Рішення № 44483094, 25.05.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р.Справа № 922/2021/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Бабиніну Д.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укроптпостач" до Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація" про стягнення заборгованості в розмірі 165 002,28 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Прикорень Т.А. за довіреністю № 111 від 19.03.2015 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укроптпостач" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація" про стягнення заборгованості в розмірі 165 002,28 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за договором поставки №20/12/13 від 20.12.2013 року, в частині повної та своєчасної оплати за отриманий від позивача товар, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193, 232 Господарського кодексу України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу в розмірі 136 693,60 грн., пені в розмірі 28 308,68 грн. Крім того, до стягнення заявлені судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.04.2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 27.04.2015 року о 11:15 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.04.2015 року розгляд справи було відкладено на 19.05.2015 року о 11:30 год.

У судовому засіданні 19.05.2015 року було оголошено перерву до 25.05.2015 року о 12:00 год.

До господарського суду Харківської області від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. № 20741), відповідно до якої останній, у зв'язку з здійсненою 09.04.2015 року та 17.04.2015 року частковою оплатою суми основного боргу в розмірі 17 500,00 грн., просить суд стягнути на свою користь суму основного боргу в розмірі 119 193,60 грн. та пеню в розмірі 28 308,68 грн.

Враховуючи, що згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.11., п. 3. 12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Отже, суд, розглянувши надану представником позивача заяву про зменшення позовних вимог, не приймає її до розгляду, оскільки, останнім до вказаної заяви не було надано доказів направленн відповідної заяви на адресу відповідача.

Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно, про що свідчить повідомлення, яке міститься в матеріалах справи.

Представник відповідача в призначене судове засідання з'явився, проти наявної заборгованості перед позивачем не заперечував, втім просив суд відстрочити виконання рішення суду до 01.09.2015 року. Крім того, 25.05.2015 року представник відповідача надав до суду правове обґрунтування клопотання про відстрочення виконання рішення суду (вх. № 21157), яке прийнято судом до розгляду, досліджене та долучене до матеріалів справи.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх нез'явлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд, встановив наступне.

20.12.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укроптпостач" (позивачем, постачальником) та Комунальним підприємством "Луганська обласна "Фармація" (відповідачем, покупцем), було укладено договір поставки № 20/12/13 (Договір).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п.1.1. та п.1.2. Договору, постачальник зобов'язався поставити покупцю товар, найменування, асортимент, кількість, одиниця вимірювання та ціна, якого визначається на підставі накладних, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та сплатити його вартість.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 186 693,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № УОП505 від 12.06.2014 року (арк.с. 55).

Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача та печаткою підприємства відповідача. Крім того, відповідач не спростував той факт, що він не отримував товар.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2.3. Договору, розрахунок за поставлений позивачем товар здійснюється з відстрочкою платежу на 45 календарних днів з моменту поставки товару.

Втім, товар на загальну суму 186 693,60 грн. відповідачем було отримано, проте його вартість, станом на момент звернення позивача з даний позовом до суду (станом на 30.03.2015 року) була сплачена лише частково на суму 50 000,00 грн.

Проте, як встановлено судом, 09.04.2015 року та 17.04.2015 року відповідач, все ж здійснив часткову оплату суми основного боргу в розмірі 17 500,00 грн., про що свідчить надана позивачем банківська виписка.

Так, враховуючи те, що оплата в розмірі 17 500,00 грн. була здійснена відповідачем вже після звернення позивача з даним позовом до суду, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1. ст. 80 ГПК України.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення заборгованості в сумі 119 193,60 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню, в решті суми основного боргу суд, відмовляє, адже позивачем заявлена безпідставно.

Крім того, представник позивача просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 28 308,68 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.7.2. Договору за прострочку оплати товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент невиконання зобов`язань по оплаті, від вартості несплаченої суми за кожний день прострочки до моменту повного виконання покупцем свого обов'язку щодо оплати.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач у своїй позовній заяві посилається на розрахунок пені, втім, останнім не надано до матеріалів справи відповідний розрахунок взагалі.

Так, ухвалою господарського суду Харківської області від 01.04.2015 року було зобов'язано позивача надати детальний розрахунок ціни позову, проте, в супереч вказаній ухвалі, позивачем надано його не було.

Разом з тим, судом було здійснено перерахунок пені та зроблено його у відповідності до положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, за період з 27.07.2014 року по 25.01.2015 року (182 дні), та встановлено, що пеня за відповідний період становить 17 871,28 грн., а тому, в частині заявленої до стягнення пені в розмірі 10 437,40 грн. суд відмовляє.

Крім того, у наданому до суду 19.05.2015 року відзиві на позовну заяву (вх. № 20301), відповідач просить суд відстрочити виконання рішення суду по справі №922/2021/15 до 01.09.2015 року ,посилаючись при цьому на скрутне становище, в якому опинилось підприємство відповідача, у зв'язку з проведенням на території Луганській та Донецькій областях антитерористичної операції.

Суд, дослідивши матеріали справи та клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду до 01.09.2015 року, зазначає наступне.

П. п.7.1., 7.1.1., 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 року № 9, передбачено, що господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.

Так, відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Судом встановлено, що Комунальне підприємство "Луганська обласна "Фармація" є закладом охорони здоров'я України та комунальним унітарним підприємством, об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області, управління яким здійснює Луганська обласна рада

Крім того, Комунальне підприємство "Луганська обласна "Фармація" знаходиться в скрутному становищі, у зв'язку з проведенням на території Луганській та Донецькій областях антитерористичної операції, з урахуванням чого, суд приходить до висновку, про наявності виняткових випадків та обставини, які ускладнюють чи роблять неможливим виконання прийнятого рішення.

На підставі вказаного, суд задовольняє вказане клопотання відповідача та відстрочує виконання рішення строком до 01.09.2015 року.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги у даній справі задоволені частково, господарський суд покладає судові витрати на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 216, 217, 230, 232, 233 Господарського кодексу України, ст. 526, 530, 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, 80, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація" (93400, Луганська область м.Сєверодонецьк, вул. Науки, 5, код ЄДРПОУ 01975442) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укроптпостач" (03049, м.Київ, вул.Фурманова, 1/7, код ЄДРПОУ 23362711) суму основного боргу в розмірі 119 193,60 грн., пеню в розмірі 17 871,28 грн. та судовий збір в розмірі 3 091,30 грн.

Відстрочити виконання рішення суду до 01.09.2015 року.

Видати відповідний наказ суду після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення суми основного боргу в розмірі 17 500,00 грн. провадження у справі припинити на підставі п.1-1 ч.1. ст. 80 ГПК України.

В частині стягнення пені в розмірі 10 437,40 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 02.06.2015 р.

Суддя А.М. Буракова

922/2021/15