Ухвала суду № 44471114, 26.05.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/4688/13 Головуючий у І інстанції Войнаренко Л. Ф.Провадження № 22-ц/780/1255/15 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 58 26.05.2015

УХВАЛА

Іменем України

26 травня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Ігнатченко Н.В., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ житлового будинку з надвірними будівлями і земельної ділянки в натурі з виділенням частки,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2013 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про поділ житлового будинку з надвірними будівлями і земельної ділянки в натурі з виділенням частки. Заявлені вимоги мотивувала тим, що 20 грудня 2003 року уклала шлюб з відповідачем, під час якого вони придбали жилий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку пл. 0,1000 га. за цією ж адресою для будівництва та обслуговування жилого будинку, договори купівлі-продажу були оформлені на чоловіка. Спільне подружнє життя в них не склалося, з квітня 2013 року вони разом не проживають і вона з сином змушена винайняти квартиру, відповідач не бажає добровільно поділити спільне майно. Оскільки їх спільна дитина є інвалідом та проживає з нею, а чоловік з квітня 2013 року допомоги на її утримання не надає, вважає, що має право на збільшення частки до 2/3 частини спільного майна. Уточнивши позовні вимоги в грудні 2014 року, просила визнати будинок і земельну ділянку спільним майном подружжя, визнати за нею право власності на 2/3 частини даного майна і виділити їх в натурі згідно варіанту розподілу № 3, визначеного висновком судової будівельно-технічної експертизи, а відповідачу залишити 1/3 частину майна.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 січня 2015 року позов задоволено частково, визнано спільним майном подружжя будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку пл. 0.1012 га. за цією ж адресою, визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за кожним право власності на ? частину майна та поділено майно в натурі за першим варіантом, запропонованим судовою будівельно-технічною експертизою. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Позивач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 січня 2015 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила змінити рішення суду першої інстанції в частині розподілу спільного майна подружжя та визнати за нею право власності на 2/3 частини майна згідно варіанту № 3 експертизи. В іншій частині рішення залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3, не погоджуючись із рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 січня 2015 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_4, клопотання про залучення якої до участі в справі як третьої особи було відхилено судом, вважаючи, що вказаним рішенням порушено її права на будинок, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, також подала апеляційну скаргу та просила скасувати рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про поділ житлового будинку з надвірними будівлями і земельної ділянки в натурі з виділенням частки, суд першої інстанції виходив із того, що будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, частки в праві спільної власності сторін є рівними, оскільки позивачем не доведено іншого, а тому вказане майно підлягає поділу в натурі за тим запропонованим експертом варіантом поділу, за яким відступ від ідеальних часток співвласників є найменшим.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 20 грудня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб (а. с. 6 т. 1).

Під час шлюбу 21 квітня 2011 року ОСОБА_3 укладено і нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованого за адресою АДРЕСА_1, який він придбав за 106925 грн. Згідно з п. 9 договору, купівля жилого будинку вчинена за письмовою згодою позивача ОСОБА_2 як дружини покупця ОСОБА_3, викладеною в заяві, яка залишилася в справах нотаріуса. Зміст згоди дружини покупця доведено до відома продавця. За п. 11 договору продавець і покупець взаємно стверджували один одному та всім зацікавленим у тому особам, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі, а також те, що договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину, ціна продажу, зазначена в п. 4, відповідає їх дійсним намірам. Підписання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 цього договору є підтвердженням відсутності взаємних претензій щодо проведеного розрахунку та якісного стану житлового будинку.

Також 21 квітня 2011 року ОСОБА_3 укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки пл. 0,1012 га. в межах згідно з планом, що розташована за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 за ціною та на умовах, визначених цим договором, яку продано разом із жилим будинком та господарськими будівлями та спорудами, що розташовані на цій земельній ділянці, котрі були предметом вищеозначеного договору. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Відповідно до п. 3.1 договору продаж вчинено за суму 104722 грн., а відповідно до п. 3.2 договору розрахунок за договором між сторонами здійснено готівкою під час його підписання після узгодження ними тексту договору, але до нотаріального посвідчення цього договору. Підписання ними цього договору також свідчило про те, що розрахунки за земельну ділянку здійснено повністю та про відсутність зі сторони продавця до покупця будь-яких претензій майнового та фінансового характеру. Згідно із п. 6.1 договору купівля земельної ділянки ОСОБА_3 також була здійснена за письмовою згодою позивача ОСОБА_2 як його законної дружини, викладеною в заяві, яка також залишилася в справах нотаріуса. Зміст згоди дружини покупця доведено до відома продавця. Відповідно до п. 6.2 договору продавець і покупець взаємно стверджували один одному та всім зацікавленим у тому особам, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі, а також те, що договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину, ціна продажу відповідає їх дійсним намірам. Підписання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 цього договору є підтвердженням відсутності взаємних претензій щодо проведеного розрахунку.

Наведені обставини підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відтак колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що спірний будинок та земельна ділянка дійсно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а твердження відповідача щодо його права особистої власності на спірне нерухоме майно, отримане на підставі договорів дарування, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і спростовуються змістом договорів купівлі-продажу. При цьому відповідачем не надано суду доказів того, що вказані договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 21 квітня 2011 року розірвані, змінені чи визнані недійсними.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4, що договір дарування спірного будинку, укладений в 2003 році, є незаконним, оскільки укладався по довіреності колишнього власника ОСОБА_6 вже після його смерті, висновків суду не спростовують, оскільки станом на час ухвалення рішення договір недійсним не визнавався, із часу укладення до теперішнього часу ОСОБА_4 не мала заперечень щодо його правомірності, а в разі подальшого оскарження права власності на будинок апелянт не позбавлений можливості подати заяву про перегляд даного рішення за нововиявленими обставинами.

Із цих же підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо допущення судом процесуальних порушень, а саме відмови зупинити провадження в справі до розгляду її позову про витребування майна.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Із роз'яснень, викладених у п. 30 постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Як встановлено, що сторони по справі є батьками неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є інвалідом дитинства до 16 років, має діагноз булельозного епідермолізу, полідиспластична форма (а. с. 9, 180, 181, 182 т. 1).

Не зважаючи на це, колегія суддів вважає вірними висновки суду щодо безпідставності вимог ОСОБА_2 про збільшення частки в праві спільної сумісної власності подружжя, виходячи із того, що позивачем не доведено згідно зі ст. ст. 10, 57, 60 ЦПК України наявності підстав для такого збільшення, встановлених ст. 70 СК України.

Так, в матеріалах справи наявна довідка ТОВ Hospico № 93 від 15 грудня 2014 року про те, що згідно заяви ОСОБА_3, менеджера з адміністративної діяльності товариства, з 07 липня 2014 року із заробітної плати та інших виплат утримується сума у розмірі 30 % на користь малолітньої дитини ОСОБА_8, чого позивач ОСОБА_2 у апеляційній скарзі не заперечувала.

При цьому в апеляційній скарзі ОСОБА_2 надавала перелік медичних засобів, необхідних для дитини із таким захворюванням, та їх приблизну вартість, однак нею не надано ані доказів витрат на придбання таких засобів, ані конкретних рекомендацій лікаря, які б підтверджували необхідність їх застосування при даному діагнозі.

Однак, доказів про те, що ОСОБА_2 зверталась до суду про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини або додаткових витрат на її утримання, суду не надано.

Отже, суд вірно визначив рівність часток у спільній сумісній власності подружжя при їх поділі, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в цій частині підлягають відхиленню.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо); розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення, а відтак ОСОБА_2 не позбавлена можливості звернутися до суду із відповідним позовом.

Оцінюючи правильність висновків суду в частині поділу будинку в натурі, колегія суддів враховує наступне.

Згідно договору про купівлю-продаж будинку від 21 квітня 2011 року, він має загальну площу 87,6 кв.м., житлову площу 47,4 кв.м., розташований на земельній ділянці 0,1012 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій знаходяться такі господарські будівлі та споруди: сарай «Б», погріб «під Б», гараж «В», навіс «Д», уборна «Е», огорожа «4-6», вимощення «І». Право власності зареєстровано 29 червня 2011 року.

В матеріалах справи наявний технічний паспорт від 27 червня 2003 року із відміткою «погашено 17 березня 2011 року», згідно якого загальна площа будинку 85,1 кв.м., складається з приміщень 1 кухня пл. 12,4 кв.м., 2 житлова кімната пл. 9,9 кв.м.. 3 коридор пл. 2,7 кв.м., 4 житлова кімната пл. 4,9 кв.м., 5 житлова кімната пл. 14,6 кв.м., 6 житлова кімната пл. 18,0 кв.м., І веранда пл. 9,9 кв.м., ІІ веранда пл. 12,7 кв.м., та наступні господарські будівлі та споруди: сарай «Б», погріб «під Б», гараж «В», навіс «Г», навіс «Д», уборна «Е», огорожа «1-3».

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 30 вересня 2014 року № 3249/3250/14-43/12006/12007/14-43, проведеної на підставі ухвали суду, визначено дійсну ринкову вартість домоволодіння 1011351 грн., та запропоновано два варіанти розподілу будинку в частках ? і ? із застереженням, що такий розподіл вбачається можливим при умові відступу від ідеальних часток співвласників та при умові відхилення від вимог нормативних документів, зокрема п. 2.23 та 2.24 ДБН В. 2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» та п. 8.3, 8.7 та 8.13 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт». Запропоновано один варіант розподілу будинку в частках 1/3 і 2/3 із застереженням, що такий розподіл не вбачається можливим, оскільки виходячи із умови виділення співвласнику 1/3 частини ізольованої квартири для ізольованого користування та заселення однією сім'єю неможливо виконати вимоги пунктів 2.23 та 2.24 ДБН В.2.2-15.2005 «Житлові будинки. Основні положення» та п. 8.7 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт». Тому на розгляд суду запропоновано можливий варіант поділу будинку на дві окремі ізольовані квартири відповідно до часток 1/3 та 2/3 при умові відхилення від вимог нормативних документів, зокрема п. 2.23 та 2.24 ДБН В.2.2-15.2005 «Житлові будинки. Основні положення» та п. 8.7 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт». Також надано можливі варіанти розподілу земельної ділянки (а. с. 121 т. 1).

Усі запропоновані варіанти поділу вимагають від сторін технічного переобладнання будинку у вигляді влаштування або закладення дверних та віконних прорізів і влаштування прибудов.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.

За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна це питання вирішується судом.

Під час вирішення зазначених спорів суди повинні враховувати роз'яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок».

Зокрема, виходячи з положень ст. ст. 183, 367 ЦК України та роз'яснень, викладених у п.п. 6, 7 зазначеної постанови, виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

Статтею 152 ЖК УРСР в редакції, яка діяла станом на час розгляду справи в суді першої інстанції, передбачено, що переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на жилий будинок» судам роз'яснено, що в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому місцевої ради (ст. 152 ЖК УРСР).

Під час розгляду апеляційної скарги із місцевої ради судом було витребуване рішення виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради від 29 квітня 2014 року № 14 за зверненнями ОСОБА_2, ОСОБА_3 щодо можливості переобладнання будинку АДРЕСА_1, згідно яких визнано неможливим переобладнання спірного житлового будинку в АДРЕСА_1 в двоквартирний до введення в експлуатацію самочинно здійсненого переобладнання житлового будинку, внаслідок чого змінено житлову площу.

