Рішення № 44432703, 19.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 22-ц/796/4342/2015 Головуючий у 1-ій інстанції - Кричина А.В.

Доповідач - Кабанченко О.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Кабанченко О.А.

суддів - Рубан С.М.,

Желепи О.В.

при секретарі - Осмолович В.С

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2015 року

в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,

за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_5, про визнання кредитного договору удаваним правочином.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2015 року задоволено частково позов ПАТ «БГ БАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості,

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь ПАТ «БГ Банк» заборгованість за Кредитним договором №92 від 20 травня 2003 року станом на 8 лютого 2013 року у розмірі: заборгованість за кредитом 120 156 грн. 13 коп., заборгованість за відсотками 3 214 грн. 70 коп., пеня 90 060 грн. 70 коп., 3% річних 11 650 грн. 94 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь ПАТ «БГ Банк» по 750 грн. 27 коп. судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «БГ БАНК» про визнання кредитного договору удаваним правочином відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, представник ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять скасувати рішення в частині стягнення неустойки (пені) та в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ухвалити нове рішення в цій частині позовних вимог, яким відмовити у стягненні пені та у солідарному стягненні заборгованості за кредитним договором №92 від 20 травня 2003 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Вважають, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, не відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Зазначають, що судове рішення в частині стягнення заборгованості у розмірі 120 156 грн. 13 коп. - за кредитом та 3 214 грн. 70 коп. - за відсотками повністю відповідає обставинам справи і ними не оспорюється. Проте, судом не враховано, що банк з вересня 2010 року не повідомляв поручителів про наявну заборгованість позичальника,отже договора поруки припинили свою дію і вимоги до поручителів є безпідставними. Крім того, судом не застосовано ч. 3 ст. 551 ЦК України при визначені розміру пені, не враховано, що заборгованість позичальника виникла з вини кредитора, що є підставою для зменшення розміру пені в порядку ст. 616 ч. 2 ЦК України.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено наступні обставини.

20 травня 2003 року між ВАТ «Універсал банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №92, за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит в сумі 50 000 дол. США для придбання нерухомості, зі сплатою 15% річних за користування кредитом, строком дії договору до 19 травня 2013 року, до якого сторони неодноразово вносили зміни та доповнення шляхом укладення відповідних договорів. ( т. 1 а.с. 61-74)

20 травня 2003 року між ВАТ «Універсал банк Розвитку та Партнерства» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 92/1 та з ОСОБА_5 договір поруки № 92/2, за умовами яких поручителі зобов'язались солідарно з позичальником відповідати перед позивачем за своєчасне та повне виконання умов кредитного договору №92. ( т. 1 а.с. 75-78).

18 вересня 2003 року між ВАТ «Універсал банк Розвитку та Партнерства» та ОСОБА_4 укладено договір застави, предметом якого є 4-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 149,40 кв.м.., що належить на праві власності ОСОБА_4 ( т.1 а.с. 86-89)

Відповідач ОСОБА_4 перестала виконувати свої зобов'язання по погашенню кредиту у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість.

06 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олофінським О.Є. за заявою кредитора було вчинено виконавчий напис, яким на квартиру АДРЕСА_1звернутостягнення в рахунок погашення заборгованості по спірному кредитному договору, (т.1 а.с. 90).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2013 року, яке є чинним, визнано виконавчий напис, вчинений 06 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олофінським О.Є. щодо звернення стягнення на квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 330 730.00 грн. таким, що не підлягає виконанню. ( т.1 а.с. 237-239).

Відповідно до висновку Науково-дослідного центру судової експертизиз питань інтелектуальної власності від 25 листопада 2013 року, яким встановлено, що згідно реквізитів меморіального ордеру №164 від 20 березня 2003 року ОСОБА_4 фактично були перераховані кошти у розмірі 258 461,00 грн.., що склало 48 463,56 дол. США, враховуючи фактичний розмір отриманих грошових коштів, сума її заборгованості складає 123 370,83 грн., з яких заборгованість за кредитом - 120 156,13 грн., заборгованість за відсотками -3 214,70 грн. ( т. 1 а.с. 62-72).

У лютому 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів про стягнення заборгованості, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог ( т.З а.с. 21- 26) просив стягнути солідарно з ОСОБА_4. ОСОБА_3. ОСОБА_5. заборгованість за кредитним договором №92 від 20 травня 2003 року в сумі 575 550,50 грн. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що за вказаним договором надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 50 000 доларів США для придбання нерухомості. Відповідачі ОСОБА_3. ОСОБА_5 є солідарними поручителями позичальника відповідно до укладених з ними договорів поруки. Відповідачем ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором не виконується - не сплачується своєчасно кредит, а з липня 2010 року відсотки за користування кредитом. 24 вересня 2010 року позивачем було направлено на адресу відповідачів повідомлення про порушення зобов'язання і попереджено про намір банку звернутись до суду. 22 грудня 2011 року відповідачу ОСОБА_4 було вручено вимогу №15/01/01-3277 про усунення порушень, однак вимоги позивача виконані не були. 03 лютого 2012 року позивач звертався до нотаріуса із заявою про вчинення нотаріального напису на договорі застави про звернення стягнення на предмет застави для погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 330 730,09 грн., нотаріусом Олофінським О.Є. було вчинено виконавчий напис, проте рішенням Шевченківського районного суду м. Києва зазначений виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. Станом на 22 листопада 2013 року загальна заборгованість за кредитним договором становить 575 550,50 гри., з яких заборгованість по кредиту 19 947,86 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 22.11.2013 року становить 159 443,24 грн.., заборгованість по відсотках - 1 025.33 дол. США. що дорівнює 8 195,46 грн., пеня за несвоєчасно сплачені відсотки - 19 228,84 грн., пеня за несвоєчасно сплачений кредит - 373 416,25 грн., 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, нараховані в порядку ст. 625 ЦК України - 15 266,71 грн.

ОСОБА_4 звернулась із зустрічним позовом до ПАТ «БГ БАНК» про визнання кредитного договору удаваним правочином, що укладений в гривні (т.1 а.с. 223-227); застосувати наслідки удаваного правочину - визнати кредитний договір №92 від 20 травня 2003 року таким, що укладений в національній валюті України - гривні, вважати що кредит був наданий в сумі 258 461,00 грн., зобов'язати позивача провести повний перерахунок платежів за зазначеним кредитним договором, які були сплачені в доларах США, в національній валюті України - гривні. Посилалась в обґрунтування своїх вимог на те, що за умовами кредитного договору №92 банк повинен був надати їй цільовий кредит готівкою через касу в сумі 50 000 дол. США, проте 20 травня 2003 року ВАТ «Універсал банк Розвитку та Партнерства» було перераховано на користь ТОВ «Будівельне підприємство 3» Київміськбуд 1» кошти в сумі 258 461,00 грн.. на виконання договору уступки вимоги від 20 грудня 2002 року, що підтверджується меморіальним ордером №164 від 20 травня 2003 року. ОСОБА_4 грошові кошти готівкою через касу банку не отримувала, рахунку, на який би були зараховані кошти не відкривала. Відсутні докази належного, повного отримання кредитних коштів ОСОБА_4 саме в іноземній валюті у розмірі 50 000 дол. США. Кредитний договір № 92 є удаваним правочином. так як його було вчинено з метою приховання іншого правочину. який сторони вчинили в дійсності, а саме було здійснено надання кредиту в національній валюті України. У ВАТ «Універсал банк Розвитку та Партнерства» на час укладення кредитного договору були відсутні генеральна ліцензія та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення кредитування в іноземній валюті. Відповідач за весь період користування коштами сплатила банку 30 052,14 дол. США - тіла кредиту та 25 505,06 дол. США - відсотків за користування кредитом. При застосуванні наслідків удаваного правочину графік платежів має бути змінений, виходячи з того, що кредитний договір фактично укладений в гривні.

Представник відповідачів подав заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні зустрічного позову і рішення в цій частині сторонами не оскаржується.

Також не оскаржується сторонами рішення суду в частині розміру заборгованості за кредитним договором в сумі 120 156,13 грн., заборгованості за відсотками 3 214,70 грн., що підлягають стягненню на користь позивача ПАТ «БГ Банк».

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «БГ Банк» про стягнення передбаченої кредитним договором пені, суд першої інстанції виходив з того, що позичальником ОСОБА_4 порушені умови договору щодо своєчасної та в повному обсязі сплати платежів на погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, що є підставою для нарахування та стягнення пені, нарахованої відповідно до умов договору.

При цьому, судом застосовано до вимог про стягнення пені позовну давність в один рік, визначену ст. 258 ч.2 п. 1 ЦК України, та розраховано суму пені - 90 060,70 грн. (пеня по кредиту 0.2% х 365 х 120156.13 + пеня по відсотках 0.2% х 365 х 3214.70 = 90060.70).

Судова колегія погоджується з такими висновками суду, вважає, що вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

В апеляційній скарзі відповідачі посилаються на те, що невиконання ОСОБА_4 кредитних зобов'язань з 2011 року відбулося з вини банку, що, на думку відповідачів, підтверджується додатковим договором №7 (реструктуризація) та відмінними один від одного розрахунками заборгованості, які містяться у матеріалах справи. ОСОБА_4 неодноразово зверталась до позивача та повідомляла про помилки у зарахуванні коштів, але позивачем це питання не вирішувалось, отже є підстави для застосування положень ст. 616 ч. 2 ЦК України. Позивачем також не доведена наявність збитків, завданих внаслідок не виконання позичальником умов договору, що є підставою для застосування положень ст. 551 ч. 3 ЦК України.

Судова колегія не погоджується із наведеними доводами апеляційної скарги, зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що порушення зобов'язання відповідачем ОСОБА_4, якою не сплачувались платежі у погашення кредиту та проценти за користування кредитом з липня 2010 року, зумовлене діями кредитора.

Підстав для застосування ст. 551 ч. 3 ЦК України, враховуючи розмір заборгованості і розмір стягнутої судом пені, не встановлено.

Разом з тим, судова колегія не погоджується з висновками суду щодо наявності підстав для покладення відповідальності за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором на поручителів.

Так, з матеріалів справи вбачається, і ця обставина підтверджена представником позивача, що позичальнику ОСОБА_4 22 грудня 2011 року була направлена вимога №15/01/01-3277 про усунення порушень, у якій кредитор на підставі п. 2.8 договору вимагав дострокового повернення кредиту, встановивши новий строк виконання зобов'язання на протязі 30 днів з дня отримання вимоги.

Вказана вимога банку була отримана ОСОБА_4 22 грудня 2011 року. (а.с. 84-85 т. 1).

Відповідно до ст. 559 ч. 4 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У даному випадку строк дії поруки договорами поруки не встановлений, оскільки у п. 5.7 договорів поруки зазначено, що договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. (т. 1 а.с. 75-78).

Кредитор, скориставшись своїм правом вимагати дострокового повернення кредиту, встановив новий строк виконання основного зобов'язання - 21 січня 2012 року (30 днів з дня отримання вимоги позичальником), проте вимога до поручителів шляхом звернення з даним позовом до суду була пред'явлена 08 лютого 2013 року, тобто після закінчення встановленого ст. 559 ч. 4 ЦК України шестимісячного строку, отже порука відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 за договорами поруки №92/1 та №92/2 від 20 травня 2003 року, що були укладені ними і ВАТ «Універсал банк Розвитку та Партнерства», припинилась, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення заборгованості з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5

З огляду на наведене, рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості та судових витрат з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з ОСОБА_4 у розмірі 2 250,81 грн.

Керуючись ст. ст. 307, 308,309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2015 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та стягнення судових витрат скасувати.

Ухвалити в справі в цій частині нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та судових витрат відмовити.

В частині стягнення судових витрат рішення змінити, зазначивши, що судові витрати на користь Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» підлягають стягненню з ОСОБА_4 у розмірі 2 250,81 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: