочинів та особам засуджених, а також апеляції захисника засудженого ОСОБА_5 з приводу невірної на його думку кваліфікації дій його підзахисного, то відповідно до ч.3 ст.374 КПК України (в редакції 1960 року), скасовуючи вирок апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого кримінального закону та покарання.

Враховуючи тяжкість інкримінованих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 злочинів, а також дані щодо осіб засуджених, колегія суддів вважає правильним залишити без зміни застосовані до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжні заходи у вигляді взяття під варту.

Керуючись ст. ст. 365, 366, 374 КПК України (в редакції 1960 року), колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляції захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката Похиленка А.В., захисника засудженого ОСОБА_5 - адвоката Виноградова М.Г., прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - задовольнити частково.

Вирок Баришівського районного суду Київської області від 01 квітня 2015 року, постановлений відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - скасувати, а кримінальну справу повернути у той самий районний суд на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.

Запобіжні заходи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вигляді взяття під варту - залишити без зміни.

Судді

_____ _______ ___

Гриненко О.І. Дрига А.М. Шроль В.Р.