Постанова № 44428472, 20.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2015 р. Справа№ 910/18274/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Пашкіної С.А.

Чорної Л.В.

при секретарі: Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Боженко Д. Є., представник за довіреністю №31 від 14.01.2015р.;

Розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015р. (підписано - 19.03.2015р.)

у справі №910/18274/14 (суддя: Сівакова В.В.)

за позовом Приватного підприємства «Автопетроліум»

до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва

про стягнення 228 198,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року Приватне підприємство «Автопетроліум» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва (надалі - відповідач) про стягнення 228 198,20 грн., з яких: 188 957,47 грн. основного боргу, 14 573,00 грн. пені, 21 856,66 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 811,07 грн. 3% річних.

Мотивуючи свої вимоги позивач вказував, що до нього, як до нового кредитора у відповідності до Договору № 222/АП-14 про відступлення права вимоги (цесії) від 24.04.2014 року, перейшли повністю перейшли права первісного кредитора до відповідача, включаючи права стягнення основного боргу, пені, збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних згідно Договору поставки продуктів нафтоперероблення рідких № 2/11Т від 05.08.2011 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кло-Карта» та Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2014р. позовну заяву Приватного підприємства «Автопетроліум» та порушено провадження у справі №910/18274/14.

Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва проти позовних вимог заперечувало, а у відзиві на позовну заяву зазначало, що Договір № 2/11Т від 05.08.2011 року з первісним кредитором був укладений за результатами конкурсних торгів, які були проведені згідно вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель». На думку відповідача, вказана обставина свідчить про незаконність уступки прав TOB «Kло-Карта» іншому кредитору, адже сплачувати бюджетні кошти відповідач за договором № 2/11Т іншому кредитору божрник не має права, так як зобов'язання за договором № 2/11Т нерозривно пов'язані з переможцем тендерних процедур .

Крім того, відповідач зазначав, що позивач за договором № 222/АП-14 набув права вимоги у розмірі 188 957,47 грн., натомість у позовній заяві просить стягнути на 39 240,73 грн. більше у вигляді пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2015р. у справі №910/18274/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва на користь Приватного підприємства «Автопетроліум» 188 957 (сто вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 47 коп. основного боргу, 14 573 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сімдесят три) грн. 00 коп. пені, 21856 (двадцять одну тисячу вісімсот п'ятдесят шість) грн. 66 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 2 811 (дві тисячі вісімсот одинадцять) грн. 07 коп. - 3% річних, 4 563 (чотири тисячі п'ятсот шістдесят три) грн. 97 коп. витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу у розмірі 188 957,47грн., місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач в порушення Договору поставки продуктів нафтоперероблення рідких №2/11Т від 05.08.2011 року своїх зобов'язань по оплаті поставленого товару у встановлений договором строк не виконав. Врахувавши відсутність доказів такої сплати, господарський суд визнав позов обгрунтованим у заявленому розмірі та задовольнив його. Невиконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості придбаного товару, вважав господарський суд, мало наслідком стягнення пені за загальний період прострочення з 01.01.2014 року по 30.06.2014 року у розмірі 14 573,00 грн. за розрахунком позивача. Водночас, суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення з боржника 3% річних у розмірі 2 811,07 грн. та збитків від зміни індексу інфляції у сумі 21 856,66грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015р. у справі №910/18274/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 514 Цивільного кодексу України. За твердженням апелянта, Договором № 222/АП-14 відступлення права вимоги (цесії) від 24.04.2014 року чітко встановлено, які саме права передані первісним кредитором нового кредитору. Так, вважав апелянт, позивач 24.04.2014р. отримав право на стягнення лише основної заборгованості у розмірі 188 957,47грн., тоді як інші права первісного кредитора не передавалися новому кредитору. Серед інших доводів апелянт зазначав, що місцевим господарським судом не враховано, що Додатковою угодою №6 від 29.12.2012р. до Договору поставки продуктів нафтоперероблення рідких №2/11Т від 05.08.2011 року встановлено, що відповідач і первісний кредитор дійшли згоди продовжити дію Договору №2/11Т від 05.08.2011р. в частині розрахунків до 31.12.2013р., без зазначення конкретних строків і термінів здійснення оплат, а тому судом неправомірно застосовано норму ст.. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно Протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 10.04.2015р., апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015р. у справі №910/18274/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Кропивна Л.В. (головуючий суддя), судді: Пашкіна С.А., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2015р. у справі №910/18274/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Пашкіна С.А., Чорна Л.В.) апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015р. у справі №910/18274/14 прийнято до провадження, а її судовий розгляд призначено на 20.05.2015р.

У судове засідання 20.05.2015р. представники позивача не з'явились. Про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням (вх.№09-33/15855/15 від 23.04.2015р.). Про причини неявки позивач суд не повідомив.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом суду. Відкладення справи застосовується не у зв'язку з відсутністю у судовому засіданні представників сторін, а у зв'язку з неможливістю вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Вислухавши думку представника відповідача, враховуючи, що позивач був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті у судовому засіданні 20.05.2015р.

У судовому засіданні 20.05.2015р. представник відповідача підтримав доводи апеляційного оскарження, просив скасувати рішення місцевого господарського суду у даній справі та прийняти новий судовий акт про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як підтверджується матеріалами справи, 05.08.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛО-КАРТА» (надалі - продавець) та Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва (надалі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки продуктів нафтоперероблення рідких № 2/11Т (далі - Договір № 2/11Т), за умовами якого продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти і оплатити продукти нафтоперероблення рідкі (далі - товар) по старт-картам продавця за системою «літрового гаманця», в асортименті, кількості і за цінами, зазначеними у накладних та/або актах приймання-передачі, що є невід'ємною частиною даного договору на умовах відстрочки платежу. Одиниця виміру товару - літр (п. 2.2. Договору № 2/11Т).

Відповідно до п. 4.1 Договору № 2/11Т ціна договору становить 830 550,00 грн.

Згідно з п. 4.2. Договору № 2/11Т ціна встановлюється в національній валюті України за 1 літр товару з урахуванням усіх податків, зборів та інших ви трат (в т. ч. вартість зберігання) та складає не більше:

бензин А-80 - 11,50 грн. з ПДВ;

бензин А-92 - 12,00 грн. з ПДВ;

бензин А-95 - 12,45 грн. з ПДВ:

дизпаливо - 11,75 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 4.3. Договору № 2/11Т продавець зобов'язується протягом 2011 року забезпечити видачу товару за ціною обумовленою п.4.2. цього договору.

Згідно з п. 6.1 Договору № 2/11Т строк відпуску товарів: січень - грудень 2011 року. У випадку продовження строку дії договору ціни обов'язково переглядаються.

Відповідно до п. 6.2 Договору № 2/11Т передача нафтопродуктів здійснюється покупцю цілодобово по смарт-картам продавця, які є документами обов'язкової звітності і підставою для відвантаження нафтопродуктів з АЗС, що обслуговують смарт-карти продавця. Адреси АЗС надаються додатково згідно карти-схеми. Оформлення накладних (актів приймання-передачі) та отримання смарт-карт здійснюється у робочі дні за адресою: м. Київ, вул. Трублаїні, 1-Б.

Пунктом 5.1 Договору № 2/11Т визначено, що оплата за отриманий товар здійснюється покупцем на підставі видаткової накладної протягом 10 (десяти) банківських днів від дати її підписання.

Додатковою угодою № 6 від 29.12.2012р. до Договору № 2/11Т від 05.08.2011р. сторони дійшли згоди продовжити дію договору в частині розрахунків до 31.12.2013р., не змінюючи при цьому інших умов Договору.

24.04.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛО-КАРТА» (надалі - цедент, продавець) та Приватним підприємством «Автопетроліум» (надалі - цесіонарій, позивач) було укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 222/АП-14 (далі - Договір № 222/АП-14), за умовами якого цедент відступає Приватному підприємству «Автопетроліум», а останній набуває право вимоги, належне цеденту і стає кредитором за зобов'язанням по сплаті в сумі 188 957,47 грн. заборгованості відповідача - боржника, перед цедентом за кошти, які не були повернуті боржником.

Згідно з п. 2 Договору №222/АП-14 за цим договором цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання оплати заборгованості в розмірі 188 957,47 грн.

З матеріалів справи вбачається, що законність Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 222/АП-14 (цесії) від 24.04.2014р. була предметом розгляду у справі №911/4098/14 за позовом Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва до ТОВ «КЛО-КАРТА», за участю третьої особи - Приватного підприємства «Автопетроліум» .

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.10.2014 у справі №911/4098/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2015р., у задоволенні позову відмовлено.

Таким чином, станом на час розгляду справи по суті у суді першої інстанції, рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2014 у справі №911/4098/14 набрало законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України (у редакції Закону України від 17.04.2014р. N 1226-VII) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, враховуючи приписи ч. 2 ст. 35 ГПК України, обставини щодо дійсності Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 222/АП-14 (цесії) від 24.04.2014р., встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 07.10.2014 у справі №911/4098/14, в якій брали участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи № 910/18274/14.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що доводи відповідача щодо недійсності вказаного договору відступлення права вимоги (цесії) є безпідставними та необґрунтованими, оскільки були предметом судового дослідження, за наслідками якого прийняте рішення, яке набрало законної сили.

З матеріалів справи вбачається, що 14.05.2014р. Приватне підприємство «Автопетроліум» Листом №942/1 повідомило відповідача про зміну Первісного кредитора - ТОВ «КЛО-КАРТА» на Нового кредитора - ПП «Автопетроліум» на підставі Договору відступлення права вимоги № 222/АП-14 укладеного 24.04.2014 року, та просило сплатити заборгованість у розмірі 188 957,47 грн. за Договором поставки продуктів нафтоперероблення рідких №2/11Т від 05.08.2011р. Отримання вказаного листа відповідачем підтверджується вхідним штампом №1486 від 18.07.2014р. Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва, належним чином завірена копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 46, т. 1).

Заперечуючи заявлені позовні вимоги, відповідач стверджував, що до нового кредитора перейшло право на стягнення лише суми боргу, зафіксованої на момент уступки права вимоги у розмірі 188 957,47 грн.

З такими доводами погодитися не можна, адже вони суперечать умовам та змісту переданих нового кредитору права за договором цесії.

Сторонами у зобов'язанні, відповідно до ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, є боржник і кредитор.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 6 Договору цесії до цесіонарія переходять усі права, які забезпечують виконання обов'язків боржником.

Належне, у т.ч. своєчасне виконання грошових зобов'язань боржником, забезпечене за умовами основного договору пенею у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розрахованої у разі затримки платежів відповідно до п. 5.1 Договору, від суми заборгованості за кожен день прострочки (пункт 8.3. Договору).

Крім того на вимогу кредитора боржник у разі неналежного виконання зобов'язань відшкодовує кредитору збитки (витрати) у повному обсязі, якщо вони завдані у період виконання умов цього договору.

В силу частини 1 -2 ст. 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Задовольняючи вимоги про стягнення боргу, місцевий господарський суд виходив з того, що товар, проданий та поставлений покупцю, мав бути оплачений ним, з чим погоджується колегія суддів.

Заперечуючи правомірність вимог про стягнення боргу, інфляційних, 3 % річних та пені, відповідач зазначав, що Додатковою угодою №6 від 29.12.2012р. до Договору поставки продуктів нафтоперероблення рідких №2/11Т від 05.08.2011 року встановлено, що відповідач і первісний кредитор дійшли згоди продовжити дію Договору №2/11Т від 05.08.2011р. в частині розрахунків до 31.12.2013р., без зазначення конкретних строків і термінів здійснення оплат, а тому судом неправомірно стягнуто пені, інфляційні втрати та 3 % річних.

Так відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором №2/11Т від 05.08.2011 року обумовлений строк оплати товару, що поставляється за цим договором, який становить 10 (десяти) банківських днів від дати підписання видаткової накладної (пункт 5.1. Договору).

Змін до цих умов Договору сторони не вносили, а отже продовження дії Договору не змінює визначеного ними строку оплати покупцем вартості товару.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами по справі, що на виконання умов договору поставки ТОВ «КЛО-КАРТА» поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 025 071,64 грн., про що свідчать видаткові накладні: № ЦБКК-А015427 від 22.08.2011 на суму 50 686,50 грн.; № ЦБКК-А016213 від 31.08.2011 на суму 144 137,00 грн.; № ЦБКК-О019934 від 27.09.2011 на суму 30 496,20 грн.; № ЦБКК-О017797 від 27.09.2011 на суму 144 034,64 грн.; № ЦБКК-О021217 від 31.10.2011 на суму 39 900,00 грн.; № ЦБКК-О021686 від 31.10.2011 на суму 52 847,30 грн.; № ЦБКК-О023912 від 30.11.2011 на суму 200 822,77 грн.; № ЦБКК-0000139 від 30.12.2011 на суму 196 237,23 грн.; № ЦБКК-0001056 від 31.01.2012 на суму 166 110,00 грн.

Позивач, як новий кредитор за договором поставки, вправі вимагати від покупця оплати вартості товару, заборгованість з оплати якого становить на момент вступу нового кредитора у зобов'язання та на момент подання позовом до суду у розмірі 188 957,47грн.

Станом на день вирішення спору відповідач вказаної заборгованості не сплатив. Поряд з цим, умова про оплату вартості отриманого товару покупцем протягом 10 банківських днів від дати підписання видаткової накладної на товар узгоджена сторонами у п. 5.1. договору.

В силу частини 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Натомість позивач, як видно з доданого до справи розрахунку, нараховував пені за весь час існування заборгованості у розмірі 188 957, 47 грн., починаючи з 01.01.2014р по 30.06 .2014р., внаслідок чого заявлені до стягнення пені становили 14 573 грн. пені.

На недотримання позивачем умов пунктів 5.1., 8.3. Договору поставки та положень ч. 6 ст. 232 ГК України при вирішенні питання щодо вимог позову про стягнення пені місцевий господарський суд уваги не звернув, а отже безпідставно задовольнив вимоги у цій частині позову.

Водночас, позивач за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань заявив у позовній заяві до стягнення інфляційні втрати та 3 % річних.

З доводами апелянта з приводу безпідставності стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погодитися не може.

Несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань є підставою для визнання відповідача боржником, який прострочив виконання з усіма правовими наслідками, пов'язаним з цим.

Так у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

В п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з інформаційним листом Верховного Суду України №3.2-2005 від 15.07.2005р. грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

До того ж відповідно до п. 8.1. Договору при неналежному виконанні сторонами своїх зобов'язань було узгоджено, що винна сторона відшкодував другій стороні на її вимогу збитки ( витрати) у повному обсязі, якщо вони завдані ва період виконання умов цього Договору.

Оскільки відповідач у встановлені п. 5.1. Договору №2/11Т від 05.08.2011 року строки заборгованість не сплатив, чим порушив взяті на себе зобов'язання, судова колегія погоджується із вірним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення із відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Провівши повторний математичний розрахунок за допомогою "калькулятора підрахунку ЛІГА:ЗАКОН", колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з боржника, який у період з 01.01.2014р. по 30.06.2014р. прострочив виконання грошового зобов'язання 3% річних у розмірі 2 811, 07 грн. та 21 856, 66 грн. збитків від зміни індексу інфляції.

Отже, задоволення судом першої інстанції вимог позову про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 811, 07 грн. та 21 856, 66 грн. збитків від зміни індексу інфляції слід визнати правильним.

За таких обставин справи, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.

В силу ст. 49 ГПК України здійснюється новий розподіл судових витрат за розгляд справи у суді першої та за розгляд апеляційної скарги. Такі витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015р. у справі №910/18274/14, задовольнити частково.

2.Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015р. у справі №910/18274/14 в частині задоволення позову про стягнення пені у розмірі 14 573,00грн. і у цій частині вимог у задоволенні відмовити.

3. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції.

«Позов задовольнити частково:

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва (01030, м. Київ, вул. Пирогова, 4/26, код ЄДРПОУ 31753249) на користь Приватного підприємства «Автопетроліум» (08141, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Зоряна, 20, код ЄДРПОУ 37228512) 188 957 (сто вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 47 коп. основного боргу, 21 856 (двадцять одну тисячу вісімсот п'ятдесят шість) грн. 66 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 2 811 (дві тисячі вісімсот одинадцять) грн. 07 коп. - 3% річних та 4272 (чотири тисячі двісті сімдесят дві) грн. 51 коп. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

В іншій частині позову відмовити.»

4.Стягнути з Приватного підприємства «Автопетроліум» (08141, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Зоряна, 20, код ЄДРПОУ 37228512) на користь Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва (01030, м. Київ, вул. Пирогова, 4/26, код ЄДРПОУ 31753249) судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 145 (сто сорок п'ять) грн. 73 коп.

5.Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6.Матеріали справи №910/18274/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого господарського суду в порядку ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді С.А. Пашкіна

Л.В. Чорна