Рішення № 44471094, 26.05.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 379/1534/14ц Головуючий у І інстанції Бабоїд О.М.Провадження № 22-ц/780/2824/15 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 29 26.05.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

26 травня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Лащенка В.Д., Фінагєєва В.О.,

за участі секретаря Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 13 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В липні 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, посилаючись на те, що 06 березня 2014 року о 13:00 в м. Тараща по вул. Видна ОСОБА_2, керуючи автомобілем Фіат Крома д.н.з. НОМЕР_1 допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2121-20 д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6, в результаті чого належний йому автомобіль отримав механічні пошкодження. Згідно висновку № 87 експертного автотоварознавчого дослідження про визначення матеріального збитку, вартість відновлювального ремонту складає 9519,69 грн. Власником автомобіля є ОСОБА_4, який на підставі довіреності передав даний автомобіль ОСОБА_5, який в свою чергу передав автомобіль ОСОБА_2 Вказує, що окрім матеріальної шкоди, йому як власнику пошкодженого автомобіля було завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що він отримав стрес від даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого він тривалий час не може вести повсякденне життя, маючи у власність автомобіль, не може ним користуватися, оскільки автомобіль був пошкоджений, змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Просив стягнути з відповідачів на користь позивача солідарно матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в сумі 9519,69 грн. та моральну шкоду в сумі 5000 грн., покласти на відповідачів судові витрати.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 13 березня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду 9519,69 грн., моральну шкоду 3000 грн., судові витрати 1002,20 грн.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Таращанського районного суду Київської області від 13 березня 2015 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на те, що відповідальність ОСОБА_2 як належного володільця автомобіля застрахована в ПрАТ «СК «Статус» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в телефонному режимі він повідомляв страхову компанію про страховий випадок, а тому може нести відповідальність лише у разі недостатності страхового відшкодування. Крім того, не погоджувався із розміром матеріальної та моральної шкоди, заявленої позивачем та стягнутої судом.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою Таращанського районного суду Київської області від 16 травня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і накладено на нього стягнення у вигляді штрафу. Постановою встановлено, що 06 березня 2014 року о 13:00 в м. Тараща по вул. Видна Київської області ОСОБА_2, керуючи довіреним йому автомобілем Фіат Крома, д.н.з. НОМЕР_1, під час виконання маневру розвороту, не надавши переваги в русі попутному автомобілю ВАЗ 2121-10 д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6, допустив з ним зіткнення. В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі зазнали механічних пошкоджень, чим ОСОБА_2 порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху та вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Згідно висновку № 87 експертного автотоварознавчого дослідження про визначення матеріального збитку, заподіяного ушкодженням колісного транспортного засобу автомобіля ВАЗ 2121-10 д.н.з. НОМЕР_2 від пошкоджень, складеного ФОП ОСОБА_7 12 травня 2014 року, матеріальний збиток, завданий власнику КТЗ, складає 9519,69 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування із відповідача ОСОБА_2 шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки в судовому засіданні встановлено факт заподіяння майнової шкоди позивачу в зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою в розмірі 9519,69 грн., заподіяна шкода підлягає стягненню із відповідача на користь позивача; представник відповідача не надав суду необхідних доказів на підтвердження тих обставин, що страхова компанія повідомлялася про страховий випадок, та підтвердив, що за вказаною в полісі адресою страхова компанія не знаходиться.

Однак такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, є помилковим.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, за наявності договору обов'язкового страхування суб'єктний склад та межі відповідальності за спричинення шкоди третій особі визначаються нормативно-правовими актами, які регламентують страхові правовідносини.

Відповідно до ст. ст. 12, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Однак всі вимоги наведених норм закону судом першої інстанції враховані не були.

Так, згідно полісу обов'язкового страхування № АС/7309810 страховий ліміт ПрАТ «СК «Статус» становить 50000 грн. на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, обставини укладення даного договору сторонами не заперечені.

При цьому вартість матеріального збитку, заявлена власником автомобіля ВАЗ 2121-20 д.н.з. НОМЕР_2, не перевищує даної суми.

Таким чином, в силу договору про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідальність відповідача ОСОБА_2 як володільця транспортного засобу, починається із перевищенням страхової суми 50000 грн., однак розмір шкоди, визначеної висновком автотоварознавчого дослідження, із якою погоджується позивач, є меншою даної страхової суми.

При цьому позовні вимоги до страховика заявлені не були і позивачем не надано доказів, що він звертався до ПрАТ «СК «Статус» для отримання відшкодування в позасудовому порядку, та йому в цьому було відмовлено.

Встановлюючи, чи поширюється дія договору про обов'язкове страхування, страхувальником за яким є ОСОБА_8, на інших осіб, колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особами, відповідальність яких застрахована, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Оскільки ОСОБА_2 правомірно володів забезпеченим транспортним засобом на час дорожньо-транспортної пригоди, чого сторонами не заперечується і матеріалами справи іншого не встановлено, він є особою, відповідальність якої застрахована.

Згідно з п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Висновки суду першої інстанції щодо відсутності доказів звернення відповідача до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування є передчасними, оскільки Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладає обов'язок повідомляти страховика про факт настання страхового випадку також і на потерпілу особу, а страхова справа судом не витребовувалась.

Так, відповідно до ст. 35 вказаного Закону, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Крім того, ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає підстави відмови у здійсненні страхового відшкодування, до яких не входить неповідомлення особою, відповідальність якої застрахована, про дорожньо-транспортну пригоду.

Відтак суд першої інстанції невірно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, відмовив в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про залучення до участі справі страхової компанії та безпідставно стягнув із відповідача ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди, заявлене позивачем.

Разом із тим, оскільки вина ОСОБА_2 в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди беззаперечно встановлена постановою суду, яка набрала законної сили, із нього на користь позивача підлягає стягненню 1000 грн. франшизи відповідно до ст. ст. 12, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Оцінюючи висновки суду та доводи апеляційної скарги щодо недоведення розміру моральної шкоди, стягнутої судом, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Частково задовольняючи позов в цій частині, суд встановив, що належне позивачу майно було пошкоджене діями відповідача та з його вини, отже позивач має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки моральна шкода позивача виразилася в перенесенні страждань і переживань через витрати, яких він зазнав у зв'язку з пошкодженням автомобіля, а також витрати, які він зробив для відновлення свого порушеного права.

Розмір компенсації 3000 грн., визначений судом на користь позивача ОСОБА_3 із всебічним, повним, об'єктивним та безпосереднім дослідженням наявних в справі доказів, вважається колегії суддів розумним, виваженим, справедливим та пропорційним і зменшенню не підлягає.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування в частині стягнення матеріальної шкоди із ухваленням нового рішення про стягнення матеріальної шкоди в розмірі франшизи 1000 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 13 березня 2015 року скасувати в частині задоволення позову про відшкодування матеріальної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1000 грн. матеріальної шкоди.

В іншій частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 13 березня 2015 року в частині відшкодування моральної шкоди та стягнення судових витрат залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Лащенко В.Д.

Фінагєєв В.О.