Ухвала суду № 44505811, 26.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 року м. Київ К/800/51164/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Мороза В.Ф.,

суддів: Логвиненка А.О.,

Донця О.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі

за позовом управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області

до ТОВ «Срібна Хвиля»

про стягнення заборгованості,

встановила :

Управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області звернулося з позовом про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно п.п. «б» - «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (список № 2), за період з 2006 року по 2011 рік в загальній сумі 14 443,97 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року скасовано. Адміністративний позов залишено без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду.

Не погодившись з ухвалою апеляційного суду, управління звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просило її скасувати та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду. При цьому, скаржник зазначив, що суд не мав підстав для залишення позову без розгляду.

На дану касаційну скаргу надійшло заперечення Товариства, у якому останнє рішення суду апеляційної інстанції вважає таким, що ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права, та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що товариству згідно розрахунків фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, відповідно п.п.«б» - «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (список № 2), ч.2 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено розмір витрат, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у зв'язку з виплатою та доставкою пенсії громадянину ОСОБА_2 за період з 2006 року по 2011 рік в загальній сумі 14 443,97 грн, в тому числі за 2006 рік - 1 167,47 грн, за 2007 рік - 2 158,49 грн, за 2008 рік - 2 813,14 грн, за 2009 рік - 3 081,34 грн, за 2010 рік - 3 727,66 грн, за 2011 рік - 1 495,87 грн.

Вказана особа працювала на Товаристві та отримала право на пенсію на пільгових умовах, перебуває на пенсійному обліку в Управлінні.

Оскільки ОСОБА_2 працював на декількох підприємствах, які відповідно законодавства повинні відшкодовувати витрати на виплату та доставку пенсії пропорційно до стажу роботи працівника, територіальний орган Пенсійного фонду пропорційно визначив частку витрат, які підлягають відшкодуванню Відповідачем, в розмірі 40%, що в абсолютних величинах становить 14 443,97 грн.

Наявність заборгованості Товариства підтверджується розрахунками, складеними за встановленою формою, а також розрахунками суми заборгованості, наданими управлінням.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на спори, щодо стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно п.п. «б» - «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (список № 2), не розповсюджуються положення частини п'ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV.

Суд касаційної інстанції не може погодитись з висновками суду апеляційної інстанції щодо пропуску строку на звернення до суду з даними позовними вимогами з огляду на наступне.

Статтями 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства регламентовано та встановлено правила щодо строків звернення до суду та наслідків їх пропуску в адміністративному судочинстві.

Частинами 1 та 2 статті 99 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

Спеціальним законом, яким визначаються права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками, є Закон України від 9 липня 2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон). Зокрема, за правилами частини 15 статті 106 цього Закону строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Відповідну правову позицію щодо застосування частини 15 статті 106 зазначеного Закону у спорах про стягнення заборгованості (недоїмки) в частині строків звернення до суду, висловив Верховний Суд України у постанові від 07 квітня 2015 року у справі №21-113а15.

Судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про залишення позову управління без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для провадження розгляду.

Рішення набирає законної сили через 5 днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянуте Верховним Судом України.

Судді: В.Ф. Мороз

А.О. Логвиненко

О.Є Донець