Разом із тим, відповідно до п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України № 127 від 24 травня 2001 року, не належать до самочинного будівництва для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків: зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд, навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям полегшеної конструкції, погребів, входів в погреби, підпірних стін, воріт, хвірток, приямків, терас, ганків; перестановка санітарно-технічного обладнання в межах призначення приміщень, установка сантехнічних та інженерних приладів в приміщеннях нежитлового призначення; улаштування чи закриття дверних (віконних) прорізів у внутрішніх не капітальних стінах, збільшення або зменшення житлової або допоміжної площі за рахунок демонтування або влаштування перегородок (без порушення капітальних несучих стін, несучих конструкцій, опор, балок), комор, утеплення і оздоблення стін; засклення балконів, лоджій, веранд, терас, крім будинків, що занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, заміна матеріалу стін будинків, господарських будівель без збільшення розміру фундаменту та поверховості; зміна призначення господарських будівель; індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 5 серпня 1992 року.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 152 ЖК УРСР в редакції, яка набрала законної сили 05 квітня 2015 року, виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.

За таких обставин колегія суддів вважає за можливе проведення поділу будинку в натурі з урахуванням визначення такої можливості експертом та без позитивного висновку виконавчого комітету місцевої ради.

Обираючи серед запропонованих експертами варіантів поділу будинку, суд першої інстанції надав перевагу першому запропонованому варіанту поділу будинку та земельної ділянки, виходячи з того, що при цьому варіанті відступ від ідеальних часток співвласників буде значно меншим (для першого співвласника ? частки - 3,35 кв.м. більше, а для другого - 3,35 кв.м. менше), ніж при другому варіанті поділу, де відступ від ідеальних часток співвласників буде значно більшим (для першого співвласника ? частки - 9,05 кв.м. менше, а для другого - 9,05 кв.м. більше). При цьому відступ від ідеальних часток співвласників у більший бік суд вважав за необхідне здійснити саме у бік позивача, враховуючи проживання з нею малолітньої дитини-інваліда.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінив всі можливі варіанти поділу спірного будинку та обґрунтовано виділив позивачу ? частину будинку із мінімальним перевищенням ідеальної частки на її користь.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо необхідності виділення їй в натурі 2/3 частини будинку висновків суду не спростовують, оскільки судом встановлено рівність часток подружжя.

Крім того, згідно висновку експерта від 30 вересня 2014 року, поділити житловий будинок на дві окремі ізольовані квартири відповідно до часток 1/3 та 2/3 не вбачається можливим.

Колегія суддів не може погодитися із доводами апеляційної скарги ОСОБА_3, що експертизу проведено за даними технічного паспорту, який не відповідає фактичним переобладнанням в будинку.

Так, згідно довідки КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» № 1030 від 16 грудня 2014 року, в результаті обстеження домоволодіння були виявлені зміни. Реконструкція будинку проводилась самочинно, без відповідних документів. На підставі вищевказаного, рекомендовано звернутися до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю для отримання дозвільних документів, а після отримання відповідних документів та оновленого технічного паспорта в бюро технічної інвентаризації будинок підлягає до здачі в експлуатацію (а. с. 195 т. 1).

Відповідно до ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а тому саме на відповідача покладаються негативні наслідки можливої невідповідності при визначенні варіанту поділу будинку його узаконеній конфігурації, що утворилася внаслідок, як вважає відповідач ОСОБА_3, самочинної перебудови.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідачем не доведено неможливості здійснення перебудов за висновком експертизи, оскільки загальна площа приміщень і їх конфігурація не змінилися, а цільове переобладнання окремих приміщень (веранди під санвузол та житлової кімнати під гардеробну) не є перешкодою у їх використанні.

При цьому колегія суддів враховує, що переобладнані приміщення, про які вказує апелянт ОСОБА_3, виділяються у власність ОСОБА_2, яка із таким варіантом погодилась та із цих підстав рішення суду першої інстанції не оспорювала.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Ігнатченко Н.В.

Фінагєєв В.О.