Постанова № 4447250, 23.06.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2009 р. Справа № 22-а-11182/09

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Баглаєнко Я. В.

за участю

представника відповідача Гнатченко О.О., Демчан А.В.

прокурора Сузий О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 18.11.2008р. по справі№2-а-8457/08/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центрпром комплекс"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

за участю прокуратури Харківської області

про визнання дій протиправними та визнання нечинними податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання дій відповідача зі складання акту № 774/15-227 від 29.07.2008 року протиправними та визнання нечинним податкове повідомлення-рішення, винесене Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Харкова, №0001181520/0 від 18.08.2008р.

В обґрунтування позову зазначав, що ствердження ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова №0001181520/0 від 18.08.2008р про порушення ним п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у вигляді заниження суми бюджетного зобов'язання в розмірі 2142554,00 грн. за основним платижем та 857022,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а усього на суму 2999576,00 грн є незаконним та не відповідачає нормам чинного законодавства України, а вказані в акті перевірки № 774/15 - 227 від 29.07.2008 року порушення не є належними підставами для винесення оскарженого податкового повідомлення рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2008 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Центрпром комплекс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова про визнання дій протиправними та визнання нечинними податкового повідомлення-рішення задоволено частково:

-          визнано нечинним податкове повідомлення-рішення, винесене ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова №0001181520/0 від 18.08.2008року;

-          в решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог посилається на норми ЗУ «Про податок на додану вартість».

Вимоги поданої органом податкової служби України апеляційної скарги були підтримані представником прокуратури Харківської області, яка брала участь в судовому розгляді справи.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та прокуратури Харківської області, дослідивши зібрані по справі докази, вивчивши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду було встановлено, що державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Харкова було складено акт №774/15-227 від 29.07.2008року про результати невиїзної (камеральної) перевірки позивача щодо податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2008 року, надану до ДПІ 20.05.2008року за реєстраційним номером 25048.

У висновках акту перевірки зазначалося про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

-          п. З ст.11, п.1 ст.10 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» в частині ненадання підприємством документів згідно листа Державної податкової інспекції від 17.06.2008року за реєстраційним номером №5246/10 15-227 щодо проведення невиїзної документальної перевірки підприємства в зв'язку з виявленими розбіжностями при співставленні податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів додатку 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту» декларації підприємства за квітень 2008 року, наданої до ДПІ 20.05.2008 року за №25048;

-          п.п. 7.4.5., п.7.4. ст.7 Закону України від 03.04.1997року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в частині ненадання документів в межах проведення перевірки, які б підтверджували операції, задекларовані підприємством у розділі «Податковий кредит» додатку №5 декларації за квітень 2008, наданої до ДПІ 20.05.2008 року за №25048, з контрагентами підприємства ТОВ «К'ю сервіс»(код 32160663, іпн 321606626550) та ТОВ «Лік Груп» (код 32380805, іпн 323808026558), які декларації за квітень за місцем реєстрації до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва не надавали;

-          п.4.2.2 п.4.2. ст..4 Закону України від 21.12.2000 року №2161-111 «Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині заниження сум податкових зобов'язань підприємства, заявленої у податковій декларації за квітень 2008 року, наданої до ДПІ 20.05.2008 року за №25048.

За виявлені порушення підпункту 7.4.5. п.7.4. ст.71 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідачем 18.08.2008 року було винесено податкове повідомлення-рішення №0001181520/0 щодо визначення суми податкових зобов'язань в розмірі 2142554,00грн. за основним платежем та 857022,00грн. за штрафними(фінансовими) санкціями, а усього на суму 2999576,00грн. з податку на додану вартість.

Приймаючи рішення про задоволення частини позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ні в актах перевірок, ні в подальшому відповідач не заперечує проти того, що позивачем від постачальників, наведених в актах перевірок, дійсно було отримано відповідні податкові накладні у квітні 2008р., тому висновки актів перевірок про наявність порушень приписів закону України „Про податок на додану вартість" зроблені при довільному тлумаченні норм чинного законодавства, що виходить за межі повноважень перевіряючих. Тобто, Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит не залежить від фактичного одержання товару та переходу на нього права власності, тому це право виникло у позивача за наявності виписаної продавцем податкової накладної. Крім цього, за висновками суду співставлення даних податкових декларацій інших платників податків з податковою декларацією позивача не є камеральною перевіркою, яка виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, тому акт перевірки було складено відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, враховуючи недоведеність обставин, які мають значення для справи та які цей суд визнав установленими, що потягло за собою неправильне застосування останнім норм матеріального права.

Згідно п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення було те, що позивачем було придбано товари (послуги) у ТОВ «К'ю сервіс» (податковий кредит на суму 209812,33 грн.) та ТОВ «Лік Груп» (податковий кредит на суму 44371,86 грн.), проте не надано документів, які б підтверджували реальність здійснених операцій, про що безпосередньо зазначається у висновках акту перевірки.

Позивач зарахував суму податку на додану вартість у податковий кредит та скористався правом бюджетного відшкодування виключно на підставі отриманих податкових накладних.

Для підтвердження сум ПДВ, заявлених позивачем до відшкодування, відповідачем було проведено перевірки, та згідно отриманої від ДПІ у Печерському районі м. Києва відповіді (а.с. 41, 42) було встановлено, що ТОВ «К'ю сервіс» та ТОВ «Лік Груп» декларації за квітень 2008 року не подавали, що зумовило здійснення територіально-дільничого контролю. Відповідно до акту перевірки місцезнаходження суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи від 05.05.2008 року ТОВ «К'ю сервіс» за юридичною адресою не знаходиться. Справа платника податків ТОВ «К'ю сервіс» вилучена 19.02.2008 року СВ Солом»янським РВ ГУ МВС м. Києва по постанові слідчого (кримінальна справа № 59-1300).

Діючи у відповідності до п. 1.11 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327, відповідач рекомендованим листом з повідомленням про вручення від 17.06.2008 року повідомив позивача про проведення невиїзної документальної перевірки з запрошенням його представника та визначеним переліком документів, які необхідно було надати на перевірку. В зв’язку з поверненням зазначеного листа без вручення адресату, співробітниками ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова спільно з фахівцями податкової міліції було перевірено фактичне знаходження позивача за його юридичною адресою та складено 23.07.2008 року акт про відсутність позивача за юридичною адресою, з посиланням на лист КП «Жилкомсервіс» від 01.04.2008 року

На підставі викладеного відповідачем був зроблений висновок про неправомірне задекларування позивачем спірних сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, зазначеного у податковій декларації.

Підпунктом 7.7.10. п.7.10 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Проте, факт неподання продавцями (ТОВ «К'ю сервіс» та ТОВ «Лік Груп») податкової звітності з податку на додану вартість за спірними господарськими операціями зумовлював необхідність з’ясування фактичного надходження коштів до Державного бюджету України та ставив під сумнів реальність здійснення таких господарських операцій.

Наявність у позивача належно оформлених податкових накладних, виданих йому контрагентами з операцій із відчуження товару (послуг), необхідних відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, визначення податкового кредиту законодавцем чітко пов»язується з наявністю конкретного товару (послуги), яку придбаває платник податку з метою подальшого використання виключно у межах своєї господарської діяльності. Фактичне реальне здійснення конкретної операції в межах господарської діяльності платника податку повинно підтверджуватися належними та допустимими доказами, визначеними в ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи із сутності заперечень проти позову, що відомості податкової декларації позивача не відповідають дійсності, суд, керуючись частинами четвертою та п’ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України зобов’язаний був з власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Доказами є будь-які фактичні дані, що встановлюються судом на підставі показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. За допомогою цих процесуальних інструментів могли бути перевірені письмові докази, на які посилався позивач і які оспорював відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

На підтвердження правомірності своїх вимог позивачем було надано до суду в якості доказів лише копію податкового повідомлення-рішення №0001181520/0 від 18.08.2008року, хоча в самому позові стверджує про свою незгоду з висновками акту перевірки щодо відсутності документів на підтвердження задекларованих сум по господарським операціям, як таких, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не витребував достатніх та належних доказів на підтвердження позову, адже задоволення позовних вимог про наявність сум бюджетного відшкодування можливе лише в тому разі, коли у справі сформовано вичерпну доказову базу, що підтверджує добросовісний характер дій платника податку і реальність вчинення відповідних господарських операцій з метою ділового характеру відповідно до їх справжнього економічного змісту.

Посилання суду на те, що невиконання контрагентом зобов’язання щодо сплати ПДВ до бюджету не є підставою для позбавлення покупця права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту, не може бути взяте до уваги у вирішуваному спорі в разі встановлення фіктивності договору та створення умов для безпідставного відшкодування з бюджету ПДВ.

При цьому слід зауважити, що матеріали справи не містять навіть доказів наявності у позивача належно оформлених податкових накладних, на які посилається суд першої інстанції. Відсутні докази перерахування коштів за товар (послуги), докази фактичного отримання товару (послуг) та переходу права власності на нього до позивача, тобто відсутні належні та допустимі докази реальності здійснених господарських операцій (з урахуванням часу, місця знаходження майна та обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для торгівлі товарами, необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу наявності технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, сплати податків за результатами такої діяльності, тощо).

Враховуючи неможливість витребування належних вищезазначених доказів у позивача, який знаходиться в стані припинення підприємницької діяльності та відсутній за юридичною адресою (яка зазначена самим позивачем в адміністративному позові), колегія суддів виходить з наявних доказів в матеріалах справи. Зокрема, надані відповідачем докази відсутності податкової звітності контрагентів позивача, їх відсутності за юридичною адресою, невиконання позивачем вимог податкового органу про надання документального підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій свідчить про недійсний характер таких угод, як укладених лише про людське око, без наміру викликати юридичні наслідки, зумовлених відповідними договорами купівлі-продажу, та з метою безпідставно одержати кошти з державного бюджету шляхом відшкодування ПДВ.

У статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим – рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням наведенного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки доводи поданої апеляційної скарги щодо відсутності підстав для часткового задоволення позовних вимог є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного податкового законодавства України.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова задовольнити.

Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 18.11.2008р. по справі№2-а-8457/08/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Відмовити в задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Центром комплекс" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова про визнання дій протиправними та визнання нечинними податкового повідомлення-рішення в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Філатов Ю.М. Судді Водолажська Н.С. Гуцал М.І. Повний текст постанови виготовлений 30.06.2009 р.