Постанова № 44504600, 02.06.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18786/14 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 червня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Ковтун І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллтоп" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллтоп" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування повідомлення-рішення та визнання нечинним наказу, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2015 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллтоп" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування повідомлення-рішення та визнання нечинним наказу - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позов.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 28 жовтня 2014 року відповідачем видано наказ № 3153 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Веллтоп", яким наказано забезпечити проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Веллтоп" за питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «ПРАЙМ» за період: червень, липень 2014 року.

В період з 29 жовтня 2014 року по 11 листопада 2014 року ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві на підставі наказу № 3153 від 28 жовтня 2014 року була проведена невиїзна документальна позапланова перевірка позивача.

За результатами перевірки складено акт №1066/26-55-22-13/36087018 від 11 листопада 2014 року, яким встановлено порушення п.198.1, 198.2, 198.3, п.198.6 статті 198, п.201.10 статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за рахунок сум ПДВ по податковим накладним за червень, липень 2014 року на суму 1 608 376.16 грн. та відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення статті 22, п.135.2 статті 135, статті 18, п.198.3, 198.6 статті 198, п.201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України по операціях з придбання послуг (робіт) у підприємства-постачальника TOB «МАРК-1» та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємству-покупцю TOB "Лікеро-горілчаний завод "ПРАЙМ" за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2014 року.

26 листопада 2014 року на підставі акту №1066/26-55-22-13/36087018 відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 1642, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 412 564,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 804 188,00 грн.

Позивач, вважаючи, що ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві було видано наказ № 3153, проведено на його підставі перевірку та прийнято податкове повідомлення - рішення № 1642 за відсутності на те правових підстав, звернувся з відповідним позовом до суду.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до п. 79.1, 79.2 статті 79 ПК України - документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Підпунктом 78.1.1 п. 78.1 статті 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

В акті документальної позапланової невиїзної перевірки від 11 листопада 2014 року відповідач зазначає про те, що підставою для проведення перевірки є виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення ТОВ "Веллтоп" податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «ПРАЙМ».

Відповідно до п. 78.4 статті 78 ПК України - про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Так, відповідно до вищевказаних положень ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві реалізовано свої повноваження та прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, яке оформлено наказом від 28 жовтня 2014 року.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що податковим органом правомірно та за наявності передбачених податковим законодавством підстав прийнято наказ від 28 жовтня 2014 року № 3153 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.

Колегія суддів також зазначає, що акт перевірки не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, так як його висновки та сам акт вцілому не тягнуть правових наслідків і не є обов'язковими для виконання. Тобто, відсутнє порушення даним актом прав та інтересів позивача.

Крім того, перевірка на підставі оскаржуваного наказу проведена, і даний наказ вичерпав свою дію, тобто втратив чинність.

З огляду на викладене та враховуючи те, що у відповідача були правові підстави для проведення перевірки позивача, суд констатує наявність у відповідача повноважень для призначення невиїзної документальної позапланової перевірки позивача та видачу відповідного наказу.

Як в позові, так і в апеляційній скарзі позивач наголошує, що замість перевірки дотримання Товариством вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Прайм», податковим органом фактично проводилася перевірка з питань дотримання Скаржником вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Марк-1».

Так, у перевіряємий період, позивач мав з ТОВ «Марк-1» фінансово-господарські взаємовідносини на підставі договору поставки № МП-04 від 16 червня 2014 року та специфікацій до нього.

В обґрунтування своєї позиції апелянт зазначає, що надані під час перевірки документи повно та достовірно підтверджують виконання сторонами умов договору поставки, зокрема, документи, які скаржник надав супроводжувальним листом від 15 вересня 2014 року 446 на запит відповідача.

Судом встановлено, що податковий кредит за перевірені періоди скаржником був сформований за рахунок сум податку на додану вартість, фактично сплачених позивачем постачальникам, в тому числі ТОВ «Марк-1» у ціні придбаного товару.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Веллтоп" є юридичною особою, що зареєстрована Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією 18 серпня 2008 року. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 21 серпня 2008 року та є платником податку на додану вартість з 12 вересня 2008 року.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі документів: договору та специфікацій до нього, податкових накладних, видаткових накладних.

Крім того, позивачем на підтвердження своєї позиції надано до суду реєстри довіреностей, картки рахунку та платіжні доручення.

Виписані постачальником ТОВ «Марк-1» податкові накладні відображені у реєстрі отриманих податкових накладних Скаржника.

На підставі зазначених податкових накладних, вказані в них суми ПДВ були відображені Скаржником у розділі «Податковий кредит» відповідних декларацій з податку на додану вартість.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі Акта ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області від 24 липня 2014 року № 167/22-2/39197015 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Марк-1», оскільки інформація, викладена в зазначеному акті була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентами.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору між позивачем та його контрагентом, останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість та мав свідоцтво платника податків на додану вартість у встановленому законом порядку.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Судом на момент прийняття рішення у справі не встановлено наявність постановлених у судовому порядку обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів за фактом фіктивного підприємництва.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача.

Таким чином протиправним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи.

Згідно до статті 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллтоп" - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2015 року в частині визнання правомірним податкового повідомлення-рішення № 1642 від 26 листопада 2014 року - скасувати та ухвалити нову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллтоп" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування повідомлення-рішення та визнання нечинним наказу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві № 1642 від 26 листопада 2014 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2 412 564 (два мільйони чотириста дванадцять тисяч п'ятсот шістдесят чотири) гривні 00 коп, з яких 1 608 376,00 грн. основного платежу та 808 188,00 грн. штрафних санкцій.

В іншій частині постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.