Ухвала суду № 44445320, 28.05.2015, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про передачу позовної заяви за підсудністю

28.05.2015 р. №917/566/15 м. Полтава

за позовом Приватного підприємства «АМАРАНТ-АГРО», 37264, Полтавська область, Лохвицький район, с. Вирішальне, вул. 50-річчя Радянської Влади, 1

до Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», 01601, м. Київ, вул. Мечникова, 3

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУКСОР-УТР», 37022, Полтавська область, Лохвицький район, с. Юсківці, вул. Лучанська, 1 Б;

2) Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Валентина Григорівна, 49044, м. Дніпропетровськ, вул. Клари Цеткін, 8, кім.6; пр.-т Карла Маркса, 59 а, оф. 35, м. Дніпропетровськ, 49000.

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Представники:

Від позивача: Пащенко В.В., довіреність від 10.03.2015 року;

Від відповідача: Левченко Ю.В., довіреність від 16.02.2015 року №44/6;

Від третьої особи: 1, 2 - не з'явився.

Суть справи: Розглядається позовна заява про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Треті особи своїх представників в судове засідання не направили, про час та місце його проведення повідомлені належним чином. Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Валентина Григорівна відзив на позов не надала.

Відповідачем подане повторне клопотання про передачу справи за підсудністю (а.с.137-139), в якому викладені додаткові аргументи в обґрунтування доводів відповідача щодо підсудності спору господарському суду м. Києва.

Зокрема, в поданому клопотанні відповідач посилається на те, що з оскаржуваного виконавчого напису № 119 вбачається, що сума зобов'язання становить більше десяти мільйонів гривень та складає 12 398 552, 21 долари США, тому в силу п. 2 ч. 1. ст. 21 ЗУ «Про виконавче провадження», оскаржуваний виконавчий напис, виходячи з суми до стягнення, може виконуватися лише Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, адреса якого: 04053, м. Київ, вул. Артема, 73.

Крім цього, відповідач зазначає, що ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» знаходиться за адресою: 01601, м. Київ, вул. Мечникова, 3. Згідно з ч. 3 ст. 15 ГПК України справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Відповідач звертає увагу, що виконавче провадження відкрито в м. Києві, арешт на майно боржника накладено в м. Києві, зазначене спростовує доводи позивача щодо місця виконання виконавчого напису нотаріуса.

Відповідач переконаний, оскільки оскаржуваний виконавчий напис виконується у місті Києві, у якому також знаходиться та зареєстрований відповідач, в силу ст. ч. 3 ст. 15 ГПК України справа є підсудною виключно господарському суду міста Києва.

Представник позивача в судовому засіданні заперечує проти заявленого клопотання, посилаючись на те, що ч.1 ст.20 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі, якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та міркування представників сторін, суд встановив:

Відповідно до ч.3 ст.15 ГПК України, справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

В ч.1 ст.20 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Разом з тим, Закон України «Про виконавче провадження» не містить конкретного визначення змісту терміну «місце виконання рішення, який використовується в назві ст. 20 цього Закону.

В третьому реченні ч.1 ст.20 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Таким чином, законодавець, формуючи зміст вказаної правової норми включає до змісту терміну «місце виконання» також межі юрисдикції певного органу державної виконавчої служби. Більш того, із змісту цього речення вбачається, що в даному випадку термін «місце виконання рішення» фактично ототожнюється законодавцем з місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, оскільки можливість вибору стягувачем місця виконання прирівнюється законодавцем до вибору між декількома органами державної виконавчої служби.

Контекстний аналіз змісту частин 4-8 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» також дозволяє зробити висновок про те, що до змісту поняття «місце виконання рішення», яке використовується в назві цієї статті закону, включено норми, які регулюють питання взаємодії різних органів державної виконавчої служби з виконання відповідного виконавчого документа в межах території, на яку розповсюджується юрисдикція такого органу. В той же час, ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», на думку суду, містить виключення з загального територіального принципу визначення юрисдикції органу ДВС, передбаченого ст.20 вказаного Закону.

Зокрема, п.2 ч.1 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає підвідомчість відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконання рішень, за якими сума зобов'язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Оскільки виконавчим написом нотаріуса від 30.01.2015 року, вимоги про визнання якого таким, що не підлягає виконанню є предметом розгляду по даній справі, було звернуто стягнення на належне позивачу рухоме майно з метою задоволення вимог відповідача до ТОВ «Луксор-УТР» на суму 12 398 552,21 доларів США (тобто на суму, яка перевищує десять мільйонів гривень), виконавче провадження з виконання цього виконавчого напису підлягало відкриттю виключно відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ. Про зазначене свідчить копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.02.2015р. ВП №46405779, винесена в м. Києві головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України Селезньовим М.О. (а.с. 13-18).

В обґрунтування територіальної підсудності спору господарському суду Полтавської області в тексті позовної заяви (а.с. 5), позивач послався на те, що акт опису та арешту майна від 06.02.2015 року складено в с. Вирішальне Лохвицького району Полтавської області.

Разом з тим, в судовому засіданні 28.05.2015р. представником позивача надані суду письмові пояснення (а.с.164), відповідно до яких зазначене посилання визнається позивачем помилковим, одночасно представник позивача пояснив суду, що такий акт 06.02.2015 року в с. Вирішальне Лохвицького району Полтавської області не складався.

В той же час, відповідачем надано суду копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.02.2015р. (а.с. 63-64), винесеної в межах виконавчого провадження №46405779 з виконання оспорюваного позивачем виконавчого напису. З вказаної постанови вбачається, що вона винесена в м. Києві.

Судом також приймається до уваги, що оспорюваним позивачем виконавчим написом звернуто стягнення на належне позивачу рухоме майно. В зв'язку з цим, вчинення виконавчих дій стосовно арешту зазначеного майна, його можливого опису та реалізації не пов'язане ніяким чином з місцезнаходженням позивача в особі його постійно діючого органу. Позивачем не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили про фактичне місцезнаходження вказаного рухомого майна в межах Полтавської області. Таким чином, позивачем не обґрунтовано, що місцем виконання оспорюваного виконавчого напису є територія саме Полтавської області.

З врахуванням викладеного, зазначений спір не є підсудним господарському суду Полтавської області за визначенням територіальної підсудності, яке дається в ч.3 ст.15 ГПК України, оскільки, окрім викладеного, місцезнаходженням відповідача, до якого подано позов, є м. Київ, що підтверджується спеціальним витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 19.03.2015 року (а.с.46).

Суд вважає, що ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» фактично встановлено виключну підвідомчість виконавчих проваджень з виконання рішень, сума зобов'язань за якими перевищує 10 млн. грн., Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, територіальна юрисдикція якого розповсюджується на всю територію України.

Зазначена обставина, на думку суду, означає, що для визначення змісту поняття «місце виконання» по відношенню до таких рішень, в контексті змісту ст. 20, 21 Закону України «Про виконавче провадження» може бути використане лише місцезнаходження такого органу державної виконавчої служби, оскільки інакше «місцем виконання» відповідних рішень треба було б вважати всю територію України, що фактично нівелювало би сутність принципу територіальної підсудності відповідних спорів, викладеного в ч.3 ст.15 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що місцем виконавчого оспорюваного позивачем виконавчого напису є м. Київ, оскільки вчинення відповідної виконавчої дії в межах примусового виконання цього виконавчого напису за виконавчим провадженням ВП № 46405779 (винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження) відбулося саме в м. Києві. Доказів вчинення будь-яких інших дій по виконання оспорюваного виконавчого напису в межах Полтавської області надано сторонами не було.

Відповідно до ст. 17 ГПК України якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

Керуючись ст.ст. 15 (ч.3), 17 (ч.1),86 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1) Клопотання Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про передачу справи за підсудністю задовольнити.

2) Передати справу № 917/566/15 за позовом Приватного підприємства «АМАРАНТ-АГРО», с. Вирішальне Лохвицького району, до Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», м. Київ, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУКСОР-УТР», с. Юсківці Лохвицького району; 2) Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Валентина Григорівна, м. Дніпропетровськ, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Суддя І.І. Пушко