Рішення № 44498733, 02.06.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/100/14-ц Головуючий у І інстанції Ткаченко Д. В. Провадження № 22-ц/780/2726/15 Доповідач у 2 інстанції Яворський М. А.Категорія 42 02.06.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

02 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,

при секретарі: Бобко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про втрату права користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом у відповідності до норм ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України просила визнати відповідачку такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником вищевказаної квартири на підставі договору дарування, в якій зареєстрована відповідачка, що являється колишньою дружиною сина позивачки, яка ще з початку вересня 2014 р. не проживає в даній квартирі та не веде спільне господарство у зв'язку з чим просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та вирішено питання про сплату судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції при розгляді вказаної справи встановлено, що ОСОБА_3 являється власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, який укладений 12 листопада 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області (а.с.5-6).

У вказаній квартирі зареєстрована ОСОБА_2, яка є колишньою дружиною сина позивачки ОСОБА_4 (а.с.4).

Також встановлено, що у спірній квартирі на даний час проживає лише власник ОСОБА_3, а відповідачка та її колишній чоловік в інших місцях, про що вони не заперечують.

Задовольняючи позов шляхом виселення відповідачки із квартири, суд першої інстанції виходив з того, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

За змістом ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України, власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК України із врахуванням вимог 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належать, користуються жилим приміщенням у обсязі, визначеному відповідно до угоди із власником.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 Житлового кодексу Української РСР, а саме: дружина наймача (власника), їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача (власника) може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем (власником) і ведуть з ним спільне господарство.

Як вбачається з матеріалів справи, попереднім власником спірної квартири був син позивачки - ОСОБА_4, який проживав та був зареєстрований разом із своєю дружиною - ОСОБА_2

12.11.2014 р. ОСОБА_4 подарував спірну квартиру своїй матері - ОСОБА_3 на підставі договору дарування, а тому саме із вказаної дати позивачка набула права власності на вказана майно, зокрема права користування, володіння та розпорядження цією квартирою.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка у справі, ОСОБА_3, звертаючись до суду із вказаним позовом відповідно до норм ст.ст.15, 16 ЦК України та ст.ст. 3, 11 ЦПК України обрала спосіб захисту порушеного на її думку права на володіння та користування майном , квартирою АДРЕСА_1 , а саме просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою, яка стала її власність на підставі вищезазначеного договору дарування.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що згідно з положеннями ст. ст. 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст. 19 Конституції України, ст. 1 ЦПК України та з урахуванням положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Враховуючи, що позивачка у відповідності до норм ст. 31 ЦПК України не подавала письмової заяви про уточнення чи зміну позовних вимог, тому підстав для постановлення рішення про виселення відповідачки із спірної квартири при відсутності таких позовних вимог у суду не було, тому рішення суду на удмку колегії суддів підлягає скасуванню, як таке що ухвалено з неправильним застосування норм процесуального законодаства.

Відсутні на думку колегії суддів і підстави для ухвалення судового рішення про визнання відповідачки такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 Київської області, оскільки вказані вимоги мотивовані правовою підставою ч.2 ст. 405 ЦК України. Зазначеною нормою передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Як вбачається із матеріалів справи позивачка набула права власності на спірну квартиру лише 12 листопада 2014 року на підставі договору дарування, і саме з цієї дати у неї виникло право користування, володіння та розпорядження цією квартирою. З доводів позовної заяви вбачається що тільки з вересня 2014 року відповідачка не проживає у спірній квартирі, з чим остання і погоджувалася при розгляді вказаної справи при апеляційному розгляді .

Враховуючи те, що з моменту добровільного виселення та початку не проживання відповідачки у спірній квартирі і до звернення позивачки ОСОБА_3 до суду та постановлення рішення судом не пройшли визначені статтею 405 ч.2 ЦК України строки тому підстав для задоволення позову про визнання відповідачки ОСОБА_2 такою, що втратила права користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 не має.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 11, 213, 303-304, 307, 309, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про втрату права користування житловим приміщенням.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.А. Яворський

Судді: Т.Ц. Кашперська

В.О.Фінагєєв