Постанова № 44428575, 20.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2015 р. Справа№ 910/3277/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Куксова В.В.

Яковлєва М.Л.

при секретарі

судового засідання: Грабовському Д.А.

за участі представників сторін:

позивача Лозівська Н.О. - дов. від 28.04.2015 № 1268

відповідача Щеглова Л.В. - дов. від 29.07.2014 № 99-99-10-17/7

третьої особи не з'явився, про дату, час та місце судового

засідання був повідомлений належним чином;

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Державної фіскальної служби України

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015

у справі № 910/3277/14 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"ІТ-Інтегратор"

відповідача Державної фіскальної служби України

третя особа, яка не

заявляє самостійних вимог

на предмет спору на

стороні відповідача Державна казначейська служба України

про стягнення боргу за Договором на поставку

товару від 02.11.2012 № 151/3 у розмірі

9 444 563,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" звернувся до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача Міністерства доходів і зборів України 9 444 563,49 грн. основного боргу, який виник внаслідок неналежного виконання останнім зобов'язань згідно Договору на поставку товару № 151/3 від 02.11.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2014 № 910/3277/14 змінено відповідача - Міністерство доходів і зборів України на правонаступника - Державну фіскальну службу України; позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача Державної фіскальної служби України на користь позивача ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" 9 444 563,49 грн. боргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 № 910/3277/14 Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2014 №910/3277/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2014 № 910/3277/14 Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2014 та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 у справі № 910/3277/14 скасовано, а справу в передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 №910/3277/14 було залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну казначейську службу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2015 №910/3277/14 здійснено процесуальне правонаступництво позивача ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" на ТОВ "ІТ-Інтегратор".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 №910/3277/14 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача Державної фіскальної служби на користь позивача ТОВ "ІТ-Інтегратор" 9 444 563, 49 грн. боргу.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, відповідач Державна фіскальна служба звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 №910/3277/14 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Позивач у своєму Відзиві просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 №910/3277/14 без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Ухвалою КАГС від 20.03.2015 №910/3277/14 порушено апеляційне провадження за скаргою відповідача та призначено судове засідання (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Куксова В.В., Яковлєва М.Л.).

В судове засідання від 20.05.2015 представник третьої особи не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про його належне повідомлення свідчить залучене до матеріалів справи зворотнє поштове повідомлення № 09-33/18300/15.

Враховуючи, що присутні представники позивача та відповідача не заперечували проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представника третьої особи, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду справи по суті за наявними матеріалами.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дійшла висновку апеляційну скаргу відповідача Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.11.2012 між ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" (постачальник) та Державною митною службою України (після реорганізації - Державна фіскальна служба України) (покупець) було укладено Договір поставки товару №151/3 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується у 2012 році поставити та передати у власність покупця обладнання, яке буде використовуватись для побудови комплексної системи інженерної інфраструктури центру обробки даних (далі - товар), зазначене в специфікації на поставку товару (додаток 1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Згідно з п. 1.2. Договору найменуванням товару є: Комплексна система інженерної інфраструктури центру обробки даних (обладнання інженерної інфраструктури діючих основного та резервного ЦОД Держмитслужби, його монтаж та пусконалагодження) за предметом закупівлі "Пристрої електричні комплектні", а саме: обладнання інженерної інфраструктури діючих основного та резервного ЦОД Держмитслужби відповідно до специфікації (Додаток 1). Кількість та ціна товару зазначена у специфікації на поставку товару (Додаток 1).

Дослідивши зміст Договору суд першої інстанції дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є Договором поставки.

Спір по даній справі виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором поставки оплату отриманого товару не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 9 444 563,49 грн.

Згідно з п. 10.1. Договору він набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2012, АЛЕ У БУДЬ-ЯКОМУ ВИПАДКУ ДО ПОВНОГО ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ВЗЯТИХ ПОКУПЦЕМ ЗА ЦИМ ДОГОВОРОМ У ЧАСТИНІ ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ЗА ПОСТАВЛЕНИЙ ТОВАР, У РАЗІ НЕДОФІНАНСУВАННЯ ПОКУПЦЯ З ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ.

Згідно із п. 3.1 Договору ціна цього договору становить 9 444 563,49 грн., у тому числі ПДВ 20% - 1 574 093,91 грн.

За умовами п. 5.1. Договору строк поставки товару: 45 календарних днів з дня укладення договору, але не пізніше 30.11.2012.

Місце поставки товару (місце поставки конкретної партії товару додатково узгоджується сторонами): м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г; м. Київ, бул. Лепсе, 8-а (п. 5.2 Договору).

Згідно із п. 5.3 Договору датою поставки товару є дата підписання представниками сторін акту приймання-передачі товару.

Пунктом 6.3.1 Договору визначено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що постачальник передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 9 444 563,49 грн., що підтверджується Актом приймання-передачі товару від 19.12.2012. В цьому Акті зазначено, що він є підставою для здійснення взаємних розрахунків за Договором поставки.

В матеріалах справи наявні Акти звірки взаєморозрахунків між постачальником та покупцем станом на 01.01.2013 та станом на 03.02.2014, згідно яких заборгованість становить 9 444 563,49 грн.

Судом першої інстанції відзначено, що умовами Договору не передбачено складання окремого акту приймання-передачі щодо монтажу та пусконалагодження поставленого товару.

Крім цього, слід зазначити, що відповідачем не заперечується обставина неналежного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати товару.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем за поставку товару після пред'явлення постачальником рахунка на оплату (далі - рахунок) та після підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

До рахунків додається Акт приймання-передачі товару (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п. 4.3 Договору покупець проводить оплату товару протягом 5 банківських днів з дня фактичного надходження коштів з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок на зазначені цілі.

Пунктом 4.5. Договору визначено, що оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Постачальник в порядку ст. 530 ЦК України звертався до відповідача з Вимогою № 1333 від 22.02.2013 про сплату боргу в розмірі - 9 444 563,49 грн.

Відповідач у відповідь на вказану Вимогу повідомив постачальника (Лист № 11.1/4-25/2871 від 28.03.2013) про визнання заборгованості у розмірі 9 444 563,49 грн. та вжиття заходів щодо її погашення за рахунок додаткових обсягів бюджетних коштів.

Відповідно до п. 6.1.1. Договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виник борг, розмір якого не оспорений відповідачем та становить - 9 444 563,49 грн.

Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 513 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідач, у своїх поясненнях поданих суду першої інстанції, та, що продовжував стверджувати під час апеляційного перегляду даної справи, зазначав, що відповідно до Виписок з рахунку № 90754029000035 від 13.11.2012 та 13.12.2012 Державній митній службі було відкрито асигнування на виконання програм загального фонду державного за КЕКВ2110 у сумі 24 260 354 грн. та 36 418 284 грн. відповідно. Однак, зазначені Виписки є підтвердженням не фактичної наявності коштів на рахунку, а лише правом розподілити відкриті асигнування з урахуванням взятих на облік бюджетних зобов'язань. Відкриті асигнування забезпечуються ресурсами єдиного казначейського рахунка. Таким чином, для забезпечення фактичної оплати товару за вказаним Договором необхідні дві умови: відкриття бюджетних асигнувань та наявність необхідних коштів на єдиному казначейському рахунку. Подальші обставини, стверджує відповідач, свідчать про те, що саме друга умова не настала з причин, незалежних від Державної митної служби і невідомих їй, оскільки коштами єдиного казначейського рахунку розпоряджається Держказначейство. Товар за Договором на загальну суму 9 444 563,49 грн. було прийнято Державною митною службою 19.12.2012, що підтверджується Актом приймання-передачі товару. Оскільки, у 2012 році Державній митній службі були відкриті бюджетні асигнування, у т.ч. за КЕКВ2110 (напрям оплати за Договором № 151/3), Державною митною службою було підготовлено і подано до Держказначейства Платіжне доручення № 9 від 21.12.2012, проте оплату Держказначейством не проведено, про що свідчить відсутність відбитка штампа казначея "Оплачено" та виписки з рахунка про здійснення операції з оплати (п.п. 11.7, 11.14 Порядку № 1407). З урахуванням викладеного, відповідач продовжує стверджувати, що інформацією щодо фактичної наявності коштів на реєстраційному рахунку Державної митної служби України (відповідне документальне підтвердження) на момент здійснення розрахунків за Договором має володіти Держказначейство, що здійснює розрахунково-касове обслуговування бюджетної установи та розпоряджується коштами єдиного казначейського рахунку.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.12.2014 між ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" (первісний кредитор) та ТОВ "ІТ-Інтегратор" (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги № б/н (далі - Договір про відступлення).

Відповідно до п. 1.1. Договору про відступлення права вимоги первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору за Договором на поставку товару № 151/3 від 02.11.2012 (далі - основний Договір), укладеного між первісним кредитором та Державною митною службою України, правонаступником якої є Державна фіскальна служба України (боржник).

Згідно з п. 1.2. Договору про відступлення з моменту підписання цього договору новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному в п. 2.1. цього договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору про відступлення загальна сума грошової вимоги до боржника, що відступається первісним кредитором новому кредитору за даним договором, складає 9 444 563,49 грн.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, судом першої інстанції визначено, що борг який виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором на поставку товару № 151/3 від 02.11.2012 відповідач має сплатити новому кредитору - позивачу ТОВ "ІТ-Інтегратор".

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 9 444 563,49 грн. за Договором на поставку товару № 151/3 від 02.11.2012 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При апеляційному перегляді даної справи, колегія суддів, встановила, що відповідач Державна Фіскальна служба України у своїх Письмових поясненнях від 15.01.2015 (а/с 15 т. 2) стверджував, що ним по сплаті боргу, який виник на Договорі поставки товару від 02.11.2012 № 151/3, було виставлено Платіжне доручення № 9 від 21.12.2012 на суму 9 444563,49 грн. до Державної казначейської служби України м. Київ.

Як свідчать матеріали даної справи, позов пред'явлено ТОВом "ІТ-Інтегратор" до відповідача Державної фіскальної служби України. В свою чергу, Платіжне доручення № 9 від 21.12.2012, за яким Державна Фіскальна служба України стверджує про сплату боргу, було виставлено Державною митною Службою України, але при цьому, жодних документів на підтвердження правонаступництва між Державною Митною Службою України та Фіскальною службою України до позову не було надано.

На вимогу колегії суддів за Ухвалою КАГС від 28.04.2015 № 910/3277/14, за якою позивача та відповідача було зобов'язано надати документи на підтвердження правонаступництва між Державною митною Службою України та Державною Фіскальною службою України, представником відповідача у останньому судовому засіданні від 20.05.2015 було надано наступні документи:

- Передавальний Акт активів і пасивів Державної митної служби України станом на 01.06.2013 року, за яким Державна митна служба України передає своєму правонаступнику Міністерству доходів і зборів України все майно, яке обліковується на балансі Держмитслужби України, всі майнові та немайнові права, юридичні та фінансові зобов'язання Держмитслужби України, у тому числі зобов'язання, які оспорюються сторонами;

- Проміжний передавальний Акт № 1 станом на 01.12.2014 року, за яким Міністерство доходів і зборів України передає своєму правонаступнику Державній фіскальній службі України все майно, яке обліковується на балансі Міндоходів України, всі майнові та нематеріальні права, юридичні та фінансові зобов'язання Міндоходів України, у тому числі зобов'язання, які оспорюються сторонами.

З Додатку №2 доданого до Проміжного передавального акту №3 «Кредиторська заборгованість, що передається з балансу Мністерства доходів і зборів України на баланс Державної фіскальної служби України» слідує і передача боргу у розмірі - 9 444 563,49 грн. за Договором №151/3 від 02.11.2012, що є предметом розгляду даної справи.

З матеріалів справи вбачається, що Державною митною службою України було підготовлено та направлено до Держказначейства Платіжне доручення №9 від 21.12.2012 на суму 9 444 563,49 грн. для оплати наданих за Договором послуг, проте оплату Держказначейством не було проведено, про що свідчить відсутність відбитка штампа казначея "Оплачено" на цьому Платіжному дорученні. (т.2 а/с 27)

За Ухвалою КАГС про відкладення розгляду апеляційної скарги від 28.04.2015 №910/3277/14 було ухвалено направити Запит суду до ДКСУ м. Київ (в порядку ст. 30 ГПК України) з вимогою про надання пояснень щодо причин невиконання проведення оплати за Платіжним дорученням № 9 від 21.12.2012 на суму 9 444 563,49 грн.

Вимоги за Ухвалою суду Казначейською службою виконано не було, жодних пояснень з приводу відсутності виконання оплати за названим Платіжним дорученням у 2012 році не надано, що, в свою чергу, ще раз свідчить про відсутність оплати пред'явленого боргу без поважних причин.

Всі ствердження відповідача у доводах апеляційного оскарження при новому розгляді даної справи базуються на тих же доказах та поясненнях, що надавалися раніше господарському суду, та яким вже надана належна правова оцінка судом першої інстанції з урахуванням вказівок за Постановою ВГСУ від 16.12.2014 по даній справі.

Посилання відповідача у доводах апеляційного оскарження, як на підставу не виконання зобов'язання за Договором поставки товару, на дії органів Державної казначейської служби України та відсутність його вини у виникненні заборгованості є безпідставними, оскільки чинним законодавством України встановлено, що при укладанні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, тобто мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст.179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Бюджетні установи, для свого нормального функціонування і здійснення передбаченої установчими документами діяльності, укладають договори, оплата за якими здійснюється за рахунок бюджетних коштів. При цьому, не зважаючи на залучення до відносин між бюджетними установами бюджетних коштів, зазначені відносини є не бюджетними, а господарсько-правовими.

Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й державних органів, організацій та установ, заснованих на державній власності, яким, зокрема, є відповідач.

Згідно з частиною першою ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Колегія суддів зазначає, що ані Господарський кодекс України, ані Цивільний кодекс України, при визначенні відповідальності за укладеним Договором не виділяють в окрему категорію осіб "бюджетні установи" і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, орган державної влади, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за такими договорами.

Тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Тобто, у даному випадку, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за Договором, і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, у тому числі Державної казначейської служби України.

Згідно п. 5 оглядового Листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.13 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

При цьому, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (від 18.10.05) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.04) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція щодо безпідставності звільнення від оплати зобов'язань за відсутності бюджетних коштів викладена і в Постанові Верховного суду України від 15.05.2012 № 11/446.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача Державної фіскальної служби України є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального Кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 № 910/3277/14 залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 № 910/3277/14 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 № 910/3277/14 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 910/3277/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді В.В. Куксов

М.Л. Яковлєв