Рішення № 44427707, 18.05.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16

тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"18" травня 2015 р. Справа № 911/1475/15

за позовом Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Київської міської філії ПАТ “Укртелеком”, м. Київ

до Сквирської центральної районної лікарні, м. Сквира

про стягнення 9495,71 грн.,

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників сторін:

позивач – не з’явився;

відповідач –не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської обласної філії ПАТ «Укртелеком» до Сквирської центральної районної лікарні про стягнення 20 772,71 грн., з яких 17 320,13 грн. основного боргу за Договором про надання телекомунікаційних послуг № 766 від 29.01.2010, 729,34 грн. пені, 2580,70 грн. інфляційних втрат та 142,54 грн. 3 % річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.04.2015 у справі №911/1475/15 було порушено провадження та призначено до розгляду на 18.05.2015.

18.05.2015 року через канцелярію суду позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 6043,13 грн. боргу, 729,34 грн. пені, 2580,70 грн. інфляційних втрат та 142,54 грн. 3 % річних.

Заява обґрунтована тим, що після звернення позивача з позовом до суду, відповідачем частково було сплачено грошові кошти за отримані послуги в сумі 11 277,00 грн., які надішли на рахунок позивача 23.04.2015 року.

Відповідно до ч. 4 статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) поряду.

Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства, ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що має місце нова ціна позову – 9495,71 грн., виходячи з якої й вирішується спір.

В судове засідання 18.05.2015 року представники позивача та відповідача не з’явились, хоча про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином та завчасно, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0314102063206 та № 0900001284836, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення до суду не надсилали.

У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Враховуючи те, що неявка представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до статті 75 ГПК України, за відсутності представників позивача та відповідача.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 85 Господарського процесуального кодексу України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

18.05.2015 року в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, суд,-

встановив:

29 січня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» (правонаступник ПАТ «Укртелеком») та Сквирською центральною районною лікарнею (абонент) укладено Договір про надання телекомунікаційних послуг № 766, відповідно до умов якого, «Укртелеком» зобов'язаний надавати телекомунікаційні послуги, а Споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати надані послуги.

Відповідно до п. 7.1., 7.2. договору, цей договір набирає чинності з дня підписання і діє п’ять років. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не повідомила про його припинення, то договір вважається дійсним на той же термін.

Сторонами доказів припинення договору № 766 від 29.01.2010 року «Про надання послуг електрозв’язку» до суду не подано.

Зауважень та заперечень до умов договору № 766 від 29.01.2010 року «Про надання послуг електрозв’язку» у відповідача не виникало.

Пунктами 4.15. договору передбачено, що розрахунки за отримані послуги проводяться абонентом в термін не пізніше 20 числа місяця, що настає після повного розрахункового періоду (при кредитному порядку оплати) та до 20 числа поточного місяця у разу застосування попередньої (авансової) оплати.

Як стверджує позивач, зобов’язання зі сплати отриманих послуг відповідачем виконувались неналежним чином, у зв’язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість, яка за розрахунком позивача становить 17 320,00 грн. за період з з серпня 2014 року по січень 2015 року.

Після звернення позивача з позовом до суду, відповідачем частково було сплачено грошові кошти за отримані послуги в сумі 11 277,00 грн., які надішли на рахунок позивача 23.04.2015 року.

Таким чином, на даний час позивач просить стягнути з відповідача 6043,13 грн. основного боргу.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити надану послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5 частини першої ст. 33 Закону України «Про телекомунікації» від 18.11.2003р. № 1280-ІV, споживачі телекомунікаційних послуг зобов’язані дотримуватися Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема, виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.

Згідно п. 32 «Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року № 720 п. 5.1 Правил користування місцевим телефонним зв’язком, затверджених Кабінетом Міністрів України № 385 від 22.04.1997 р., п. 3.2.8 Договору, споживач (відповідач) зобов’язаний своєчасно оплачувати отримані послуги.

Враховуючи, що заборгованість у розмірі 6043,13 грн. відповідачем на день розгляду справи не погашена, розмір зазначеної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, отже вимога позивача про стягнення з відповідача 6043,13 грн. заборгованості є правомірною та підлягає задоволенню.

Крім того, на підставі пункту 5.2. Договору та частини 2 статті 36 Закону України «Про телекомунікації», позивач заявляє до стягнення за несвоєчасне виконання зобов’язань за період з серпня 2014 року по січень 2015 року пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від простроченої суми, яка за розрахунком позивача складає 729,34 грн.

В пункті 5.2. договору передбачено, що у разі несплати за надані послуги електрозв’язку понад установлений термін Споживач сплачує пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожну добу затримки.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Судом здійснено перерахунок пені, з урахуванням вимог чинного законодавства та умов договору та встановлено, що поданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, відповідає нормам законодавства та матеріалам справи, а відтак підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 729,34 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2580,70 грн. інфляційних втрат та 142,54 грн. 3 % річних.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних, встановив, що розрахунок наданий позивачем є арифметично вірним, у зв’язку вимоги щодо стягнення з відповідача 2580,70 грн. інфляційних втрат та 142,54 грн. 3 % річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з Сквирської центральної районної лікарні підлягають задоволенню в повному обсязі та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6043,13 грн. боргу, 729,34 грн. пені, 2580,70 грн. інфляційних втрат та 142,54 грн. 3 % річних.

Згідно із статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, –

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сквирської центральної районної лікарні (09000, Київська обл., Сквирський р-н, м. Сквира, вул. Київська, 12, код ЄДРПОУ 01994190) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської обласної філії ПАТ «Укртелеком» (03141, м. Київ, вул. Солом’янська, 34-А, код ЄДРПОУ 01184901) – 6043 (шість тисяч сорок три) грн. 13 коп. боргу, 729 (сімсот двадцять дев’ять) грн. 34 коп. пені, 2580 (дві тисячі п’ятсот вісімдесят) грн. 70 коп. інфляційних втрат, 142 (сто сорок дві) грн. 54 коп. 3 % річних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 28.05.2015р.

Суддя О.В. Щоткін