Ухвала суду № 44456645, 21.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ К/800/48549/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (правонаступник Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2013

у справі №815/3622/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Одесагаз»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Одесагаз» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Одесагаз») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2013 за №0000132700, №0000122700 та за №0000142700.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2013, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 03.12.2012 по 15.01.2013 на підставі направлень на перевірку фахівцями відповідача проведена планова виїзна перевірка ПАТ «Одесагаз» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 30.09.2012, а також валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 30.09.2012.

За результатами проведеної перевірки встановлено порушення позивачем вимог: п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, ст. 137, п. 138.2, абз. «а» пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 322703,00 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 177872,00 грн.; п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся на загальну суму 3000,00 грн.

Внаслідок виявлення порушень відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.01.2013 за №0000132700, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 484054,50 грн., №0000122700 за податком на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом, на суму 5010,00 грн. та за №0000142700 за ПДВ на суму 266808,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Положеннями пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України встановлено, що інші доходи платника податків включають, зокрема, безнадійну кредиторську заборгованість.

Згідно пп. 14.1.11 п. 14.1 с. 14 ПК України безнадійна заборгованість - заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до акту приймання-передачі векселів від 11.07.2001 ПАТ «Одесагаз» передає, а фірма «Тисса» (змінено найменування на ТОВ «Центр побутового обслуговування») приймає векселі за №753287590630, №753287590631, №753287590632 та №753287590633. Також, встановлено, що за перевіряємий період ПАТ «Одесагаз» не здійснювало оплату за вищевказаними векселями.

Крім того, судами встановлено, що постановою Господарського суду Харківської області від 23.07.2012 ТОВ «Центр побутового обслуговування» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Таким чином, з наведеного випливає, що ТОВ «Центр побутового обслуговування» не мало заборгованості перед позивачем, а тому визнання ТОВ «Центр побутового обслуговування» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури не може мати своїм наслідком визнання заборгованості, яка існувала у ПАТ «Одесагаз» перед ТОВ «Центр побутового обслуговування» безнадійною.

Також, положеннями пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України зазначено, що безнадійна заборгованість - заборгованість, зокрема, за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлена загальна позовна давність терміном три роки.

Однак, з аналізу векселів вбачається, що датою їх погашення є 11.07.2013, тобто, наведена заборгованість позивача перед ТОВ «Центр побутового обслуговування» могла б бути визнана безнадійною та включена до складу доходів лише після 11.07.2016 та за умови відсутності переривання перебігу строку позовної давності і факту погашення заборгованості.

Крім цього, сам по собі факт відкриття ліквідаційної процедури векселедержателя не свідчить про виникнення у векселедавця безнадійної заборгованості та необхідності включення до складу його доходів заборгованості по векселям, по яким строк оплати не наступив ані на момент відкриття вказаної процедури, ані на момент проведення відповідачем спірної перевірки.

Крім того, у п. 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, а саме - видатковими накладними, зокрема, від 12.04.2011 за №РН-0000615, від 15.04.2011 за №РН-0000602, від 07.04.2011 за №РН-0000536, прибутковими накладними, зокрема, від 22.04.2011 №385, від 20.04.2011 за №373 та від 29.04.2011 за №436, а також картками складського обліку матеріалів, зокрема, за №№7302, 5476 та ін. Крім того, на вимогу позивача ПП «Модуль» видавало податкові накладні від 18.04.2011 за №125, від 11.04.2011 за №81.

У свою чергу, використання позивачем придбаних у ПП «Модуль» металопрокату та будівельних матеріалів в господарській діяльності позивача підтверджується накладною на відпуск матеріалів на сторону від 27.04.2011 №544 та листом на адресу ПАТ «Одесагаз» від ТОВ «Газстроймонтаж» про відпуск поворотних матеріалів для газифікації, а також іншими матеріалами справи.

Також, відповідно до пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, суми коштів або вартість товарів, виконаних робіт, наданих послуг, добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до неприбуткових організацій, визначених у ст. 157 цього розділу в розмірі, що не перевищує чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Положеннями п. 157.1 ст. 157 ПК України до неприбуткових установ та організацій, на ряду з іншим, зараховуються громадські організації, створені з метою надання реабілітаційних, фізкультурно-спортивних для інвалідів (дітей-інвалідів) та соціальних послуг, правової допомоги, провадження, аматорської спортивної діяльності; професійні спілки, їх об'єднання та організації профспілок, утвореними в порядку, визначеному законом; релігійні організації, зареєстрованими в порядку, передбаченому законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в 1-3 кварталах 2012 року надавалась добровільна допомога спортивним, профспілковим та релігійним неприбутковим організаціям. Враховуючи, що наведені організації займались діяльністю, яка відповідає положенням п. 157.1 ст. 157 ПК України, а також приймаючи до уваги, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують перевищення позивачем граничного розміру добровільної допомоги, рівно як і не обґрунтовано інші порушення під час добровільного перерахування коштів неприбутковим організаціям, колегія суддів погоджується з висновками судів про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу стосовно завищення позивачем витрат внаслідок добровільного перерахування коштів на користь неприбуткових організацій.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У пункті 198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, а саме - договорами, податковими накладними, актами прийому-передачі, платіжними дорученнями та ін.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів щодо необґрунтованості доводів відповідача про порушення ПАТ «Одесагаз» ст. 167, пп. 168.1.1 п. 161.1 ст. 161 ПК України внаслідок не утримання позивачем податку на доходів фізичних осіб в сумі 3000,00 грн. в 3 кв. 2012 року з ОСОБА_2, оскільки ПАТ «Одесагаз» взагалі не виплачувало у перевіряємому періоді будь-які доходи вказаній фізичній особі, що підтверджується виписками з рахунків за вказаний період, завіреними банками, в яких у ПАТ «Одесагаз» відкриті рахунки в національній валюті.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров