Постанова № 44429823, 21.05.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/688/15

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

за участю сторін:

апелянта - державного реєстратора Дубровіної О.В.;

позивачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області Дубровіної Олени Володимирівни на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області Дубровіної Олени Володимирівни та Реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області про скасування рішення та про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі-позивачі) звернулись до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області Дубровіної Олени Володимирівни (далі-державний реєстратор) та Реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області (далі - Реєстраційна служба) про:

- скасування рішення державного реєстратора №17571819 від 28 листопада 2014 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

- зобов'язання видати свідоцтво про право власності на житловий будинок літ. «А» загальною площею 203,4кв.м., з яких житлова - 87,5кв.м., підсобна 115,9 кв.м., розташований в АДРЕСА_1;

- зобов'язання здійснити державну реєстрацію права власності на житловий будинок літ. «А» загальною площею 203,4 кв. м., із яких житлова - 87,5 кв.м., підсобна 115,9 кв.м., розташований в АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову посилались на те, що державний реєстратор відмовив в реєстрації права власності лише з формальних причин, що є недопустимим в практиці реєстраційної служби, як представницького органу Держави та гаранта захисту прав власності громадян.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року адміністративний позов - задоволений.

Суд скасував рішення державного реєстратора від 28 листопада 2014 року №17571819 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Зобов'язав Реєстраційну службу видати позивачам свідоцтво про право власності на житловий будинок літ. «А» загальною площею 203,4кв.м., з яких житлова - 87,5кв.м., підсобна 115,9кв.м., розташований в АДРЕСА_1.

Зобов'язав Реєстраційну службу здійснити державну реєстрацію права власності за позивачами на житловий будинок літ. «А» загальною площею 203,4кв.м., з яких житлова - 87,5кв.м., підсобна 115,9кв.м., розташований в АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі державний реєстратор ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що суд не з'ясував усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушив норми матеріального та процесуального права.

У зв'язку з чим апелянт, просить прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апелянт в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи, викладені в апеляції та просив їх задовольнити.

Позивачі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на наступних підставах.

Так, матеріалами справи встановлено, що 20 квітня 2010 року позивачі за договором купівлі-продажу придбали земельну ділянку площею 0,555га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з метою будівництва житлового будинку.

У червні 2014 року на вказаній земельній ділянці було закінчено будівництво житлового будинку, у зв'язку з чим, позивачі 23 липня 2014 року ввели його в експлуатацію та отримали, зареєстровану у встановленому законодавством порядку, Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.

18 листопада 2014 року позивачі звернулись до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію нерухомого майна, яка зареєстрована за №9007926 (а.с.11).

До заяви було надано наступний перелік документів:

- технічний паспорт від 30 липня 2014 року (а.с.16-18);

- державний акт на право власності на земельну ділянку (копія та оригінал) серії ЯИ №396400 від 03 грудня 2009 року, виданий Іллічівською міською радою Одеської області (а.с.12);

- договір купівлі-продажу від 20 квітня 2010 року №1517, посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М. (а.с.13);

- декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (копія та оригінал) зареєстровану відділом методології та здійснення декларативних процедур Управління дозвільних процедур ДАБІ України 23 липня 2014 року за № ІУ142142040033 (а.с.19-20);

- довідку Управління архітектури та містобудування Іллічівської міської ради про присвоєння адреси від 27 серпня 2014 року №109 (а.с.22);

- рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 21 серпня 2014 року № 310 «Про присвоєння адреси житловому будинку» (а.с.21);

- заяву-згоду ОСОБА_3, ОСОБА_2 від 18 листопада 2014 року;

- квитанцію про сплату обов'язкових платежів.

Державним реєстратором 28 листопада 2014 року було прийнято рішення №17571819 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень (а.с.10).

Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, відповідач послався на помилки, які були допущені в декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а саме: невірно вказано кадастровий номер земельної ділянки замість НОМЕР_1 помилково вказано НОМЕР_2, тобто пропущено цифру « 0» та в якості документа, який підтверджує право власності на земельну ділянку, зазначено державний акт на право власності на земельну ділянку, однак правовстановлюючим документом заявників на землю є договір купівлі-продажу від 20 квітня 2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що діючим законодавством не надано повноважень державним реєстраторам прав на нерухоме майно ревізувати та надавати оцінку правильності заповнення декларантами Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, які підлягають реєстрації в інспекціях архітектурно-будівельного контролю.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо протиправності рішення державного реєстратора про відмову позивачам у державній реєстрації прав та їх обтяжень та про необхідність його скасування.

В той же час, на думку колегії суддів, задоволення судом першої інстанції позовних вимог про зобов'язання Реєстраційної служби здійснити реєстрацію прав на нерухоме майно та видати свідоцтво про право власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна, є - втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.

Вищевикладена правова позиція апеляційного суду ґрунтується на наступному.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952 (далі - Закон №1952), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення (ч.1 ст.5 Закону №1952).

Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (ч.4 ст.9 Закону №1952).

Пунктом 1 ч.1 ст.4 Закону №1952 передбачено, що право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Відповідно до ч.ч.3,7 ст.16 Закону №1952, державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Як зазначено у ч. 1 ст. 19 Закону №1952, державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Частиною 1 та 2 ст. 24 Закону №1952, визначено вичерпний перелік підстав, за яких може бути відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

При цьому, відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1952, відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом - заборонена.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається зі змісту спірного рішення, підставою відмови у державній реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, стало те, що в поданій Декларації про готовність об'єкта до експлуатації є технічні помилки, інших зауважень або сумнівів стосовно того, що неможливо встановити заявлених прав документам, що їх посвідчують у рішенні Державного реєстратора не вказано.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, якою затверджений Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок).

Відповідно до п.36 Порядку, для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

У пункті 11.1 бланку Декларації про готовність об'єкта до експлуатації де повинна зазначатися інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою позивачі вказали Державний акт, з відміткою в ньому про реєстрацію за ними право власності на землю.

Обґрунтовуючи свої дії, позивачі зазначили, що в зазначеному пункті Декларації відсутня вимога вказувати інформацію про документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку, а є вимога вказати інформацію про документ, що посвідчує право власності.

Позивачі вважають, що договір купівлі-продажу землі є правовстановлюючим документом, але в ньому інформація про виникнення через реєстрацію права власності не вказується.

Отже, на думку позивачів, логічно, що документом, який може посвідчувати право власності на землю, є - Державний акт на землю, в якому міститься інформація про реєстрацію права власності за новим власником.

Слід підкреслити, що аналогічної позиції дотримується ДАБК України, який в своїх роз'ясненнях щодо процедур отримання документів, необхідних відповідно до законодавства для здійснення будівництва об'єктів, зазначив, що в п. 11.1 бланку Декларації в якості документа слід вказувати саме Державний акт на землю.

Колегія суддів, оцінивши доводи обох сторін щодо правильності заповнення п.11.1 Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, вважає, що зазначені обставини не мають значення для проведення державним реєстратором реєстрації права власності на нерухоме майно, тому що у державного реєстратора були всі необхідні документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно.

Колегія суддів вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що державний реєстратор не компетентна особа, і не є особою, яка наділена повноваженнями перевіряти правильність оформлення заявником Декларації про готовність об'єкту до експлуатації.

Переходячи до іншої частини позовних вимог, колегія суддів бажає зазначити наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково зобов'язав Реєстраційну службу зареєструвати за позивачами право власності на нерухоме майно з видачею відповідного свідоцтва, так як проведення державної реєстрації включає в собі заявочний принцип.

Суд не має права втручатися в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та перебирати на себе повноваження Реєстраційної служби навіть з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.

За таких обставин справи, колегія суддів вважає, що достатнім захистом порушених прав позивачів буде скасування рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень та зобов'язання повторно розглянути заяву позивачів щодо реєстрації речового права на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 п.4 ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області Дубровіної Олени Володимирівни - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року - скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області Дубровіної Олени Володимирівни та Реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області Дубровіної Олени Володимирівни від 28 листопада 2014 року №17571819 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень - скасувати.

Зобов'язати Реєстраційну службу Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області повторно розглянути заяву за реєстраційним номером 9007926, яка подана 18 листопада 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

У задоволенні позовних вимог про зобов'язання видати свідоцтво про право власності на житловий будинок літ. «А» загальною площею 203,4кв.м., з яких житлова - 87,5кв.м., підсобна 115,9кв.м., розташований в АДРЕСА_1 та про зобов'язання здійснити державну реєстрацію права власності - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова