Постанова № 44428468, 27.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2015 р. Справа№ 910/24255/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Куп'янській А.М.,

за участю представників сторін:

від позивача - Свистун С.Я. (дов. №109/03 від 24.04.2015 року);

від відповідача - Чугунов М.В. (дов. №399 від 15.10.2014 року);

від третьої особи - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"

на рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2015 року

у справі №910/24255/14 (головуючий суддя Полякова К.В., судді Літвінова М.Є., Отрош І.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м. Київ

до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "БОН-Ексім", м. Київ

про стягнення заборгованості у розмірі 4 279 301,27 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" про стягнення заборгованості у розмірі 4 279 301,27 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року у справі №910/24255/14 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "БОН-Ексім".

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.03.2015 року у справі №910/24255/14 позовні вимоги задоволено повністю. Суд вирішив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" на користь публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" заборгованість по кредиту у розмірі 3 404 190 грн. 97 коп., заборгованість по сплаті процентів у розмірі 728 711 грн. 63 коп., пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню суми кредиту у розмірі 18 283 грн. 93 коп., пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати процентів у розмірі 28 977 грн. 40 коп., 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 3 176 грн. 86 коп., 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 3 917 грн. 84 коп., інфляційні за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 17 640 грн. 94 коп., інфляційні за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 19 934 грн. 66 коп., неустойку на підставі п. 7.4 кредитного договору у розмірі 47 658 грн. 66 коп., неустойку на підставі п. 7.3 кредитного договору у розмірі 6 808 грн. 38 коп. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" на користь Державного бюджету України 73 080 гривень 00 копійок судового збору.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки поруку за Договором №14-09-980-П від 03.06.2011 року не припинено, строк виконання зобов'язання за Кредитним договором №14-09-980-К настав, то позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" є обґрунтованими, документально доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись із вказаним рішенням, публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2015 року у справі №910/24255/14 у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що кредитор пропустив встановлений договором та законом шестимісячний строк для здійснення своїх прав, а договір поруки станом на момент подання позовної заяви припинений, з огляду на що, на думку апелянта, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 року прийнято апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" на рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2015 року у справі №910/24255/14 до провадження та призначено розгляд справи на 13.05.2015 року.

13.05.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив вих.№3270 від 12.05.2015 року публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», відповідно до якого позивач просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 року відкладено розгляд апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" на 27.05.2015 року.

27.05.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання скаржника про зупинення провадження у справі №910/24255/14 до вирішення пов'язаної справи №910/2462/15-г, предметом якої є визнання договору припиненим.

В судове засідання, призначене на 27.05.2015 року, з'явились представники позивача та відповідача, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи у судове засідання 27.05.2015 року не з'явився, причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

Представники позивача та відповідача не заперечували щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника третьої особи.

Щодо клопотання апелянта про зупинення провадження у справі колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК) (п.3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин (п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Таким чином, підставою для зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливість розгляду господарської справи до вирішення пов'язаної справи іншим судом.

Враховуючи відсутність об'єктивних підстав для зупинення провадження у справі №910/24255/14 до вирішення справи №910/2462/15-г, колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 16.07.2009 року між Акціонерним товариством "Брокбізнесбанк", правонаступником якого є Банк, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бон-Ексім" (позичальник) було укладено кредитний договір №14-09-980-К (далі за текстом - Договір)(а.с. 8-12), у відповідності до п. 1.1 якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) на умовах, визначених цим договором. Кредит надається в сумі 3 404 190,97 грн.

Згідно з п. 1.1.2 Договору термін користування кредитом визначений до 06.08.2010 року.

Відповідно до п. 2.1 Договору визначено, що видача кредиту на цілі, визначені п. 1.2 договору, здійснюється у безготівковій формі на підставі заяви позичальника та платіжного доручення.

Проценти нараховуються в межах терміну користування кредитом, що визначений п. 1.1.2 цього договору, на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів в році та календарної кількості днів в місяці. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту та враховується день повернення кредиту (п. 2.5 Договору).

Пунктом 3.1.3 договору сторони домовились про те, що банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення заборгованості за цим договором у випадках, передбачених цим договором.

Колегією суддів встановлено, що сторонами було укладено ряд додаткових угод до Договору, якими внесено зміни до умов Договору, зокрема: №1 від 21.08.2009 року (а.с. 13), №2 від 06.08.2010 року (а.с. 14), №3 від 02.06.2011 року (а.с. 15).

Так, за змістом Додаткової угоди №3 продовжено строк дії Договору до 01.04.2018 року і змінено процентну ставку на 14% річних.

Крім того, п. 2 Додаткової угоди №3 до Договору визначено, що повернення основної суми кредиту 3 404 190,97 грн. починається з квітня 2014 року рівними частинами щомісяця до останнього робочого дня місяця включно (47 місяців по 70 920,65 грн. та останній місяць 70 920,42 грн.).

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що на виконання умов Договору на підставі заяви відповідача №500 від 15.07.2009 позивач перерахував на користь Товариства грошові кошти у розмірі 3 404 190,97 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 17.07.2009 року (а.с. 18).

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з нормами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до норм статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Однак, в порушення норм чинного законодавства України та умов Договору, позичальником не було повернуто грошові кошти на користь позивача, внаслідок чого виникла заборгованість.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 року у справі №910/23630/14, предметом розгляду яких було стягнення заборгованості за кредитним договором безпосередньо з боржника, присуджено до стягнення заборгованість по кредиту у розмірі 3 404 190,97 грн. та процентів у розмірі 728 711,63 грн. на підставі Договору, пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню суми кредиту у розмірі 18 283,93 грн. та сплати процентів у розмірі 28 977,40 грн., 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 3 176,86 грн. та сплату відсотків у розмірі 3 917,84 грн., інфляційні втрати за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 17 640,94 грн. та сплату відсотків у розмірі 19 934,66 грн., неустойку на підставі п. 7.4 кредитного договору у розмірі 47 658,66 грн., неустойку на підставі п. 7.3 кредитного договору у розмірі 6 808,38 грн.).

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Колегією суддів встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, 03.06.2011 року між публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (кредитор) та публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (поручитель) було укладено договір поруки № 14-09-980-П (далі за текстом - договір поруки) (а.с. 16).

У відповідності до п.1.1. вказаного договору поручитель поручається перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю «БОН-Ексім» зобов'язань за Кредитним договором №14-09-980-К від 16.07.2009 року, згідно з яким боржник зобов'язаний в строк до 01.04.2018 року повернути кредиторові кредит у сумі 3 404 190,97 грн., сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 14 процентів річних, а також сплатити штрафні санкції та інші платежі у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором.

У відповідності до п.5.1. договору поруки сторони дійшли згоди про те, що цей договір набирає чинності з дати його укладення сторонами та діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором або до моменту припинення поруки з інших підстав, визначених чинним законодавством України.

Пунктом 1.4. договору поруки встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язань, передбачених кредитним договором, поручитель та боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно з п. 2.1.2. договору кредитор має право пред'явити вимогу до поручителя у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором.

У разі невиконання боржником зобов'язань по Кредитному договору в строки та в розмірах визначених цим договором, кредиторо звертається до поручителя із відповідною письмовою вимогою. (п. 3.1. договору поруки).

Відповідно до п.3.2. договору поруки сторони дійшли згоди про те, що відповідач не пізніше наступного робочого дня з моменту отримання вимоги Кредитора зобов'язаний виконати обов'язок Позичальника шляхом перерахування грошових коштів в сумі та на рахунок (рахунки), визначені у вимозі.

З матеріалів справи вбачається, що 30.05.2014 року листом за вих. №1006/046-кв Позивач звернувся з вимогою до Відповідача про погашення простроченої заборгованості, однак станом на час розгляду справи заборгованість не погашена (а.с. 19).

Листами від 01.09.2014 року вих.№9339/046 (а.с. 21) та №9331/046 (а.с. 25) позивач звернувся із вимогами до відповідача та третьої особи про погашення заборгованості, які також залишились без виконання.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поруки. Відповідач вважає, що у відповідності до ст. 559 Цивільного кодексу України порука є припиненою.

Статтею 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна або кільки осіб.

Згідно із ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України).

Положеннями ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина 4 статті 559 Цивільного кодексу України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 Цивільного кодексу України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину 4 статті 559 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно Додаткової угоди №3 до кредитного договору від 02.06.2011 року (а.с. 15), боржник (а відтак і поручитель) взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними відсотками до 01.04.2018 року, починаючи з квітня 2014 року рівними частинами щомісячно до останнього робочого дня включно.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 Цивільного кодексу України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як вбачається з умов Додаткової угоди черговий платіж боржник повинен був здійснити не пізніше 01.05.2014 року, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Тобто, перебіг шестимісячного строку для пред'явлення вимоги до поручителя щодо оплати першого чергового платежу починається з 01.05.2014 року та закінчується 01.11.2014 року.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що Банк, як кредитор, звернувся до поручителя з вимогою про дострокове погашення заборгованості на підставі п.6.1. Кредитного договору 30.05.2014 року та 01.09.2014 року. Позовна заява до поручителя була подана до суду 29.10.2014 року, тобто шестимісячний строк пред'явлення вимоги поручителю не пропущено.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем не порушено строки, визначені ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, а саме пред'явлено вимоги до поручителя в межах шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати зобов'язання за Договорами поруки припиненими у розумінні ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по кредиту у розмірі 3 404 190,97 грн. та заборгованості по сплаті процентів у сумі 728 711,63 грн.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 3 176 грн. 86 коп., 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 3 917 грн. 84 коп., інфляційні за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 17 640 грн. 94 коп., інфляційні за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 19 934 грн. 66 коп.,

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню суми кредиту у розмірі 18 283 грн. 93 коп. та пені за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати процентів у розмірі 28 977 грн. 40 коп.

Щодо стягнення неустойки колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п.7.3 кредитного договору банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 0,1% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п. 4.2.6., 4.2.7. цього договору за кожний факт порушення.

Згідно з п. 7.4. кредитного договору банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 0,1% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п. 4.2.4., 4.2.5., 4.2.8. - 4.2.10. цього договору за кожний факт порушення.

Беручи до уваги те, що сторони дійшли згоди щодо стягнення неустойки у відповідності до п.п. 7.3., 7.4. кредитного договору, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки на підставі п. 7.4 кредитного договору у розмірі 47 658 грн. 66 коп. та неустойки на підставі п. 7.3 кредитного договору у розмірі 6 808 грн. 38 коп.

Стосовно тверджень апелянта про зупинення розгляду даної справи до вирішення іншої, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд зупиняє провадження у справі, зокрема, в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки в даному випадку відсутня така умова зупинення провадження по справі як неможливість розгляду справи, оскільки в межах цієї справи суд вправі самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2015 року у справі №910/24255/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" на рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2015 року у справі №910/24255/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2015 року у справі №910/24255/14 залишити без змін.

3. Справу №910/24255/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко