Ухвала суду № 44471095, 26.05.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/8143/14 Головуючий у І інстанції Петришин Н. М.Провадження № 22-ц/780/2470/15 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв В. О.Категорія 29 26.05.2015

УХВАЛА

Іменем України

26 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Ігнатченко Н.В., Кашперської Т.Ц.,

за участю секретаря Лопатюк В.Ю.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ТОВ «Кредитні ініціативи» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року позивач звернулася до суду з позовом про стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» надіслало до Вищого господарського суду України, за місцем роботи позивача, «Скаргу на дії працівника суду» без номера та дати, яка була зареєстрована в канцелярії Вищого господарського суду України за Вх. № 15217 від 18.06.2014 року, на дії ОСОБА_2, як працівника суду. У даній скарзі було зазначено, що 10 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір № 2634/0908/55-024, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти на споживчі потреби у вигляді кредиту в розмірі 50 000 доларів США. 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу, відповідно до якого Банк відступив свої права вимоги по кредитному договору, укладеному з боржником. 28.11.2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу. В зв'язку з направленням даної скарги позивач вважає, що відповідач поширив щодо позивача негативну інформацію, розкрив перед третіми особами персональні дані, одержані як від споживача у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту та незаконно розголосив інформацію, яка становить банківську таємницю, чим порушив вимоги чинного законодавства і вчинив неправомірні дії по відношенню до позивача. Внаслідок протиправних дій відповідача позивачу було завдано моральної шкоди, яка виразилася в тривалих душевних стражданнях та нервових переживаннях, а тому просила суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 6000 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2015 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн. та понесені судові витрати у розмір 243 грн. 60 коп. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог, через неповноту встановлення обставин справи та порушення норм матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд не вірно застосував до спірних правовідносин положення ст. 60 Закону України «Про банки і банківську таємницю», оскільки відповідач не є банківською установою. Крім того, відповідачем не було розголошено конфіденційну інформацію, а позивачем не доведено спричинення моральної шкоди.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 18 червня 2014 року директор ТОВ «Кредитні ініціативи» звернувся до Голови Вищого господарського суду України зі скаргою на дії працівника суду та виклав у ній наступні обставини.

10 вересня 2008 року між співробітником Вищого господарського суду України ОСОБА_2 та ПАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір №2634/0908/55-024, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти на споживчі потреби у вигляді кредиту в розмірі 50 000 доларів США. 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу, відповідно до якого Банк відступив свої права вимоги по кредитних договорах, укладених з боржниками. Разом із тим, 28.11.2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу. Отже, до ТОВ «Кредитні ініціативи» як до нового кредитора згідно договорів факторингу перейшло право вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених боржниками з ПАТ «Сведбанк». Зважаючи на викладене, ТОВ «Кредитні ініціативи» повідомляє, що у разі ухилення від виконання покладених на ОСОБА_2 цивільно-правових зобов'язань, вирішуватиметься питання про притягнення останньої до юридичної відповідальності шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, до правоохоронних органів для вирішення питання щодо наявності в діях ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (шахрайство). Вважаємо, що дії ОСОБА_2 є неприпустимими та такими, що суперечить основним вимогам, які ставляться перед працівниками суду.

27.06.2014 року керівником апарату Вищого господарського суду України було надано відповідь на зазначену скаргу, в якій було повідомлено ТОВ «Кредитні ініціативи», що вирішення порушених у скарзі питань, не належить до повноважень голови Вищого господарського суду України, оскільки стосується приватного життя ОСОБА_2 та не пов'язані з її професійною діяльністю.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив зі встановлених обставин справи та керувався нормами Закону України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживача» та нормами ст. ст. 23, 280 ЦК України.

Колегія суддів по суті погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживача» персональні дані, одержані від споживача або іншої особи, у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватись виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором. Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.

Стаття 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначає, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Пунктом 10.1. кредитного договору №2634/0908/55-024, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 передбачено, що кожна із сторін даного договору зобов'язана забезпечувати строгу конфіденційність його умов, а також технічну, комерційну, фінансову й іншу інформацію про другу сторону.

Відповідно до вимог ч.ч. 3,4 ст. 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону. Органи державної влади, юридичні та фізичні особи, які при виконанні своїх функцій, визначених законом, або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали в установленому законом порядку інформацію, що містить банківську таємницю, зобов'язані забезпечити збереження такої інформації, не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

Таким чином, відповідач ТОВ «Кредитні ініціативи», до якого згідно договору факторингу перейшло право грошової вимоги щодо заборгованості по кредитному договору №2634/0908/55-024, надіславши скаргу за місцем роботи позивача та зазначивши при цьому інформацію про наявність у останньої кредитної заборгованості, в порушення вище зазначених вимог закону розкрив банківську таємницю, щодо майнового стану клієнта банку, а саме позивача, поширив персональні дані позивача, а саме адресу проживання останнього.

Доводи апелянта щодо наявності по місцю роботи позивача інформації про її місце проживання, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки домашня адреса працівника суду відома по місцю роботи обмеженому колу осіб, які мають доступ до персональних даних, а саме працівникам кадрової служби та керівнику, якому надано право прийняття на роботу.

Направивши скаргу на ім'я Голови Вищого господарського суду України, відповідач допустив розголошення адреси позивача невизначеному колу осіб, оскільки зазначена скарга пройшла реєстрацію в канцелярії суду, працівники якої всупереч волі володільця персональних даних були ознайомлені з домашньою адресою позивача.

Відповідно до вимог ст. 14 Закону України "Про захист персональних даних" - поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Статтею 28 зазначеного закону визначено відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних, а саме порушення законодавства про захист персональних даних тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що відповідач направивши зазначену скаргу по місцю роботи позивача, діяв всупереч вимогам ст. 61 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та ст.ст. 14, 28 Закону України "Про захист персональних даних".

Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, про протиправність дій відповідача, а також що таким діями позивачу спричинено моральної шкоди.

Доводи апелянта про те, що суд не вірно застосував до спірних правовідносин положення ст. 60 Закону України «Про банки і банківську таємницю», є безпідставними, оскільки відповідач, який отримав конфіденційну інформацію від банку в результаті укладання договору факторингу, зобов'язаний був не розголошувати цю інформацію відповідно до вимог закону, а саме ст. 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Також не заслуговують доводи апелянта про те, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди.

Так, судом встановлено факт неправомірних дій відповідача відносно позивача, а саме факт незаконного розголошення банківської таємниці та поширення персональних даних позивача без дозволу останнього.

Як було зазначено вище, відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розміру спричиненої позивачу моральної шкоди. Зазначені висновки відповідають встановленим обставинам справи та вимогам ст. 23 ЦК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Ігнатченко Н.В.

Кашперська Т.Ц.