Ухвала суду № 44505661, 27.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2015 р. м. Київ К/800/15190/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Т.М.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Кизенко Д.О.

відповідача Шевченко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз»на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 рокуу справі№826/13689/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз»до третя особаДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві Товариство з обмеженою відповідальністю «Ространснафтопродукт»провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Фактор Нафтогаз» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ространснафтопродукт» (далі по тексту - третя особа, ТОВ «Ространснафтопродукт») про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17 травня 2013 року №0004962280.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2014 року зазначені рішення були скасовані, а справа №826/13689/13-а була направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

За результатами нового розгляду справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2014 року адміністративний позов було задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17 травня 2013 року №0004962280.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність у позивача ділової мети, розумних економічних причин, отримання податкових накладних та можливість виконання взятих на себе зобов'язань у межах договору поставки від 15.08.2012№ 150812, не може бути безумовною підставою для виникнення у такого платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо фактично господарські операції з придбання товарів, які є об'єктом оподаткування цим податком, не відбулись, а саме товар поставлений не був.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив про наявність у позивача можливості вчинити дії, спрямовані на коригування податкової звітності за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Ространснафтопродукт» за серпень 2012 року на підставі пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України.

Вважаючи рішення суду апеляційної інстанцій таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2014 року.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 24 квітня 2013 року по 25 квітня 2013 року посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «Фактор Нафтогаз» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) по взаємовідносинам з ТОВ «Ространснафтопродукт» за серпень 2012 року, За результатами перевірки 25 квітня 2013 року складений акт №268/1-22-80-36134497.

Відповідачем виявлено допущення суб'єктом господарювання порушення вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ за серпень 2012 року на загальну суму 3516666,00 грн.

На підставі висновків Акта перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 17 травня 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0004962280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 4395832,00 грн., із яких за основним платежем - 3516666,00 грн. та 1758333,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

У розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті передбачає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Окружним адміністративним судом міста Києва правильно встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що господарські операції позивача із ТОВ «Ространснафтапродукт» здійснювались в межах господарської діяльності позивача, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту. При цьому, неможливість виконання договірних зобов'язань контрагента позивача зумовлена непередбачуваними обставинами, що також підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 26 лютого 2014 року у справі №910/17030/13.

Згідно наведеного, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції необґрунтовано послався на ту обставину, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість безумовно залежить від вчинення дій щодо поставки продукції в строки та порядку, визначені відповідним договором.

Також колегія суддів не може погодитись з посиланнями суду апеляційної інстанції на пункт 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, оскільки зазначена норма до спірних правовідносин не застосовується.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку щодо необґрунтованості позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 226, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року у справі №826/13689/13-а скасувати.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2014 року у справі №826/13689/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна