Ухвала суду № 44505506, 21.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ К/800/12338/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шведа Е.Ю.,

суддів Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за

касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області

на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року

у справі № 803/2267/14

за позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області

до Відкритого акціонерного товариства «Луцьккомунмаш»

про перерахунок пенсії,

встановив:

Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області звернулось до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Луцьккомунмаш», в якому просило суд стягнути заборгованість по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за період з січня по червень 2014 року в сумі 31712,52 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року, позов в частині вимог про стягнення фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з січня 2014 року по квітень 2014 року включно у розмірі 21141,68 грн. залишено без розгляду.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, в якому задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Залишаючи позов органу Пенсійного фонду без розгляду в частині вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України, підстави для його поновлення відсутні.

Вищий адміністративний суд України погоджується з такими висновками судів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За змістом ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

Ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно з п. 1.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. N 21-1 (далі - Інструкція) Інструкція визначає процедуру стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески), сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, а також відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Відповідно до п. 6.4 Інструкції (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами надходження доходів органів Пенсійного фонду України щорічно у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону (згідно з додатками 6 та 7), які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом 10 днів з новопризначених (перерахованих) пенсій.

Згідно з п. 6.8 Інструкції (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в розрахунку місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Зі змісту наведених норм слідує висновок, що у разі, якщо підприємство до 25-го числа відповідного місяця не вносить суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, в нього виникає відповідна заборгованість, а з наступного дня в органу Пенсійного фонду України виникає право на стягнення цих витрат з підприємства, тобто у суб'єкта владних повноважень виникають підстави, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України.

З урахуванням строку звернення до суду позивача (05 листопада 2014 року) та дня, коли в нього виникли підстави для пред'явлення вимог про стягнення заборгованості (день наступний за 25 число кожного місця) позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості з січня 2014 по квітень 2014 року, про що обґрунтовано зазначено судами.

При цьому, суд касаційної інстанції вважає безпідставними доводи органу пенсійного фонду, що на спірні правовідносини не поширюється строк позовної даності, згідно з ч. 15 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з огляду на наступне.

Обов'язок підприємств щодо відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, передбачений п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 1 ч. 15 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Ст. 1 вказаного закону передбачено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

За змістом Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Інструкції, недоїмка - це суми простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків.

З наведеного слідує висновок, що заборгованість з відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, не охоплюється поняттям недоїмка зі сплати страхових внесків, оскільки вказана заборгованість не є страховим внеском, тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню абз. 1 ч. 15 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано залишив позов без розгляду позовні вимоги, заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду з позовом.

Суд вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області залишити без задоволення.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: