Ухвала суду № 44504558, 27.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5327/14 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

27 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.07.2014 року №0001412201 та №0001422201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з 19.05.2014 по 23.05.2014 на підставі наказу від 19.05.2014 №411, направлення на перевірку від 19.05.2014 №413 податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Гараж Мобайл Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Оптова компанія «Ельбрус»» (код ЄДРПОУ 34333055) (далі по тексту - контрагент позивача).

За результатами вищезазначеної перевірки відповідачем складений акт від 30.05.2014 №235/22-3/35040775 (далі по тексту - акт перевірки), який містить висновки про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 12 338 713,00 грн.

Висновок податкового органу про заниження суми податкового зобов'язання, за його твердженням, ґрунтується на поясненнях директора та головного бухгалтера ПП «Оптова компанія «Ельбрус» ОСОБА_3, наданих в межах кримінального провадження, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05.03.2014 за №32014100000000036. Так, громадянка ОСОБА_3 зазначила, що зареєструвала ПП «Оптова компанія «Ельбрус» за грошову винагороду у розмірі 1000,00 доларів США без мети здійснення господарської діяльності, фінансово-господарську діяльність від імені підприємства не здійснювала.

У зв'язку із зазначеним, податковий орган прийшов до висновку, що товари, за укладеними правочинами між позивачем та його контрагентом, фактично не поставлялись, учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, а податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не мають юридичної сили.

На підставі акта перевірки, ДПІ у Києво-Святошинському районі прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.07.2014 №0001412201, згідно з яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 18 508 074,00 грн., з яких: за основним платежем - 12 338 713,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 6 169 361,00 грн. та №0001422201, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 747886,00 грн.

Не погоджуючись із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між замовником - ТОВ «Гараж Мобайл Груп» та продавцем - ПП «Оптова компанія «Ельбрус» було укладено договір купівлі-продажу від 10.04.2012 №541 та договір поставки від 29.05.2013 №29/05, відповідно до яких постачальник зобов'язується поставляти, а покупець приймати та своєчасно оплачувати товар (скретч-картки).

На підтвердження поставки товарів від контрагента позивачем до перевірки та матеріалів справи надані видаткові та податкові накладні, які містять підпис та ініціали громадянки ОСОБА_3, як директора ПП «Оптова компанія «Ельбрус».

Розрахунки між позивачем та контрагентом за придбані товари проводились у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

У зв'язку з тим, що транспортування товару здійснювалось експедиторами ТОВ «Гараж Мобайл Груп», останнім надано копії відповідних заяв, договорів та наказів, посадових інструкцій експедитора, а також акти списання палива та подорожні листи.

Вищезазначені первинні документи містяться в матеріалах справи та досліджені колегією суддів в повному обсязі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, та визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товару від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Проте, всі додані до позовної заяви договори купівлі-продажу та поставки, видаткові та податкові накладні містять підпис поряд з яким проставлені прізвище та ініціали громадянки ОСОБА_3, яка в свою чергу, заперечує свою участь у господарській діяльності ПП «Оптова компанія «Ельбрус».

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що у додаткових поясненнях від 10.10.2014 (Т.5, а.с.23-128) представник позивача зазначає, що фактично діяльність від імені його контрагента у вказаний період часу здійснювалась попереднім директором ПП «Оптова компанія «Ельбрус» ОСОБА_5, тобто особою, яка на день виникнення та реалізації господарських зобов'язань не була посадовою особою вказаної юридичної особи, а відтак, не мала права вчиняти дії від її імені, зокрема, підписувати первинні документи, документи бухгалтерської та податкової звітності тощо.

Тобто, позивачем не було належним чином перевірено правосуб'єктність свого контрагента, як того потребує чинне законодавство.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що пояснення представника позивача, що ОСОБА_3 давала свідчення під тиском, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки апелянтом не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують вказані обставини, зокрема, оскарження дій співробітників оперативного управління ГУ Міндоходів у місті Києві, які проводили допит свідка ОСОБА_3 (Т.1 а.с.79-84), до контролюючих органів.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що накладні на переміщення з основного складу, які містяться в матеріалах справи, оформлені з порушенням чинного законодавства та не відповідають нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять передбачених законом прізвища та ініціалів особи, яка відвантажила товар, та займану посаду.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).

Правова позиція Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Відповідно до частини 2 ст. 161 КАС України, колегія суддів апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду України, які викладені в постанові від 05.03.2012 року (справа №21- 421а11), а саме: якщо податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності таких товариств, - не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітні документи, які посвідчують факт придбання товарів, робіт, послуг.

Відповідно до частини першої ст.244-2 КАС України, зокрема, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені правові положення чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що позивачем не надано належних доказів та обґрунтувань, які б спростовували висновки контролюючого органу, який діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Карпушова О.В.

Епель О.В.