Ухвала суду № 44505651, 27.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/800/57563/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Т.М.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуФірми «ДіМєрус Інженерінг» Товариство з обмеженою відповідальністю на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2014 рокуухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 рокуу справі№820/6946/14за позовомФірми «ДіМєрус Інженерінг» Товариство з обмеженою відповідальністю доДержавної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проскасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року, в задоволенні позову Фірми «ДіМєрус Інжерерінг» Товариство з обмеженою відповідальністю (далі по тексту - позивач, Фірма «ДіМєрус Інжерерінг») відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського кружного адміністративного суду від 08 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів Харківській області на адресу ТОВ «ТД «Дінас» надіслано запит щодо надання пояснень та документального підтвердження взаємовідносин з Фірмою «ДіМєрус Інженерінг» ТОВ за період з 01 лютого 2012 року по 31 грудня 2012 року та отримано відповідь, що згідно з даними бухгалтерського обліку ТОВ «ТД «Дінас» у відповідному періоді не мало взаємовідносини з фірмою «ДіМєрус Інженерінг» ТОВ.

Також 26 вересня 2013 року ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області було сформовано та направлено на адресу позивача запит про надання інформації та її документального підтвердження №2210/80/20-34-22-01-16. У відповідь на зазначений запит підприємство повідомило, що контролюючим органом вже було проведено перевірку за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року та всі документи, які мали відношення до перевіряємого періоду були здані у архів, тому у підприємства відсутня можливість надати пояснення та їх документальне підтвердження з приводу взаємовідносин із ТОВ «ТД «Дінас» за період з 01 лютого 2012 року по 31 грудня 2012 року.

У зв'язку із ненаданням позивачем пояснень та їх документального підтвердження фахівцями ДПІ у Московському районі м Харкова на підставі наказу від 15 жовтня 2014 року та направлень від 16 жовтня 2013 року № 325 та № 326 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Фірма «ДіМєрус Інженирінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «ТД «Дінас» за період з 01 лютого 2012 року по 31 грудня 2013 року та подальшої участі отриманих товарно-матеріальних цінностей (робіт, послугу) у фінансово-господарських операціях підприємства. Результати перевірки викладені в акті №733/20-34-22-01-05/32337330 від 31 жовтня 2013 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

підпункту 139.1.9 пунку 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у сумі 1508333 грн., у т. ч. за 1 квартал 2012 року - 258333 грн., за 2 квартал 2012 року - 350000., за 3 квартал 2012 року - 375000 грн., за 4 квартал 2012 року - 525000 грн. та заниження суми податку на прибуток приватних підприємств, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 316750 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року на 54250 грн.., за 2 квартал 2012 року - 73500 грн., за 3 квартал 2012 року - 78750 грн., за 4 квартал 2012 року - 110250 грн.;

пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 301667 грн., в тому числі: за лютий 2012 року - 31667 грн., за березень 2012 року - 20000,00 грн., за квітень 2012 року - 25000,00 грн., за травень 2012 року - 25000,00 грн., за червень 2012 року - 20000,00 грн., за липень 2012 року 20000,00 грн., за серпень 2012 року - 25000,00 грн., за вересень 2012 року - 30000,00 грн., за жовтень 2012 року - 35000,00 грн., за листопад 2012 року - 35000,00 грн., за грудень 2012 року - 35000,00 грн.

На підставі висновків зазначеного акта відповідачем 15 листопада 2013 року винесено податкове повідомлення - рішення № 0000001022201, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 152500,50 грн., з яких 301667 грн. за основним платежем та 150833,5 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на ненадання позивачем ані під час проведення перевірки, ані до заперечень на акт перевірки первинних документів на підтвердження правомірності віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по відносинам із ТОВ «ТД «Дінас», або заяв про необхідність надання додаткового часу для отримання вказаних документів із архіву. У зв'язку з викладеним суди погодились з позицією податкового органу про те, що господарські операції між позивачем та вказаним контрагентом залишились непідтвердженими первинними документами, а відповідачем як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення - рішення.

Не погоджуючись із судовими рішеннями позивач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

У розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Однак, ані під час проведення перевірки, ані до прийняття податковим органом рішення за результатами такої перевірки, позивачем документів, які б підтверджували правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум відповідного податку за результатами виконання договірних відносин з ТОВ «ТД «Дінас», подано не було.

Посилання позивача на порушення відповідачем процедури проведення перевірки колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідні дії не були оскаржені ні в адміністративному, ні в судовому порядку.

Натомість судом першої інстанції надано правову оцінку доводам позивача в частині дотримання відповідачем процедури проведення перевірки, за результатами якої винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

В касаційній скарзі платник податків зазначає на порушеннях судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проте жодних доказів на підтвердження зазначеного ним не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Фірми «ДіМєрус Інженерінг» Товариство з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року у справі №820/6946/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна