Ухвала суду № 44433332, 14.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2015 р. м. Київ К/800/13561/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014

у справі № 2а/0470/15425/11

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, Західно-Донбаська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.08.2011 №0001321742, яким позивачу збільшено суми податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)»: за основним платежем на 14742,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 3685,50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2012, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Мітра» за період з 01.08.2010 по 31.08.2010, за результатами якої складено акт від 12.08.2011 №95/17/2-НОМЕР_1.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.08.2011 №0001321742, яким позивачу збільшено суми податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)»: за основним платежем на 14742,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 3685,50 грн.

Підставою для збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про безпідставність формування податкового кредиту по ПДВ по господарським операціям між позивачем та ПП «Мітра», оскільки позивачем не було надано документів, які підтверджують факт передачі товарів від продавця до покупця, а саме: товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі товару, довіреності. При цьому, податковий орган зазначив, що дослідження акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська» №67/233/32804278 від 25.01.2011 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на прибуток ПП «Мітра» дає можливість дійти висновку, що відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень унеможливлює здійснення господарської діяльності ПП «Мітра». Проаналізувавши інші акти перевірок: від 28.10.2010 №5399/152/32804278, від 05.05.2010 №173/1/15-7, від 05.05.2010 №171/1/15-3 відповідач також дійшов висновку, що ПП «Мітра» здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, отже як наслідок діяльність позивача у серпні 2010 року була спрямована на формування податкового кредиту з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість, що дає можливість стверджувати про нікчемність укладених в цьому періоді правочинів.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не має права на спірний податковий кредит, оскільки він сформований за наслідками нікчемного правочину. При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутність товарно-транспортних накладних та довіреностей ставить під сумнів факт отримання позивачем товару (послуг) за укладеними договорами з ПП. «Мітра».

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи, оскільки суди не дослідили факт поставки товару як підстави для включення сум ПДВ.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Обов'язковою умовою з яким норми Закону України «Про податок на додану вартість», окрім вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, установлених пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону, є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

Отже, при розгляді справи для перевірки законності формування платником податкового кредиту, судам необхідно з'ясовувати реальність виконання операцій з поставки покупцеві (позивачу у справі) товарів та послуг у рамках господарських правовідносин з контрагентом.

Для цього судам необхідно з'ясувати характер та зміст спірних операцій з поставки товарів та послуг, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємств-контрагентів основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з поставки, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, що судами попередніх інстанцій в повній мірі зроблено не було.

Також, слід зазначити, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров