Ухвала суду № 44504852, 28.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19470/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

28 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Мамчура Я.С., Шостака О.О.,

при секретарі: Гуменюк Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укртехно-Атом» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання дій протиправними, скасування наказу та податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укртехно-Атом» звернулися в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказу № 2290 від 29.10.2014 року та податкового повідомлення-рішення № 0006792205 від 28.11.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2015 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним і скасовано наказ Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 29.10.2014 року № 2290; визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 28.11.2014 року № 0006792205; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування та достовірності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Маджеро Інвест Сервіс» за липень 2014 року, за результатами якої складений акт від 13.11.2014 року № 5673/26-58-22-05-11/32955806.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено оскаржене податкове повідомлення-рішення від 28.11.2014 року № 0006792205, яким позивачу визначено до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 78 840,00 грн., в тому числі 52 560,00 грн. за основним платежем, 26 280,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем і ТОВ «Маджеро Інвест Сервіс» укладено усну угоду, згідно якої ТОВ «Маджеро Інвест Сервіс» поставив на адресу позивача товари (ендотерм в асортименті) на загальну суму 315 360,00 грн.. На підтвердження виконання умов зазначеного правочину позивачем надано: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, витяг з книги обліку довіреності за 2014 рік, довідку та витяг з наказу Товариства від 01.03.2013 року № 16-к щодо призначення на посаду та переведення з посади на посаду ОСОБА_3; оборотно-сальдові відомості по рахунку, платіжні доручення.

Факт використання придбаного у контрагента товару підтверджується: договором на транспортно-експедиційне обслуговування від 12.05.2014 року № 1205/14, укладеного між позивачем (як Замовником) та ТОВ «Укртехно-Безпека» (Виконавець) щодо надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, договори оренди об'єктів нерухомого майна (нежитлових приміщень) для розміщення офісу та складу; договори від 14.11.2013 року № 61/И02223 та від 15.04.2014 року № 61/И02223/2014, укладених між ТОВ «НВП «Укртехно-Атом» (Підрядник) і ТОВ «Ексіагроком» (Замовник) щодо поставки матеріалів (додаткових матеріалів) та здійснення робіт (додаткових робіт) з вогнезахисного обробляння металевих конструкцій цеху екстракції, рушально-віяльного відділення і котельні, первинними документами до цих Договорів.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Колегія суддів не бере до уваги посилання податкового органу на акт ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.08.2014 року № 453/26-56-22-03-09/38536378 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Астапрод» як на підставу відсутності реального виконання укладеного правочину, оскільки зазначений акт лише фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки та не може давати оцінку здійсненим господарським операціям.

Крім того, позивач не може нести відповідальність за порушення іншими суб'єктами господарювання вимог податкового законодавства.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що здійснені позивачем і контрагентом господарські операції не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішень.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним і скасування наказу від 29.10.2014 року № 2290 «Про проведення позапланової невиїзної перевірки» колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно з п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього

Пунктом 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту. Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Тобто, обов'язковою умовою призначення позапланової перевірки саме на підставі пп. 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України є ненадання платником податків пояснення та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив відповідачу лист-відповідь на письмовий запит ДПІ від 18.09.2014 року № 18951/10/26-58-22-02-11 з доданими копіями витребовуваних документів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками щодо протиправності оскарженого наказу відповідача, оскільки позивачем виконано вимоги податкового законодавства в частині надання відповіді на звернення податкового органу, а тому підстави для проведення відповідної перевірки у відповідача були відсутні.

Отже, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 03.06.2015 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Шостак О.О.

Мамчур Я.С.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Шостак О.О.

Мамчур Я.С