Ухвала суду № 44494398, 28.05.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 740/1147/15 Провадження № 22-ц/795/910/2015 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Скалозуб О. М. Доповідач - Зінченко С. П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіЗінченко С.П., суддів:Мамонової О.Є., Вінгаль В.М.при секретарі:Шкарупі Ю.В.за участю:Сірик Н.М., Сірика А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ніжинського міськрайонного суду від 26 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання таким, що втратив право користування в будинку, та виселення,

в с т а н о в и в:

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 26 березня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання таким, що втратив право користування в будинку, та виселення відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неналежну оцінку доказам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дане рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її вимог в повному обсязі. Апелянт посилається на те, що після розірвання шлюбу відповідач за спірною адресою. фактично не проживає, з'являється у спірному будинку періодично, пошкоджує її майно, вчиняє сварки, заподіює їй тілесні пошкодження, оплату комунальних послуг не проводить. Апелянт наполягає на тому, що спільне проживання з відповідачем не є можливим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що позивачкою не було надано доказів відсутності відповідача в спірному житловому будинку понад установленого законодавством строку без поважних причин та не доведено систематичного порушення відповідачем правил співжиття, що унеможливлює для інших проживання з ним в одному будинку, що є необхідною умовою для застосування ст. 116 ЖК України.

Висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням суду від 06 грудня 2011 року (а.с. 57).

Позивач ОСОБА_5 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.59).

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Матеріалами справи підтверджено і це не заперечується самим позивачем, що відповідач був вселений в спірний будинок як члени сім'ї позивача на підставі ст. 64 ЖК України, і після розлучення продовжує проживати в ньому. Будь-якої угоди про порядок користування спірним будинком між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не укладено, що свідчить про законність користування останнім будинком нарівні з її власником.

Відповідно до статей 9, 156, 157 ЖК України сам факт припинення сімейних відносин з власниками будинку не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користування займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку має відповідно до ст. 157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, зазначила як підставу для позбавлення відповідача права користування будинком - неможливість спільного проживання.

Відповідно до п. 17 ППВС України від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" під час вирішення справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Згідно положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Позивач ОСОБА_5 неодноразово зверталась з заявами до Ніжинського МВ УМВС України в Чернігівській області щодо поведінки відповідача ОСОБА_7

Разом з тим, лише з двох висновків про результати перевірки по зверненню ОСОБА_5 від 11.06.2012 року №1310 (а.с.68) та від 24.07.2012 року №3803 (а.с.69) вбачається, що відносно відповідача ОСОБА_7 було винесено офіційне попередження про недопустимість протиправної поведінки.

За період з 2012 року по 2015 рік до відповідача офіційні заходи попередження протиправної поведінки не застосовувались.

В наявних в матеріалах справи висновки за результатами розгляду заяв як ОСОБА_5, так і ОСОБА_7 (а.с.70-80) не містять посилання на застосування до ОСОБА_7 заходів попередження чи громадського впливу уповноваженим на це органом, а проведення профілактичної бесіди до таких не відноситься.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог щодо виселення відповідача на підставі ст. 116 ЖК України, оскільки не було доведено факт систематичного порушення відповідачем правил співжиття, триваючої антигромадської поведінки,

Безспірних доказів, які б свідчили про те, що відповідач порушує правила статті 116 ЖК України, суду не надано.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом.

Доводи апелянта про те, що її власністю можуть користуватися тільки члени її сім'ї, до яких відповідач не відноситься, та що вона має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони ґрунтуються на невірному розумінні апелянтами вимог закону, що регулюють спірні правовідносини.

Передбачені статтями 9, 156, 157 ЖК України обмеження щодо виселення колишніх членів сім'ї власника не є порушенням права власності, оскільки припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишніх членів сім»ї права користування займаним житловим приміщенням.

Отже, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст. 319, ч.ч. 1,2 ст. 321 ЦК України власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. Такі обмеження прав власника передбачені нормами ст.ст. 156, 157 ЖК України.

Враховуючи викладені обставини, а також матеріали справи, у їх сукупності, а також оцінюючи, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, апеляційний суд вважає законними та обгрунтованим висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенни позовних вимог.

Таким чином, справа судом першої інстанції розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду від 26 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: