Рішення № 44479573, 28.05.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1050/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19,27 Дерунець О. А. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоСіренка Ю. В.суддівМагди Л. Ф. , Міщенка С. В. при секретаріРибасюк О. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 березня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «Приват Банк» до ОСОБА_6, треті особи : Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, виконавчий комітет Черкаської міської ради про виселення, заслухавши учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги,

в с т а н о в и л а :

серпні 2013 року ПАТ КБ «Приват Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, треті особи : Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, виконавчий комітет Черкаської міської ради про виселення, мотивуючи свої вимоги тим, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 24.12.2007 року був укладений кредитний договір № СSІРGІ0000004279, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 200 000.00 грн.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_6 24.12.2007 р. уклали договір іпотеки № СSІРGІ0000004279. Згідно з п. 1.1 договору іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 44.00кв.м., житловою площею 26.10 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить ОСОБА_6 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності.

Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_6 кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

Відповідачка від виконання зобов'язання ухилялась, в наслідок чого виникла заборгованість.

ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Судовим рішенням від 14.02.2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартири загальною площею 44.00кв.м, житловою площею 26.10 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк».

13.04.2012 року вказане рішення набрало законної сили.

Відповідно до вимог чинного законодавства, ПАТ КБ «Приват Банк» у червні 2013 року направив ОСОБА_6 вимогу про добровільне звільнення спірної квартири, однак вказана вимога залишилася не виконаною.

Посилаючись на вказані обставини, Банк просив суд виселити відповідачку та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 лютого 2014 року позов Публічного акціонерного товариства КБ «Приват Банк» задоволено.

У травні 2014 року ОСОБА_6 та в липні 2014 року ОСОБА_7 звернулись до суду із заявами про перегляд вказаного заочного рішення суду.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2014 року заяву ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 26.02.2014 року скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 липня 2014 року заяву ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення залишено без розгляду на підставі п.1 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 березня 2015 року позов ПАТ КБ «Приват Банк» задоволено.

Виселено ОСОБА_6 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції рішення постановлене без належного встановлення обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Встановлено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 24.12.2007 р. був укладений кредитний договір № СSІРGІ0000004279, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 200 000.00 грн.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_6 24.12.2007 р. уклали договір іпотеки № СSІРGІ0000004279. Згідно з п. 1.1 договору іпотеки ОСОБА_6 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 44.00 кв.м., житловою площею 26.10 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Квартира належить ОСОБА_6 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності.

Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_6 кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору № СSІРGІ0000004279 від 24.12.2007року.

ОСОБА_6 не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов укладеного договору. Таким чином, у порушення зазначених норм закону та умов договору, ОСОБА_6 зобов'язання за Кредитним договором № СSІРGІ0000004279 від 24.12.2007 року не виконала.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

14 лютого 2012 року рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси звернуто стягнення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № СSІРGІ0000004279 від 24.12.2007 року на предмет іпотеки, а саме квартиру загальною площею 44,0 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1., яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6, шляхом реалізації предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк».

Вказане рішення суду вступило в закону силу, а відтак, обставини, які ним встановлені, в силу ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 30.05.2013 року звертався до відповідача ОСОБА_6 із вимогою про добровільне виселення із житла, переданого відповідачем в іпотеку (а.с. 10 зворот). Вказана вимога була направлена рекомендованим листом з повідомленням та отримана ОСОБА_6 , про що свідчить повідомлення про вручення (а.с.11-11а)

Разом з тим, нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК , у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Саме до такої правової позиції прийшов Верховний Суд України у справі № 6-39 цс 15, розглянутої в порядку ст. 355 ЦПК України за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Встановлено, що квартира, що є предметом іпотеки, набута відповідачем ОСОБА_6 не за рахунок коштів, які отримані за кредитним договором, а належить останній на підставі свідоцтва про право власності від 15 липня 1999 року , виданого Соснівським райвиконкомом б/н та Свідоцтва про право на спадщину від 26 серпня 2003 року, посвідченого Першою черкаською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-2106. (а.с. 7 зворот-8)

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного житлового приміщення без надання їм іншого постійного житла.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За наведених обставин, рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає до скасування з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог про виселення в обраний позивачем спосіб.

Керуючись ст.ст. 214-218, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів , -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 березня 2015 року у даній справ і- скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Публічному акціонерному товариству КБ «Приват Банк» в позовних вимогах до ОСОБА_6, треті особи: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, виконавчий комітет Черкаської міської ради про виселення - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з часу проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :