Ухвала суду № 44492014, 26.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/183/15 Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Теплюка Ю.О.,

представника відповідача - Борисова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нордон» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Нордон» звернулося у суд із позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.09.2014 №0007682204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Барбо».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Барбо» за квітень 2014 року, за підсумками якої складено акт від 19.08.2014 №493/10-06-22-04/39117799 та виявлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.3, 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 335 188,00 грн за період, що перевірявся.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.09.2014 №0007682204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 418 985,00 грн, з них 335 188,00 грн - за основним платежем, 83 797,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, спірне грошове зобов'язання визначене платнику податків з огляду на порушення норм податкового законодавства, які ґрунтуються на висновку податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Барбо», результати яких відображені в податковій звітності першого. Зокрема, відповідач посилається на акт від 08.08.2014 №463/10-06-22-04/38336531 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Барбо» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 1 січня 2014 року по 30 червня 2014 року», в якому зазначено про відсутність цього підприємства за місцезнаходженням, відсутність інформації щодо наявності (складських) приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, а також, що з метою уникнення податкового контролю, податкові накладні виписувалися ним на суму податку на додану вартість, що не перевищує 10 000 грн. Окрім того, відповідач посилається на ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, як підтвердження транспортування придбаного у контрагента товару.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Як убачається із матеріалів справи, 03 березня 2014 року між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Барбо», як постачальником, укладено договір поставки №1190, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити товар згідно із замовленням покупця, а покупець - прийняти його відповідно до накладних та протоколу узгодження цін, що є невід'ємною частиною договору, та оплатити товар. Кількість і вартість товару фіксується в накладній, що виписується відповідно до попереднього замовлення покупця й протоколу узгодження цін на весь асортимент товару, що поставляється постачальником. Поставка товару здійснюється на умовах DDP (офіційні правила Міжнародної торгівельної палати Інкотермс-2010) транспортом постачальника й за рахунок постачальника за адресою й у строк, зазначені в замовленні й графіку поставок. Постачальник здійснює поставку товару згідно із графіком поставок з наданням покупцеві наступних документів: видаткової накладної; податкової накладної; посвідчення про якість, якщо необхідно; сертифікату відповідності товару вимогам українського законодавства, що стосується якості продукції або ветеринарного свідоцтва; гігієнічного висновку, якщо необхідно. Загальна сума договору становить суму вартості товару, поставленого за всіма разом узятими накладними до цього договору. Покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар.

Із графіку поставки від 21 квітня 2014 року слідує, що поставка товару здійснюється за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Київська, 316. Постачальник здійснює поставку товару відповідно до замовлень покупця щоденно, в робочі дні з 9:00 до 17:00, з дати підписання уповноваженими представниками сторін протоколу узгодження ціни.

На підтвердження виконання умов вказаного договору у квітні 2014 року позивачем надано копії видаткових накладних та актів приймання, що підтверджують передачу-прийняття товару, платіжних доручень, що підтверджують виконання позивачем обов'язку щодо його оплати, специфікацій та протоколів погодження цін, замовлень.

Як убачається із вказаних документів, в окремі дні контрагентом здійснювалось декілька поставок товару (переважно харчові продукти, засоби побутової хімії та гігієни).

За кожним фактом поставки постачальником виписувались позивачу податкові накладні, у яких розмір податку на додану вартість становить суму меншу за 10000 грн.

Вищевказані операції відображені позивачем у податковій звітності та бухгалтерському обліку, про що свідчать декларації із податку на додану вартість за квітень та травень 2014 року із додатком №5, а також журнали-ордери по відповідним бухгалтерським рахункам за квітнень 2014 року.

Окрім того, позивачем надано документи, які засвідчують якість придбаної у контрагента продукції, - копії сертифікатів відповідності, висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи тощо.

Попри наведене, позивачем надано суду копію договору оренди №28/02/14-н від 28 лютого 2014 року, угод про зміни та доповнення до договору оренди, актів приймання-передачі орендованої площі, протоколів погодження договірної ціни на оренду нежилої площі, що підтверджують наявність у нього складських приміщень, необхідних для розміщення придбаного товару.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідність згаданих первинних документів вимогам вказаного Закону не заперечується відповідачем, так само як не ставиться під сумнів відповідність виписаних контрагентами позивачу податкових накладних вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Посилання податкового органу на те, що виписані постачальником позивачу податкові накладні складені на суми податку на додану вартість, що не перевищують 10 000,00 грн, що може бути свідченням намагання ухилитись від податкового контролю, оскільки такі податкові накладні не реєструються в Єдиному реєстрі податкових накладних, колегією суддів відхиляються, адже ґрунтуються виключено на припущеннях. До того ж, відповідне складання податкових накладних не суперечить положенням податкового законодавства, яким передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Таким чином, фактичне здійснення позивачем господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства України.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну повну чи часткову поставку товарів.

Пов'язаність із господарською діяльністю позивача вищеописаних господарських операцій підтверджується даними щодо видів його господарської діяльності, до якої, за даними ЄДРПОУ, відноситься роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.

Отже, спірні господарські операції підтверджуються документально та узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльності, що свідчить про реальність спірних господарських операцій.

Посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних відхиляється судом, адже за умовами договору з ТОВ «Барбо», поставка товару здійснювалась транспортом постачальника та за його рахунок, у зв'язку із чим у позивача відсутні відповідні документи.

До того ж, товарно-транспортні накладні не відносяться до первинних документів, що підтверджують господарські операції між позивачем та ТОВ «Барбо», натомість вони можуть посвідчувати лише факт господарських взаємовідносин між замовником послуг з перевезення певного товару та перевізником.

Відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ «Барбо» умов для здійснення господарської діяльності, в т.ч. неможливості залучення до її виконання третіх осіб. Тому, відповідні посилання податкового органу є необґрунтованими.

Також, у ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Як правильно відзначено судом першої інстанції, однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем достатньо документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу свого рішення, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо його протиправності, внаслідок чого таке підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 29 травня 2015 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М