Постанова № 44428739, 18.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2015 р. Справа № 908/5853/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Зеленская С.А.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2121 З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.15 р. у справі № 908/5853/14

за позовом Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа", м. Маріуполь, Донецької області

до Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш", м. Маріуполь, Донецької області

про стягнення 834417,53 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш" заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 834417,53 грн. та судові витрати зі сплати судового збору.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 р. у справі № 908/5853/14 позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства „АЗОВЗАГАЛЬМАШ" на користь Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради „МАРІУПОЛЬТЕПЛОМЕРЕЖА" основного боргу в сумі 834417,53 грн. та судовий збір в розмірі 16688,35 грн.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 р. у справі № 922/5853/14 в частині стягнення з відповідача боргу у розмірі 958,52 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився.

15.05.2014 р. відповідач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Проте, зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки норми ГПК України передбачають можливість відкладення розгляду справи зокрема в разі неможливості її розгляду на даному судовому засіданні, однак в даному випадку таких підстав судова колегія не вбачає.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 01.10.2005 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладений договір на відпуск теплової енергії № 72-и1/пр-01944 з додатками та додатковими угодами (в подальшому - договір).

За умовами п. 1.1. договору, постачальник постачає теплову енергію для об'єктів споживача, перелічених у додатку до даного договору.

Перелік об'єктів, до яких передається теплова енергія, погоджений сторонами у дислокаціях, копії яких залучені до матеріалів справи.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та нормативними документами, що регламентують поставку теплової енергії.

Відповідно до умов п. 3.1. договору, постачальник зобов'язався забезпечувати безперебійне постачання теплової енергії об'єктам споживача, у відповідності до умов даного договору.

Згідно з п. 3.2. договору, споживач зобов'язався щомісячно оплачувати послуги теплопостачання у відповідності з об'єктами тепло споживання.

На виконання умов договору позивач у період з січня 2014 р. по липень 2014 р. включно поставив на об'єкти відповідача теплову енергію на загальну суму 1341018,57 грн. (за мінусом 20,41 грн. - суми корегування за липень 2014 р.)

Відповідно до умов п. 4.1. договору, в редакції додаткової угоди № 8 від 04.03.2014 р., споживач за отриману теплову енергію проводить оплату за фіксованими тарифами, які встановлені із розрахунку споживання теплової енергії протягом всього опалювального періоду. Оплата проводиться згідно з виставленими рахунками у строк, що не перевищує п'ять банківських днів з моменту отримання рахунку. Рахунок вручається постачальником під розпис уповноваженій особі або працівникам організації (установи, підприємства та ін.) споживача. У випадку неотримання рахунку до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, споживач зобов'язаний самостійно отримати рахунок у постачальника. Вартість послуг за опалення при розрахунку за засобами обліку (опалювальна площа 29578,73м3) за тарифом 839,94 грн. за 1 Гкал., в т.ч. ПДВ - 20%; за гаряче водопостачання за нормами споживання у випадку використання 1,58м3 в місяць за тарифом 40,18 грн. за 1 м3, в т.ч. ПДВ - 20 %, в місяць - 63,48 грн.

На виконання умов договору позивач виставив рахунки на оплату, а відповідач отримав зазначені рахунки, що підтверджується його підписом (т. 1, а. с. 39-49, 55-65).

В подальшому відповідач частково сплатив зазначені рахунки у сумі 506601,04 грн., що підтверджується банківськими виписками від 07.03.2014 р. на суму 350000,00 грн., від 31.03.2014 р. на суму 380928,30 грн. 30 коп. (а. с. 50-54).

Заборгованість в сумі 834417,53 грн. за теплопостачання залишилася відповідачем не оплаченою.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що обставини на які посилається позивач доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, а отже підлягають задоволенню, та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання виконав у період з січня 2014 р. по липень 2014 р. включно поставив на об'єкти відповідача теплову енергію на загальну суму 1341018,57 грн. (за мінусом 20,41 грн. - суми корегування за липень 2014 р.)

Відповідно до умов п. 4.1. договору, в редакції додаткової угоди № 8 від 04.03.2014 р., споживач за отриману теплову енергію проводить оплату за фіксованими тарифами, які встановлені із розрахунку споживання теплової енергії протягом всього опалювального періоду. Оплата проводиться згідно з виставленими рахунками у строк, що не перевищує п'ять банківських днів з моменту отримання рахунку. Рахунок вручається позивачем під розпис уповноваженій особі або працівникам організації (установи, підприємства та ін.) відповідача. У випадку неотримання рахунку до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, відповідач зобов'язаний самостійно отримати рахунок у позивача. Вартість послуг за опалення при розрахунку за засобами обліку (опалювальна площа 29578,73м3) за тарифом 839,94 грн. за 1 Гкал., в т.ч. ПДВ - 20%; за гаряче водопостачання за нормами споживання у випадку використання 1,58м3 в місяць за тарифом 40,18 грн. за 1 м3, в т.ч. ПДВ - 20 %, в місяць - 63,48 грн.

На виконання п. 4.1. договору позивач виставив рахунки на оплату, а відповідач отримав зазначені рахунки, що підтверджується його підписом.

Відповідач частково сплатив за зазначеними рахунками у сумі 506601,04 грн., що підтверджується банківськими виписками від 07.03.2014 р. на суму 350000,00 грн., від 31.03.2014 р. на суму 380928,30 грн. 30 коп. (а. с. 50-54).

Проте, заборгованість у сумі 834417,53 грн. залишилася відповідачем не оплаченою.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 834417,53 грн.

Як свідчать матеріали справи відповідач звернувся до суду з заявою, в якій просив відстрочити виконання рішення суду на 6 місяців, з підстав, зазначених в заяві № 234/175 від 17.02.2015 р.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення суду.

З пункту 6 статті 83 ГПК України вбачається, що відстрочення виконання рішення суду є правом суду, а не обов'язком.

Підставою для розстрочення або відстрочення виконання рішення суду можуть бути певні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його виконання неможливим у термін або встановлений господарським судом способом.

Відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Доказів наявності виключного випадку тяжкого фінансового стану або скрутного матеріального стану, банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна відповідач не надав.

Позивач під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначає, що також знаходиться в м. Маріуполь Донецької області в зоні проведення АТО, нестабільна ситуація яка склалася в регіоні впливає як позивача, так і на відповідача.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо надання відповідачу відстрочки виконання рішення суду на 6 місяців.

Стосовно посилання відповідача, що ціни, зазначені в рахунках - фактурах за квітень - липень 2014 р. є завищеними колегія суддів зазначає наступне:.

Пунктом 4.6. договору передбачено, що у разі зміни тарифів, нові тарифи є обов'язковими для застосування сторонами.

Договором не передбачено повідомлення позивачем відповідача про зміну тарифів.

Крім того, статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування і постачання тепловій енергії. При цьому, тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче за граничний рівень рентабельності, встановлений Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" встановлення тарифів на комунальні послуги віднесено до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. При цьому, тарифи на комунальні послуги повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на їх виробництво з урахуванням планованого прибутку.

Таким чином, тарифи на теплову енергію не є постійними, вони змінюються виходячи з собівартості теплової енергії і встановлюються уповноваженим органом державної влади.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що нові тарифи введені в дію з 01.04.2014 р. Постановою Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, крім того споживачів повідомлено про введення в дію нових тарифів оголошення у місцевій газеті "Приазовский рабочий" № 51 від 09.04.2014 р. Відповідача повідомлено письмово про зміну тарифу на теплову енергію листом № 1664/04 від 16.04.2014 р.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.15 р. у справі № 908/5853/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.15 р. у справі № 908/5853/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 20.05.2015 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.