Ухвала суду № 44504785, 03.06.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий у 1-й інстанції: Бурлака О.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 року Справа: № 697/336/14-а

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Аліменка В.О., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Самсонової М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області на постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: управління Пенсійного фонду України в м.Каневі та Канівському районі Черкаської області про визнання дій неправомірними, визнання незаконною та скасування постанови і зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 ( далі - позивач ) звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області ( далі - відповідач ), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області про:

- визнання неправомірними дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Черкаській області щодо винесення постанови від 17.01.2014 р. ВП № 38258157 про повернення виконавчого документа стягувачу без його виконання;

- визнання незаконною та скасування постанови від 17.01.2014 р. ВП № 38258157 про повернення виконавчого документа стягувачу без його виконання;

- зобов'язання відповідача поновити виконавче провадження за виконавчим листом № 2-а-8323/11.

Постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 лютого 2014 року адміністративний позов було задоволено частково, а саме: визнано неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Черкаській області щодо винесення постанови від 17.01.2014 р. ВП № 38258157 про повернення виконавчого документа стягувачу без його виконання, визнано незаконною та скасовано зазначену постанову.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу за їх відсутності в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та зобов'язано УПФУ в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області здійснити перерахунок і виплату позивачу відповідних доплат до пенсії, згідно зі ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На виконання зазначеного рішення суду першої інстанції позивачу було видано виконавчий лист від 10.01.2013 р. № 2-а-8323/11 та ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2013 року поновлено строк його пред'явлення до виконання.

31.05.2013 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Черкаській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом, а 25.06.2013р. - постанову про закінчення цього виконавчого провадження.

Постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 01 серпня 2013 року зазначену постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження було скасовано.

13.08.2013 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Черкаській області було винесено постанову про відновлення виконавчого провадження за виконавчим листом від 10.01.2013 р. №2-а-8323/11.

01.10.2013 р. відповідач звернувся до суду з поданням про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 жовтня 2013 року в задоволенні зазначеного подання відповідачу було відмовлено.

17.01.2014 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Черкаській області було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Задовольняючи адміністративний позов у частині позовних вимог про визнання протиправними дій державного виконавця щодо винесення постанови від 17.01.2014 р. ВП № 38258157 і про визнання незаконною та скасування цієї постанови суд першої інстанції виходив з того, що судове рішення, яке є обов'язковим до виконання, і виконавчий лист від 10.01.2013 р. № 2-а-8323/11, виданий на його підставі, не виконані, державним виконавцем не було вжито всіх заходів для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником своїх обов'язків, а дії державного виконавця щодо повернення зазначеного виконавчого документу без його виконання суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Законів України «Про виконавче провадження» ( далі - Закон № 606-XIV ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст. 124 Конституції України закріплено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на території України.

Зазначена правова норма кореспондується зі статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 1 Закону № 606-XIV передбачено, що своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень передбачених законом, в тому числі і судових, є завдання державної виконавчої служби.

Згідно зі ст. 11 Закону № 606-XIV, державний виконавець зобов'язаний здійснити заходи, необхідні для своєчасного і повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

У ч. 1 ст. 50 Закону № 606-XIV закріплено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст. 89 Закону № 606-XIV, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Отже, законодавством регламентовано ряд заходів, які може вчиняти державний виконавець для забезпечення повного і своєчасного виконання судового рішення, а достатньою та необхідною правовою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу без його виконання є наявність хоча б одної з таких умов: 1) існування заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника; 2) існування заборони щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання судового рішення.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувана постанова від 17.01.2014 р. ВП № 38258157 про повернення виконавчого документа була винесена державним виконавцем лише на тій підставі, що ухвалою суду було відмовлено в задоволенні його подання про зміну порядку та способу виконання судового рішення за виконавчим листом від 10.01.2013 р. № 2-а-8323/11.

При цьому, окрім звернення до суду із зазначеним поданням, відповідачем не було вчинено жодних заходів, зокрема передбачених у ст. 89 Закону № 606-XIV, спрямованих на забезпечення повного і своєчасного виконання судового рішення.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що державним виконавцем при винесенні постанови від 17.01.2014 р. ВП № 38258157 про повернення виконавчого документа було порушено приписи ст. 124 Конституції України та вимоги ст. 1, 11, п. 9 ч. 1 ст. 49, ст. 89 Закону № 606-XIV

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності і неправомірності прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови від 17.01.2014 р. ВП № 38258157 та необхідність визнання її незаконною і скасування.

Доводи апелянта про те, що виконання судового рішення є неможливим через відсутність у боржника коштів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, по-перше, сама по собі відсутність фінансування державного органу - боржника не є достатньою правовою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV, а по-друге, ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження, апелянтом, всупереч приписам ч. 2 ст. 71 КАС України, не було надано жодних належних і допустимих, у розумінні ст. 70 КАС України, доказів, які б підтверджували, що на рахунках боржника дійсно відсутні будь-які кошти. Зокрема, у матеріалах справи не міститься відповідних банківських виписок, карток рахунку УПФУ в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області та ін. Натомість, апелянт посилається на самі лише листи-відповіді боржника про неможливість своєчасного виконання судового рішення.

Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини колегія суддів також вважає не обгрунтованими і логічно непослідовними, оскільки уривки рішень Європейського суду, наведені в апеляційній скарзі вказують лише на можливість держави самостійно корегувати свої бюджетні асигнування і сприяти стабілізації економічного середовища країни, однак, в жодному разі не означають, що відсутність коштів у боржника обумовлює необов'язковість судового рішення.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та суперечать приписам законодавства.

З огляду на це, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову в частині позовних вимог про визнання неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Черкаській області щодо винесення постанови від 17.01.2014 р. ВП № 38258157, визнання незаконною та скасовання зазначеної постанови та вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено обставини справи, а рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у відповідності з вимогами ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 лютого 2014 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Аліменко В.О.